Світовий досвід функціонування агропромислового виробництва в умовах інтеграції

Аграрний сектор зустрів нове століття як один з найефективніших секторів економіки розвинутих країн світу. Більше ста років ті чи інші форми процесів інтеграції є основними факторами динаміки розвитку певних сільськогосподарських галузей та й аграрної сфери в цілому. Саме кінець XIX - початок XX століття обґрунтовано вважається початковим етапом розвитку вертикальної агропромислової інтеграції.

Багато дослідників виявляють зв’язок цього із розвитком галузей аграрного машинобудування, хімічної промисловості, що послугувало чинником індустріалізації аграрного виробництва. Паралельно простежується поширення процесу агропромислової інтеграції. Так, друга половина 30-х років минулого століття у Великій Британії, США, Канаді мала ознаки становлення машинної стадії виробництва та поглибленням інтеграційних процесів в агропромисловому виробництві. У інших країнах Західної Європи - Франції, ФРН, Голландії, Данії, Швеції ці процеси розпочались дещо пізніше - на початку 50-х років, в Японії - наприкінці 60-х [186; 215; 222; 429].

Констатуючи певне відставання сільського господарства від економічних нововведень на початковій стадії процесу вертикальної інтеграції в аграрному секторі, переважна кількість американських спеціалістів наголошують на пожвавлення цього явища в останні роки, а головними передумовами концентрації та консолідації виробництва в аграрній сфері вважають:

- із збільшенням масштабів виробництва спостерігається підвищення ефективності функціонування підприємств АПК;

- звихів з ринку низькоефективних фірм, підприємств і компаній, або таких, які втратили комерційне значення;

- експорто-орієнтована роботи багатьох аграрних товаровиробників, яка в свою чергу, потребує значного збільшення масштабів виробництва;

- коливання рівня споживання сільськогосподарських продуктів, змушує компанії диверсифікувати виробництво шляхом злиття конкурентних, але однаково спеціалізованих виробництв в різних сферах;

- необхідність участі в горизонтальній та вертикальній інтеграції зметою негайного зниження рівня витрат, з одночасним максимальним задоволенням потреб споживачів [437, с. 321].

Сьогодні в розвинутих країнах потужні підприємства є базою виробничого потенціалу. Оскільки саме вони дають можливість акумулювати великі ресурси (фінансові, матеріальні, людські) для розв’язання складних виробничих та науково-технічних завдань. Виступаючи дієвим інструментом внутрішньогалузевого та міжгалузевого переміщення капіталу, західні компанії створюють рівень середньосуспільних виробничих затрат та, завдяки конкуренцію, стимулюють соціальний та технічний розвиток. Допомагає цьому і парадигма розвитку аграрної сфери в новому столітті, яка має за основу подальше зростання продуктивності праці та рентабельність сільськогосподарського виробництва при державній підтримці економічно значущих господарств та реалізацію вимог ефективного користування природними ресурсами.

З економічним розвитком та його специфікою на окремих історичних етапах пов’язують процеси поглинання та злиття. Якщо з початку XIX століття експансія ринків, зниження конкуренції, розвиток монополії виступали основними факторами укрупнення господарств, то з середини XX століття поширення набули потужні диверсифіковані компанії, що воліли до стабільності при мобільних ринках.

На відміну від аграрного сектора України, де співіснують різні організаційно-господарські форми аграрних формувань, в США та деяких Європейських країнах єдиною формою сільгосппідприємств є ферма [152]. Саме ферма є основою розвитку потужної системи фермерської кооперації та агропромислової інтеграції [190; 369]. Суто ринкові взаємовідносини між І та II сферами АПК змінюються на довготермінові договірні відносини. Це викликано не лише кількісними (збільшення об’ємів та асортименту продукції та послуг), а й якісними змінами (нові економічні та виробничі зв'язки). Так господарства І сфери, прямо зв’язані з агропромисловим виробництвом, направлені на кінцеве споживання, виявляють активну підтримку прикладних наукових досліджень. При широкому залученні до процесу інтеграції інших сфер АПК, все більше простежуються агропромислові господарства з інтегрованим виробництвом деякої частини виробничих засобів, переробкою сировини та торгівлею, землеробством та тваринництвом [461].

Значного поширення в США набула договірна форма агропромислової інтеграції, яка базується на зв’язку фермерів з рештою суб’єктами АПК на принципах збутових та виробничих контрактів. Різниця між ними в тому, що збутові контракти стосуються лише умов збуту продукції, із зазначенням її ціни якості та умов постачання. Виробничі контракти регулюють умови виробництва ще до його початку та суворо визначають набір обов’язків учасників. Головними позитивними сторонами контрактації для її учасників є гарантування ринку збуту продукції для фермерів та безперебійне постачання сировини необхідної якості для контактора.

Одночасно, спостерігається активізація процесів інтеграції на загальнодержавному та регіональному рівнях через заснування, наприклад, Південної спілки аграрних кооперативів США, до складу якої увійшли 1,6 млн фермерів південних штатів та кооперативи, які відносяться до інших сфер АПК.

Аналогічною організацією є Квебекська спілка фермерів в Канаді. Ці об’єднання, в свою чергу, є регіональними представниками в національних кооперативних спілках, міністерствах сільського господарства США і Канади, беруть безпосередню участь в розробці програм розвитку кооперативів та кооперації, а також у формуванні аграрної політики держави [238].

За статистикою Міністерства сільського господарства США, в рамках інтегрованих агропромислових господарств виробляється близько  третини аграрної продукції, в тому числі всі м’ясні курчата, 99 % молока, по 90 % яєць курячих та індиків, 98 % овочі на переробку та 95 - картоплі, вся сировина для виробництва цукру та цитрусові. При цьому вертикально інтегровані підприємства виробляють 6 % сільгосппродукції (7 % продукції рослинництва, 5 % - тваринництва) [86].

Сьогодні розвиток корпорацій та фермерських кооперативів США проходить в напрямку диверсифікації їх господарювання, включно з галузями, які не пов’язані безпосередньо із аграрним виробництвом. Прикладом може бути регіональний кооператив “Farm industries”, що обслуговує 500 тис. фермерів забезпечує матеріальне постачання. При чому нафтопродукти, добрива, насіння, комбікорми власного виробництва. До переліку послуг кооперативу входить страхування та кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Збутом сільгосппродукції займаються два самостійних відділення, що спеціалізуються на переробці та реалізації зернових і тваринницької продукції.

Шість тисяч фермерів Середнього Заходу США обслуговує кооператив “Land-o-lake” через систему окремих самостійних філій, які здійснюють матеріально-технічне постачання, переробку продукції та збут. Головним напрямом діяльності кооперативу є збут молока і молочних продуктів, асортимент його продукції становить  400 найменувань.

Міжрегіональна агропромислова інтеграція в США відбувається також за участю галузей сільгоспмашинобудування, харчової промисловості, індустріального виробництва елітного насіння, племінної худоби, торговельних фірм. Значна концентрація харчової промисловості спостерігалась ще у 70-ті роки минулого століття, коли частка восьми потужних компаній США в обсягах виробництва становила 97 % виробництва круп, 96 - цукру, 70 - соєвої олії, 46 - борошна, 38 % виробництва продукції м’ясоконсервної галузі Сім провідних сільгоспмашинобудівних фірм забезпечують дві третини надходжень сільськогосподарських машин для аграрного виробництва США. Одна велика фірма “Декалб” має 114 збутових відділень, котрі налагодили стійкі зв’язки з 7,5 тис. великих фермерських господарств та контролюють чверть ринку гібридного насіння всіх сільськогосподарських культур. Одна з найбільших торговельних компаній США “Grate Atlantic and Pesic” володіє 3,5 тис. магазинів в 33 штатах, біля 40 агропереробних заводів - закупівельними конторами, складами тощо [6, с. 41, 47; 431, с. 74].

Саме значна функціональна диверсифікація таких корпорацій та фермерських кооперативів, широке поле господарювання зумовлюють їх стабільне становище, а отже і стабільний розвиток пайовиків при мінливих ринкових умовах та жорсткій конкуренції.

Сьогоднішній етап становлення вертикальних інтеграційних взаємозв’язків передбачає їх вихід за рамки окремої країни. Прикладом таких структур є заснований ще в 1979 р. кооператив Alfred Toupfer International, що об’єднав сім північноамериканських кооперативів із західноєвропейським кооперативним об’єднанням Alfred Toupfer Vervhtimg з виробництва зерна і комбікормів у Німеччині, Голландії та Франції.

На особливу увагу заслуговує практика наукового сервісу сільського господарства США за допомогою науково-дослідницьких центрів потужних кооперативів, приватних компаній та підприємств агробізнесу, що створюють та випробовують найефективніші методи ведення господарської діяльності, здійснюють ціленаправлену роботу з навчання та поширення аграрних знань між фермерами та підприємцями, зайнятими в сільському господарстві. Такі центри діють злагоджено з державною службою аграрних досліджень, що виконує стратегічні дослідження, направлені на довго- та середньострокову перспективу та повинні забезпечити потрібні умови для посилення продовольчої безпеки держави. Обсяги коштів, що спрямовуються приватним суб’єктами господарювання на науково-дослідницькі цілі, ще в кінці 70-х років був більший за державні затрати на ці потреби. В 90-х роках 60 % цих коштів були виділені із приватних джерел [462].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/33358.html