Форми та способи захисту комерційної таємниці у трудових відносинах

Як ми уже зазначали, одним із найважливіших елементів механізму охорони комерційної таємниці у трудових відносинах є її захист, тобто комплекс дій, здійснюваних роботодавцем або уповноваженими органами державної влади у випадку виявлення факту розголошення конфіденційних відомостей, спрямованих на припинення порушення та притягнення винної особи до юридичної відповідальності.

Неправомірне розголошення, збирання або використання комерційної таємниці є порушенням прав власника підприємства. Роботодавець, як законний власник конфіденційної інформації, може вживати заходів щодо її захисту в рамках не тільки трудового, а й цивільного права. Можливості самозахисту цивільних прав, в тому числі права на комерційну таємницю, присвячена ст. 19 ЦК України. Зокрема передбачено, що кожна особа (в тому числі та, що використовує найману робочу силу) має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Під поняттям «самозахист» слід розуміти застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. При цьому способи самозахисту повинні відповідати змісту права, що порушено, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Право їх обирати надано самій особі або передбачено їх закріплення в договорі чи акті загального законодавства.

Як ми вже встановили, захист права на комерційну таємницю є складовою більш широкого поняття «охорона комерційної таємниці роботодавця». Розмірковуючи над роллю держави в даному процесі, Н. Денчик вважає що реалізація права на захист повинна базуватися на загальних для економіки засадах обмеження втручання держави в комерційну сферу, визначення суб’єктів ринку як економічно вільних товаровиробників, що задовольняють інтереси споживача [49, с. 98]. З іншого боку, власникові комерційно цінних відомостей повинен бути наданий відповідний захист від протиправного втручання третіх осіб, протидії використання ними відомостей, що містять комерційну таємницю. Продовжуючи цю думку, Т.В. Кашаніна звертає увагу на неприпустимості переслідування за законом та визнання підставою відповідальності правомірне одержання відомостей, що охороняються конкретним підприємством, наприклад, за рахунок власного досвіду, знань, набутих навичок [165, с. 504].

У науковій літературі при аналізі обставин, наявність яких є обов’язковою умовою реалізації права на захист комерційно цінної інформації, часто просто перераховуються ознаки комерційної таємниці. Так, О. Раздіна виділяє такі обставини: (а) інформація має дійсну або потенційну економічну цінність для третіх осіб; (б) право на комерційну таємницю зареєстровано в статуті підприємства; (в) визначений перелік осіб, які мають повноваження класифікувати інформацію як конфіденційну та категорії працівників, які мають доступ до неї [166, с. 17].

Вважаємо додаткову класифікацію необхідних обставин реалізації права на захист комерційної таємниці зайвою – вони практично ідентичні ознакам даного поняття. Відповідно для початку дії механізму захисту інформації принципово важливими є тільки два фактори:

– наявність факту розголошення (реакцією на що власне й виступає захист);

– дійсність інформації як комерційної таємниці та наявність зобов’язання працівника не розголошувати відомості такого характеру.

Правовий режим захисту комерційної таємниці не можна трактувати як абсолютний захист роботодавця від будь-яких порушень, що можуть мати місце в процесі використання. Тому можна погодитися з думкою                         А.Е. Кузьміна, що абсолютний захист надається законом виключно щодо неправомірних порушень режиму обігу конфіденційної інформації. У даному контексті захист таємниці є однією з форм забезпечення свободи ведення бізнесу та невтручання в його функціонування. Враховуючи джерела потенційного витоку інформації, вчений пропонує виділити три напрямки захисту: (а) від неправомірного розголошення органами державної влади (їх посадовими особами), що отримали доступ до відомостей у рамках виконання покладених на них законом обов’язків; (б) від порушення зобов’язань щодо збереження в таємниці секретної інформації, що використовується під час роботи персоналом підприємства; (в) від протиправних дій будь-яких третіх фізичних чи юридичних осіб (незалежно від форм власності та способів господарювання), наслідком чого стався витік комерційно цінної інформації чи інше суттєве порушення правового режиму її охорони [54, с. 53].

Сукупність заходів захисту комерційної таємниці утворюють власну систему, яка є складним та масштабним явищем, складається з взаємопов’язаних та взаємозалежних компонентів. З позиції В.В. Домарєва, подібна система включає в себе різноманітні форми та способи захисту, програмні, технічні засоби, заходи правового та організаційного характеру, а також додатково підсистему нормативного й метрологічного захисту інформації. Всі ці способи та засоби діють в єдності, чим забезпечується захист важливої для підприємства інформації від виявлених загроз її незаконного розповсюдження [167, с. 101].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37878.html