Місце і роль публічної інформації в сучасних інформаційних відносинах
Реалізація права на інформацію, і зокрема на доступ до публічної інформації, є одними з ключових у забезпеченні прав і свобод людини, при чому не лише в сфері інформації, але й усіх інших. Адже саме через безперешкодний доступ до інформації реалізується інформаційна взаємодія між людиною, суспільством та державою, функціонують механізми громадського контролю над органами публічної влади, забезпечуються інформаційні потреби суб’єктів інформаційних відносин. Адже на сьогоднішній день загальновизнаною є теза про те, що «суспільство реалізує себе через комунікативні взаємодії − обмін інформацією, яка є, по своїй суті, тією сполучною ланкою, без якої неможлива жодна зміна, жодна подія, жоден процес»[67]. Таким чином, можна говорити про те, що питання доступу до інформації поширюються далеко за межі відповідних адміністративних процедур, що регламентують порядок задоволення запитів щодо надання інформації.
Відповідно, особливості правовідносин що виникають з приводу публічної інформації обумовлюються не лише її формальними характеристиками, але й суспільною цінністю та значенням такої інформації.
Взагалі, основним суспільним призначенням будь-якої інформації є задоволення інформаційних потреб суб’єктів інформаційних відносин. На цю властивість інформації, вказував ще основоположник теорії інформації К. Шеннон. Він, в своїй праці «Роботи з теорії інформатики та кібернетики» розглядав інформацію, як кількісний чинник, що змінює початкову (апріорну) невизначеність знань або вибору [139, 718]. Не дивлячись на орієнтацію роботи на науково-технічні аспекти інформації, К. Шенон вказав і на один з ключових соціальних аспектів інформації – усунення невизначеності для здійснення певного вибору. Іншими словами, отримання належної кількості інформації допомагає окремій особі, групі осіб, або всьому суспільству робити обґрунтований вибір певної поведінки. Зокрема, можливість робити обґрунтований вибір на думку дослідників, найбільшою мірою відображає сутність і мету забезпечення права людини і громадянина на доступ до інформації [59, 99].
Самі по собі характер та сутність публічної інформації, обумовлює її переважне використання для здійснення такого обґрунтованого вибору у відносинах між людиною і суспільством з одного боку, та державою і органами публічної влади з іншого. Можна говорити про те, що питання доступу до публічної інформації, цілком охоплюються популярною концепцією дуалізму публічного та приватного, яку в першу чергу застосовують до характеристики правового регулювання діяльності засобів масової комунікації [59, 238].
Приватний аспект реалізації доступу та подальшого використання публічної інформації стосується в першу чергу реалізації особистих прав і свобод у відносинах з органами публічної влади. Саме цей аспект від початку і розглядався як основний, при формуванні механізмів забезпечення доступу до публічної інформації. Цей, аспект базується в першу чергу на чітких адміністративних процедурах, які визначають порядок, спосіб та строки реалізації права особи на ознайомлення із документами, що є у розпорядженні органів публічної влади.
Така позиція, зокрема, була популярною у США наприкінці 40-х рр.. ХХ ст., із набуттям чинності Акту про адміністративні процедури(Administrative Procedure Act of 1946), що був одним з перших законодавчих актів, що встановлював правила доступу до документів та інформації органів публічної влади. Як зазначалося у одному з коментарів даного Акту, найбільш важливими є «встановлені Актом про адміністративні процедури положення щодо неформального регулювання розгляду справ, участі зацікавлених сторін у нормотворчості та інформування громадськості про організацію та процесуальну діяльність агенцій. Адміністративні установи, кінець-кінцем, створені, без сумнівів, щоб робити свою справу чесно та ефективно. Це спосіб у який вони функціонують, але це лише маленька частина їх активності. Якщо юристи та зацікавлена громадськість зможуть узнати, як взятися за справу з установою та отримати її задовільне вирішення, їм доведеться дещо менше бути пов’язаними із механізмами змагального процесу» [159, 373]. Іншими словами, основним призначенням механізму доступу до інформації органів публічної влади вважалась можливість отримати інформацію щодо порядку та способів діяльності певної установи з метою вирішення конкретної справи у даній установі. Це розглядалося як ефективна альтернатива вирішення цих справ в судовому порядку. Як ми бачимо, в даному випадку головними вважаються приватний інтерес окремих осіб та їх особисті права.
Але в процесі розвитку інституту доступу до публічної інформації, накопичення практики правозастосування, розуміння його значення значно розширилося за межі вирішення вузьких питань взаємодії між особою та органом публічної влади у вирішенні конкретних питань віднесених до компетенції останнього. В коментарі до Акту про публічну інформацію, яким було вдосконалено механізм забезпечення доступу до публічної інформації та значно розширено право такого доступу, відзначається насамперед суспільно-політичне значення даного закону. Зокрема, підкреслюється, що цей Акт базується на конституційному принципі представницького уряду, який розкривається у необхідності інформувати суспільство «люди, делегуючи владу, не надають своїм державним службовцям права вирішувати що люди повинні знати, а чого люди не повинні знати. Люди наполягають на тому, щоб залишатися інформованими таким чином, щоб вони могли зберігати контроль за інструментами, які вони створили. Метою Акту про публічну інформацію є зміцнення громадського контролю…» [171, 2]. Таким чином, доступ до публічної інформація вже розглядається як важний чинник взаємодії не лише між окремою особою та окремою адміністративною установою, а й між суспільством та урядом (публічною владою) в цілому.
Можна говорити про те, суспільні відносини, предметом яких є публічна інформації виступаютьскладовою комунікативної взаємодії між суспільством та владою. А ця взаємодія, в свою чергу виступає центральним елементом політичного процесу. Наприклад,Е. Кац описав соціально-політичний процес як ланцюжок, який складається з наступних складових: уряд - парламент - ЗМІ - спілкування - думка - дія. Процес цей побудований на принципах зворотного зв'язку [50, 104]. Ця традиційна схема соціально-політичного процесу відводить ключову роль засобам масової інформації у задоволенні інформаційних потреб суспільства, забезпеченості його обізнаності із діяльність органів публічної влади та у реалізації механізмів громадського контролю. Але у випадку використання публічної інформації значно розширюються можливості суспільства та громадян у безпосередній комунікації з органами публічної влади. Адже через реалізацію права на запит щодо доступу до публічної інформації створюється можливість альтернативного, порівняно із ЗМІ, способу задоволення інформаційних потреб, безпосереднього контролю за діяльністю органів публічної влади.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 5) [36] передбачає два способи забезпечення доступу до публічної інформації: шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформаціїв офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхомнадання інформації за запитами на інформацію.
Фактично, дана норма передбачає застосування двох різних моделей комунікації між розпорядниками публічної інформації та іншими суб’єктами інформаційних відносин – моделі мовлення та комунікаційної моделі, відповідно [65, 134].
Реалізація доступу через оприлюднення інформації за ініціативної розпорядника публічної інформації базується на комунікативній моделі мовлення, при якій інформація надходить із центру багатьом абонентам на периферію. При такій моделі і тема комунікації (зміст інформації), і час такої комунікації обирається розпорядником інформації.
Надання інформації за запитами, в свою чергу, відповідає консультаційній моделі.В даному випадку, запитувачі інформації, перебуваючи на периферії комунікаційної лінії, за своєю ініціативою шукають необхідні відомості в інформаційному сховищі, яке в даному випадку контролюється розпорядником публічної інформації. Відповідно, тема такої комунікації та час її здійснення визначається не центром, а периферійним користувачем. Вважається, що це є сучасним варіантом дистанційної політичної комунікації.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/37072.html
