Формування інституту доступу до публічної інформації у зарубіжному законодавстві

Як вже зазначалося інститут публічної інформації в сучасному розумінні сформувався в законодавстві США, а згодом в тих або інших формах був сприйнятий цілим рядом інших країн. Тож, аналіз зарубіжного досвіду безумовно сприятиме розкриттю основних тенденцій формування даного інституту. При цьому важливим є аналіз динаміки даного досвіду, коли розглядається процес формування відповідного законодавства та його адаптації до змін умов роботи органів публічної влади та життя суспільства. Показовими в цьому аспекті є досвід Сполучених Штатів та Великої Британії. США, як вже зазначалося одними з перших пішли шляхом стандартизації відповідних адміністративних процедур, та що ще більш важливо, одними з перших почали процес адаптації таких процедур до потреб сучасного інформаційного суспільства та широкого використання інформаційно-комунікаційних технологій. Велика Британія, навпаки, представляє взірець консервативного підходу до даних питань, який відбиває вдале поєднання традицій і новацій у реалізації механізмів доступу до публічної інформації.

Історично, значення інформації про діяльність уряду відзначав ще один з батьків-засновників США Джеймс Медісон, який у своєму листі, датованому 1822 р., відмічав: «Популярний уряд без популярної інформації або засобів доступу до неї, це дещо на кшталт прологу до фарсу або трагедії, або до обох разом. Знання завжди буде управляти неуцтвом, і люди, які хочуть управляти самі собою, повинні озброїтися тією силою, яку дає знання» [165].

Процес формування сучасних методів забезпечення відкритості у діяльності федеральних органів влади США розпочався наприкінці 30-х рр. ХХ ст., коли на урядовому рівні було визнано, що тодішня система органів виконавчої влади є недостатньо відповідальною, а більшість адміністративних процедур характеризується недостатньою узгодженістю. Для вирішення цих питань Президентом Ф. Рузвельтом у 1939 р. було засновано Комітет Генерального Прокурора з Адміністративної Процедури (AttorneyGeneral'sCommitteeonAdministrativeProcedure).Цьому комітетові було доручено провести аналіз федерального адміністративного процесу та сформулювати рекомендації щодо його вдосконалення. Перший законопроект, створений на підставі сформульованих Комітетом рекомендацій, було запропоновано на розгляд Конгресу у 1941 р., а остаточний варіант, було прийнято вже після ІІ Світової війни під назвою Акт про адміністративні процедури 1946 р. (AdministrativeProcedureActof 1946) [178].

Саме у цьому законодавчому акті вперше було приділено особливої уваги питанням забезпечення доступу до публічної інформації, що знаходиться у розпорядження органів державної влади. Зокрема, цьому було присвячено окремий Розділ ІІІ «Публічна інформація». Як відмічалося у роз’ясненнях Генерального Прокурора з приводу даного акту, виданих незабаром після його прийняття «призначенням Частини 3 є допомогти громадськості у відносинах з адміністративними агенціями шляхом встановлення вимог до агенцій зробити їх адміністративні матеріали доступними у точному та поточному стані» [144, 139].

Слід відмітити, що норми відповідної частини Акту про адміністративні процедури 1946 р. були орієнтовані не стільки на доступ до інформації в цілому, скільки на забезпечення інформованості громадськості про правотворчу діяльність федеральних органів влади, та про діючи в них адміністративні процедури.

Так, цим Актом встановлювалося три ключові вимоги щодо доступу до інформації про діяльність урядових агенцій:

-по-перше, всі організації та установи, що підпадали під дію даного акту, були зобов’язані публікувати у Федеральному регістрі затверджені ними адміністративні процедури та регуляторні акти;

- по-друге, передбачалося, за рядом виключень, надання громадянам можливості ознайомлення з рішеннями та розпорядженнями, що приймаються агенцією;

- по-третє, встановлювалося право на доступ до офіційної документації та записів агенції, яке розповсюджувалося на осіб, яких дані документи та записи безпосередньо стосувалися.

Важливе значення, також, мав, прийнятий на чотири роки пізніше, Акт про федеральні архіви 1950 р. (Federal Records Act of 1950)[157]. Цей Акт встановлював обов'язок федеральних агенцій зберігати відповідні документи та записи, які стосувалися організаційної структури, політики, рішень, процедур діяльності та здійснюванітранзакцій кожного такого органу.

Однак практика застосування даного Акту показала його неефективність в частині забезпечення доступу до документів та інформації органів державної влади, оскільки остаточні рішення про розкриття тієї або іншої інформації залишалися на розсуд посадових осіб. Це стало причиною розробки нового законодавчого акту, метою якого було створення механізму надання доступу до відповідної публічної інформації та визначення вичерпного переліку підстав для відмови у наданні такого доступу.

Таким законодавчим актом став Акт про свободу інформації 1966 р. (The Freedom of Information Act)[179]. Цей Акт встановив два, нині традиційні, способи забезпечення доступу до публічної інформації: автоматично, шляхом її розповсюдження встановленими законом способами, або за зверненнями осіб, згідно встановленої процедури.

Однак, найбільш важливою зміною, порівняно з Актом про адміністративні процедури стало розширення кола суб’єктів права на доступ до публічної інформації. Якщо раніше суб’єктами права на звернення виступали лише «особи належним чином та безпосередньо зацікавлені», то відповідно до змін, така право було надано «будь-якій особі», що, знову ж таки, на сьогоднішній день стало звичайною практикою.

У відповідності до Акту про свободу інформації було значно розширено та деталізовано вимоги щодо обов’язкового оприлюднення публічної інформації. Так, кожна урядова агенція зобов’язана публікувати у щотижневому урядовому журналі “Федеральний Регістр” (Federal Register) до відома громадськості інформацію, яка зокрема включає:

- опис центральної та місцевої організаційної структури, вказівку осіб, місць та способів отримання громадянами інформації, подання звернень та отримання рішень;

- опис способів та методів здійснення агенцією своїх функцій, включаючи вимоги, що стосуються всіх формалізованих та неформалізованих процедур;

- опис документів та форм, які застосовуються, а також місць, де такі форми можна отримати;

- роз’яснення щодо правил роботи та основ політики агенції.

Одночасно, кожна агенція була зобов’язана, у відповідності до встановлених законом правил зробити доступними для ознайомлення та копіювання громадянами:

- рішення та розпорядження, що прийняті у юрисдикційному порядку, включаючи співпадаючі та особливі думки;

- заяви про політику агенції та їх тлумачення, здійснені агенцією та не оприлюднені у Федеральному Регістрі;

- адміністративні розпорядження та інструкції для співробітників, які стосуються інтересів громадян тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37072.html