Концепція системи забезпечення доступу до публічної інформації

Інститут доступу до публічної інформації є відносно новим для вітчизняного законодавства та юридичної науки, адже сам термін «публічна інформація» було запроваджено у вітчизняних нормативно-правових актах лише у 2011 р. Ця обставина, безумовно, є важливим фактором, що впливає на особливості використання існуючого наукового доробку та досвіду правозастосування щодо реалізації права на доступ до публічної інформації. Слід зазначити, що те коло питань, що на сьогодні вирішується в рамках інституту доступу до публічної інформації в попередні часи відносилося до ряду інших інститутів інформаційного права. Зокрема, зазначені проблеми розглядалися в рамках забезпечення закріплених в Конституції свободи слова та права на звернення, встановлених попередньою редакцією Закону України «Про інформацію» права на інформацію та звернення щодо надання інформації тощо.

Іншим фактором, що характеризує особливості дослідження питань доступу до публічної інформації, є комплексних характер правового матеріалу, що складає даний інститут. Адже правове регулювання доступу до публічної інформації, орієнтоване не лише на реалізацію відповідних суб'єктивних прав та задоволення інформаційних потреб громадян, але і на встановлення порядку діяльності суб'єктів владних повноважень щодо створення необхідних передумов та механізмів щодо забезпечення доступу до публічної інформації. Все це дозволяє говорити про поєднання в теоретичній базі даної проблематики цілого комплексу напрямків наукових досліджень в рамках юридичної науки.

Насамперед, важливе значення мають наукові розвідки правових аспектів розбудови інформаційного суспільства та теоретико-методологічнихаспектів формування інформаційного права, які розкривають роль та значення інформації в цілому та окремих її видів, як об’єкту правовідносин, місце прав і свобод людини в галузі інформації в правовому регулюванні інформаційної сфери в цілому.

Важливим фактором є те, що проблема забезпечення доступу до публічної інформаціє є невід’ємним елементом реалізації широкого спектру прав і свобод громадян в інформаційній сфері, і охоплює не лише реалізацію права на інформацію, як такого, але й включає забезпечення прав громадян у їх відносинах з суб’єктами владних повноважень в цілому, а також створює механізми громадського контролю за діяльністю останніх. Таким чином, до джерельної бази дослідження входять наукові розвідки з питань адміністративно-правових засобів реалізації права на інформацію, захисту інформаційної безпеки, адміністративно-правового регулювання інформаційної діяльності тощо.

Виходячи з нормативного визначення ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації»[36], згідно якого цей термін охоплює інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, тож можна окреслити ще два напрями досліджень в рамках науки адміністративного права, які розкривають окремі аспекти цієї проблематики.

Так, оскільки публічна інформація отримується, створюється або знаходиться у розпорядженні суб’єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації, її правове регулювання невід’ємно пов’язано з питаннями правового регулювання інформаційного забезпечення та інформаційної діяльності органів публічної влади.

Крім того, правовідносини щодо публічної інформації, визначаються передусім нормами адміністративного права, що регулюють порядок виконання органами публічної влади та їх посадовими особами покладених на них функцій. Таким чином, важливим напрямом наукових досліджень питань доступу до публічної інформації є аналіз адміністративно-процесуальних та адміністративно-процедурних аспектів діяльності суб’єктів владних повноважень щодо збирання, розповсюдження або надання доступу до такої інформації.

Слід зазначити, що ключові підходи до наукової розробки проблематики інформаційного права сформувалися під впливом ідей та поглядів видатних науковців з політичних та економічних наук щодо змісту та сутності сучасного інформаційного суспільства, впливу процесів інформатизації на всі аспекти людської діяльності. Серед них, безумовно, слід виділити основоположників ідей інформаційного суспільства Ф. Махлупа [83], Ю. Хаяші, У. Масуде [167], які, зокрема, визначили важливість для такого суспільства вільного розповсюдження знань та свободи самовираження. Погляди на інформаційне суспільство, саме як на відкрите суспільство з вільним доступом та розповсюдженням інформації, що є невід’ємною умовою розвитку інформаційної економіки, пізніше знайшли своє відображення в роботах М. Кастельса [49] та Д. Гомперта [161]. Визначна роль інформаційно-комунікаційних технологій та телекомунікацій у сучасному інформаційному суспільстві вперше була обґрунтована в роботах М. Маклюена та Д. Белла [23]. Нарешті, важливою для розвитку інформаційного права є концепція “зсуву природи влади” в бік використання інформації в якості основного засобу впливу суб’єктів соціального управління на керовані об’єкти, яка знайшла своє відображення в роботах Х. Клівленда [148], А. Тофлера [182], С. Нора та А. Мінка [168]. Саме виходячи з таких позицій і слід розглядати вітчизняні наукові доробки в галузі інформаційного права та доступу до публічної інформації.

Одним з важливих аспектів проблеми є аналіз особливостей реалізації права на інформацію в умовах розбудови інформаційного суспільства. В цьому напрямі, насамперед, необхідно відзначити роботи І. Арістової присвячені адміністративно-правовим основам реалізації державної інформаційної політики. Зокрема, підкреслюється значення таких факторів як інформатизація та права людини для того, щоб сучасна держава відповідала всім викликам розбудови інформаційного суспільства. Як, зазначає автор таким вимогам відповідає лише «демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку» [17, 13].

Відповідно, основними завданнями державної інформаційної політики є створення належних передумов для розвитку таких інформаційних послуг. Цілком очевидно, що в даному напрямку повинні застосовуватися не лише правові заходи, щодо встановлення відповідних правил інформаційної діяльності, алей й здійснюватися організаційні, спрямовані на надання відповідних інформаційних послуг самими органами державної влади.

І. Арістова зазначає, що стратегічною метою державної інформаційної політики є формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграція у світовій інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Відповідно основними складовими державної інформаційної політики визначено: «1) техніко-технологічну, що пов’язана з рішеннями щодо створення техніко-технологічної бази переходу України до інформаційного суспільства за рахунок розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури та національних інформаційних ресурсів; 2) соціально-політичну, що визначає вирішення проблем соціальної, правової, психологічної і моральної підготовки українського суспільства до життя в умовах інформаційного суспільства» [17, 15].

Останній компонент, безумовно передбачає активну участь громадян в інформаційних процесах, поглиблення їх інформаційної взаємодії з суб’єктами владних повноважень.

Питання реалізації прав і свобод громадян в сфері інформації крізь призму забезпечення їх інформаційної безпеки знайшли своє відображення в роботах Б.А. Кормича. Так, він, зокрема, відзначає, що в демократичному суспільстві загальновизнані права людини і громадянина в сфері інформації виступають основним критерієм, що характеризує стан інформаційної безпеки конкретної особи і суспільства в цілому. Крім того, ці норми є стримуючим фактором свавілля держави і одним з критеріїв обмеження держави у виборі способів і методів проведення політики інформаційної безпеки [62, 20].

При цьому відзначається наявність двох комплексів прав людини в галузі інформації, які формують правовий статус фізичної особи в рамках інформаційних правовідносин. Перший надає людині можливість вільно, безперешкодно та на власний розсуд бути суб’єктом інформаційних процесів та включає, зокрема, право одержувати інформацію. Другий – встановлює захист від неправомірного інформаційного втручання та пов’язаний з обмеженням збирання та розповсюдження інформації.

Більше того, в тому що безпосередньо стосується питань права на доступ до інформації, Б.А. Кормич вказує на особливу роль цього права у забезпеченні всього комплексу прав людини та громадянина. Ця роль пов’язана із забезпеченням інформаційних потреб суб’єктів інформаційних відносин. Так, зокрема, цей автор вказує, що сутністю та метою забезпечення права на доступ до інформації є «достатня інформованість людини для здійснення свідомого і обґрунтованого вибору», при цьому зазначається, що «свобода вибору практично лежить в основі більшості прав і свобод людини і охоплює більшість видів людської діяльності… розвиток прав людини багато в чому був спрямований на забезпечення цієї свободи вибору» [61, 282].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37072.html