Аналіз особливостей розвитку агропромислових структур в продуктових підкомплексах

Створення економічної стратегії розвитку аграрного сектору та його підкомплексів потребує здійснення основних напрямів агропродовольчої політики країни.. Але в трансформаційних умовах існування вітчизняного агропромислового комплексу, яке мало створити інституціональне підґрунтя для ринкової економіки, суттєво посилилася дезінтеграція підприємств провідних його галузей, що сформувало великі перешкоди та гальмування процес становлення ефективних ринкових відносин.

Крім того, з розвиток виробничо-господарських відносин учасників аграрного виробництва, можливостей ринкового обміну, що функціонально пов’язано з становленням в рамках АПК протилежних ринку координаційних форм, зумовлено якісно новим ступенем структурного та організаційно-виробничого розвитку агропромислових виробництв. Тому, за період з 1990 до 2000 pp. при зниженні виробництва валової продукції сільського господарства майже на половину (47 %) виробництво продуктів харчової промисловості зменшувалося значно більшими темпами (це зниження становить за деякими видами продукції від 9,2 до 89,1 % ) [420, с. 83 - 92].

Контрольні пакети акцій переважного числа підприємств-переробників в АПК внаслідок приватизації опинилися в руках зовнішніх акціонерів. Широко поширилися тенденції до скорочення частки акціонерів, які є працівниками підприємств, погіршився стан аграрних виробників, зросла кількість акціонерних товариств, які контролюються зовнішніми акціонерами. Приватизація, поряд з негативним впливом, перетворилася на один з головних чинників поширення агропромислової інтеграції у продуктових підкомплексах АПК: зерно-борошномельно-комбікормовому (об'єднує підприємства з виробництва зерна, елеватори, млини, комбікормові заводи); цукробуряковому (насінницькі та бурякосіючі підприємства, цукрові заводи); олієжировому (підприємства, що виробляють насіння соняшнику, елеватори, олієжирові комбінати); молоко-масло-сироробному (сільськогосподарські виробники молока, молокозаводи, маслосирзаводи, підприємства з виробництва молочних консервів); м'ясному (підприємства з дорощування і відгодівлі молодняка ВРХ, свиней, овець, птахофабрики, м'ясокомбінати, холодильники).

Необхідність розробки системи реалізації потенціалу агропромислових структур в провідних продуктових підкомплексах доводиться неефективними практичними спробами створення та методичного налагодження корпоративної структури на ринку аграрної продукції та результатів її переробки. Оскільки результативність становлення мережі агропромислових організацій перебуває в безпосередній залежності від кон’юнктури та стану ринку продовольства, збалансованості зовнішніх та внутрішніх джерел продовольчих ресурсів. Підвищення  потенціалу ринку пояснюється більшим заглибенням структурних зв'язків, розширенню міжгалузевих зв'язків та сприяє повнішому його розкриттю.

Вітчизняний хлібопродуктовий підкомплекс на сучасному етапі - це потужна виробничо-технологічна структура, розгорнута у всіх регіонах України, до складу якої входять системно взаємопов’язані галузі, підприємства і організації елеваторної, борошномельно-круп’яної, комбікормової, хлібопекарської, макаронної, кондитерської та інших галузей. Хлібопродуктовий підкомплекс, охоплюючи, в якості сфери функціонування, увесь агропромисловий комплекс, впливає на розвиток товарних та посівних потоків, головні принципи виробництва комбікормів визначають масштаби виробництва у галузі тваринництва.

Слід відмітити активність інтеграційних процесів у зернопродуктовому підкомплексі регіону. Беручи до уваги різницю між цим підкомплексом та хлібопрородуктовим, інтегровані структури виникають через поєднання певних ланок виробничого ланцюга: виробництво-доробка-реалізація; виробництво-зберігання-реалізація; виробництво-зберігання-переробка-реалізація [391; 392; 398].

Проведені дослідження засвідчують, що для аграрних виробників інвестиційні ресурси стають доступнішими, забезпечена реалізація зерна за визначеними цінами. Хлібопекарські зернопереробні елеватори стабільно постачаються якісно однорідною сировиною, усувається потреба пошуку споживачів і постачальників та оцінки ринкової кон’юнктури, отримуючи змогу використання новітніх технологій управління в рамках агропромислової структури. Зниження вартості кінцевого продукту, на ряду зі збільшенням асортименту та зростанням якості, забезпечує потреби кінцевих споживачів, досягається вилучення з виробничого ланцюга проміжних (посередницьких) ланок [450; 185; 282; 368].

Наприклад, у Черкаській області функціонують 26 елеваторів та інших господарств, які займаються зберіганням, очисткою, осушенням зерна та насіння соняшнику. З усіх діючих промислових підприємств зернопродуктового підкомплексу області шість формують Черкаське обласне дочірнє підприємство Державної акціонерної компанії “Хліб України” (ДП ДВЗП “Тальне”, ДП “Потаське ХПП”, ДП “Тальнівський КХП”, ДП “Уманський елеватор”, ДП “Христинівська хлібна база № 86”, ДП “Шполянський елеватор”). Серед інших до складу інтегрованих формувань входять: Філії ТОВ “НКЗ”: “Городищенський ХПП” Городищенського району та “Білозірська РБХ” Черкаського району, СТОВ “Зернова компанія “Хоре”” Драбівського району, Золотоніська філія ТОВ “Нібулон” та ДП “Златодар” Золотоніського району, ТОВ “Інвестиційна компанія” Агросоюз-“РП” Звенигородського району, ТОВ “Шпола-Агро Індустрі” Шполянського району, Філія “Вікторівський елеватор” ТОВ “Чорна Кам’янка” Маньківського району.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/33358.html