Сучасний стан розвитку інституту діяння, пов’язаного з ризиком, у кримінальному праві зарубіжних країн

Відносна новизна для українського кримінального права виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння, а також відсутність єдності підходів до розуміння сутності цієї кримінально-правової категорії обумовлює необхідність вивчення світового досвіду регламентації кримінальної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок ризикованого діяння.

Особливий науковий інтерес становлять як доктринальні положення, так і саме зарубіжне законодавство. За результатами проведеного дослідження Р. А. Крючков констатує, що елементи правової теорії у зарубіжній літературі базуються на соціологічній та філософських засадах, що певною мірою відрізняється від праксеологічної спрямованості вітчизняних досліджень, які проводяться з прив’язкою до чинного законодавства [107]. У цьому контексті слід звернути увагу на позицію В. В. Мамчуна, який зазначає, що в онтологічному аспекті як предмет відображення відповідних понять ризик наділений певною сукупністю ознак: загальних (філософський рівень), типологічних (загальнотеоретичний рівень юридичної науки), внутрітипових (рівень галузей юридичної науки) і оригінальних (конкретні прояви ризику) [123, c. 101]. Тому вважаємо, що визначення підходів до регламентації виправданого ризику слід здійснювати не лише шляхом дослідження обставин, що виключають злочинність діяння, які закріплені в іноземному законодавстві, але і шляхом аналізу суміжних правових інститутів.

Насамперед вважаємо за доцільне звернути увагу на особливості кримінально-правової регламентації виправданого ризику у законодавстві держав пострадянського простору, яке розвивалось в умовах, наближених до вітчизняних. Комплексний аналіз кримінальних кодексів таких держав дозволяє стверджувати, що закріплення виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння, є характерною рисою цих нормативно-правових актів. Водночас поряд із такою спільною рисою, національні особливості правотворення зумовили існування відмінностей у формулюванні цієї обставини. Так, підсумовуючи проведене порівняльно-правове дослідження В. І. Михайлов зазначає, що кримінальні закони Киргизької Республіки, Республіки Казахстан та інших держав СНД, а також КК Республіки Польща вказують, що заподіяння шкоди у такій ситуації усуває злочинність діяння. Згідно КК Латвійської Республіки – виключається кримінальна відповідальність. Крім того, вчений зауважує, що більшість кодексів СНД вказують на виправданий ризик, хоча в КК Республіки Узбекистан мова йде лише про виправданий професійний або господарський ризик [131].

Кримінальний кодекс Литовської Республіки у статті 34 визначає виправданий професійний або господарський ризик як обставину, що виключає кримінальну відповідальність. Так, особа не підлягає відповідальності за діяння, внаслідок яких хоча й з’явились наслідки, передбачені кримінальним законом, але ці діяння вчинені при виправданому професійному чи господарському ризику для досягнення суспільно корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо вчинене діяння відповідає сучасній науці і техніці, а зазначена мета не могла бути досягнута діями, не пов’язаними з ризиком, і особа, яка допустила ризик, вжила необхідних заходів для запобігання шкоди інтересам, охоронюваним законами.

Також саме як виправданий професійний чи господарський ризик аналізована обставина закріплена в КК Республіки Узбекистан. Відповідно до статті 41 КК Республіки Узбекистан при виправданому професійному чи господарському ризику відповідальність за заподіяння шкоди не настає у тому випадку, якщо бажаного суспільно корисного результату не було досягнуто і шкода виявилась більш значною, ніж бажана суспільно корисна мета. Таким чином, за умови того, що ризик є виправдним (якщо вчинена дія відповідає сучасним науково-технічним знанням і досвіду, а поставлена мета не могла бути досягнута не пов’язаними із ризиком діями і особа, яка допустила ризик, вжила необхідних заходів для попередження шкоди правам і охоронюваним законом інтересам) заподіяння навіть неспіврозмірної шкоди не є кримінально караним. Стаття 41 КК Республіки Узбекистан має ще одну характерну особливість. Так, Законом Республіки Узбекистан від 29 грудня 2012 року статтю 41 КК було доповнено частиною п’ятою, відповідно до якої невиконання договірних зобов’язань суб’єктами підприємництва перед банками та іншими фінансовими організаціями за наданими ними послугами, у тому числі по виданим кредитам, не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності працівників банків та інших фінансових організацій.

Дещо інший підхід закріплено в частині 1 статті 33 КК Латвійської республіки, якою встановлено, що кримінальна відповідальність не настає за заподіяння шкоди професійною діяльністю, яка має ознаки складу злочинного діяння, якщо ця діяльність здійснювалась для досягнення соціально корисної мети, яку неможливо було досягти іншим чином.

Значною схожістю характеризуються стаття 42 КК України та стаття 41 КК РФ. Основна відмінність між ними полягає у назві, оскільки стаття КК України іменується «діяння, пов’язане з ризиком», а відповідна стаття КК РФ – «виправданий ризик». Як зазначає А. В. Нікуленко, в КК РФ ризик було названо саме «виправданим», оскільки вказівка на професійні і господарські види ризику надміру деталізує і необґрунтовано обмежує сферу допустимості обґрунтованої ризикованої діяльності [143, c. 91]. Слід погодитись із тим, що надмірна деталізація видів ризику у назві статті кримінального закону не сприяла б повній реалізації потенціалу цієї норми. Насамперед це стосується ризику у сфері професійної діяльності. Закріплення такої ознаки у законі означало б, що правомірним може визнаватись лише ризик, який пов’язаний з реалізацією особою певних професійних функцій та унеможливлював б визнання правомірним ризику у побутовій сфері, а також ризику, який вчиняється особою, яка не є формальним «професіоналом» у цій сфері. Саме тому, на наш погляд, цілком обґрунтованим є підхід, який уможливлює визнання правомірним як професійного, так і непрофесійного ризику, однак при дотриманні необхідних умов правомірності.

КК Республіки Білорусь, як і КК України, відносить виправданий ризик до обставин, що виключають злочинність діяння, однак, на відміну від вітчизняного, у КК Білорусі міститься вказівка на те, що відповідний ризик визнається виправданим, якщо діяння відповідає сучасному науково-технічному знанню і досвіду. Відмінність КК Білорусі полягає ще й у визначенні випадків, при яких ризик не визнається виправданим, а саме: настання смерті, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка не виявила згоди на те, щоб її життя або здоров’я були поставлені у небезпеку [176, c. 97]. Поряд із більш широким переліком наслідків, існування яких унеможливлює визнання ризику виправданим, конститутивною ознакою виправданого ризику є наявність згоди особи на ризик найбільш важливим для неї цінностями. Такий законодавчий підхід, на наш погляд, значною мірою відповідає правовій природі аналізованої обставини, оскільки він передбачає поєднання публічно-правового та приватноправового аспектів регулювання, яке у цьому випадку є надзвичайно доречним. Так, галузі публічного права не можуть беззастережно обмежувати особу у пошуку шляхів розвитку лише з тієї підстави, що ризиковане діяння може призвести до заподіяння шкоди здоров’ю чи життю такої особи.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37495.html