Умови правомірності діяння, пов’язаного з ризиком, у чинному КК України

У науці кримінального права існують різні підходи до аналізу окремих обставин, що виключають злочинність діяння, а також їх окремих ознак, умов правомірності тощо. М. В. Анчукова, обґрунтовуючи необхідність аналізу виправданого ризику з позицій структури цієї обставини, що виключає злочинність діяння, виокремлює чотири наукових підходів до аналізу тієї чи іншої обставини: 1) підхід щодо аналізу умов правомірності обставин, що виключають злочинність діяння; 2) підхід щодо оцінки зазначених обставин як «соціальної ситуації» та, відповідно, здійснення аналізу соціально-правової характеристики цієї ситуації; підхід щодо характеристики спеціального складу (фактора, що обумовив діяння, ознаки, що відносяться до усунення відповідного фактора, ознаки, що відносяться до заподіюваної шкоди); 3) підхід щодо оцінки аналізованих обставин з позицій їх підстав та умов; підхід стосовно доцільності аналізу підстав та умов правомірності обставин; 4) підхід, заснований на констатації єдності і взаємозв’язку двох елементів обставин, а саме з вчинку та підстави для такого вчинку. У свою чергу, вчена вважає за доцільне аналізувати виправданий ризик з позицій його фактичної та правової підстав [10, c. 95].

Діяння, пов’язане з ризиком не є виключенням, оскільки при встановленні його сутності вчені також використовують зазначені підходи. Так, наприклад ця обставина аналізується з позиції ознак, що її характеризують, умов її правомірності, а також її складу, який становлять об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. С. С. Захарова вважає, що заподіяння шкоди в результаті вчинення особою ризикованої дії (бездіяльності) необхідно розглядати шляхом аналізу складу ризикованого незлочинного діяння як юридичної системи взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони), які є підставою правомірності заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам [73].

Слід зазначити, що вперше у науковий обіг поняття «склад обставини, що виключає злочинність діяння» було введено відомим вченим Ю. В. Бауліним. Крім того, науковець зазначав, що спільні для усіх обставин, що виключають злочинність діяння ознак, слід винести «за дужки» і аналізувати їх окремо, а кожну обставину потрібно досліджувати через її склад [21].

Так, учені, які пропонують аналізувати виправданий ризик з позицій складу цієї обставини пропонують визначати, зокрема, об’єктивну сторону цієї обставини як таку, що складається із наступних елементів: обдумана, активна, підготовлена дія (у виняткових випадках – бездіяльність), спрямована на досягнення суспільно корисної мети; контрдії для відвернення шкоди; заподіяння шкоди, незважаючи на вжиті заходи; причинний зв’язок між вчиненими ризикованими діями, вжитими запобіжними заходами і наслідками, що настали; обстановка, ситуації ризику. При цьому суб’єктивну сторону пропонується визначати через сукупність взаємопов’язаних елементів – ризику як ступеня усвідомлення суб’єктом характеру своїх дій та можливих (у момент прийняття рішення) і тих, що настали наслідків, мети, мотивів. При цьому обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони виправданого ризику є усвідомлення ризикуючим суб’єктом можливих варіантів поведінки та можливих негативних наслідків та процес прийняття рішення в ситуації ризику, який у даному випадку є протилежністю вини у різних її формах прояву [73].

В. В. Бабурін вважає, що кримінально-правову оцінку виправданого ризику необхідно здійснювати, виокремлюючи у ньому склад правомірної поведінки, в яких, на думку вченого входять такі елементи: об’єкт – інтереси держави, суспільства або особи, які розвиваються або зберігаються в результаті вчинення ризикованих дій, а також ті право охоронювані інтереси, які поставлені під загрозу заподіяння шкоди; об’єктивна сторона – діяння, обстановку як наявність об’єктивних конкретних життєвих умов, що примушують суб’єкта до вчинення дій, здатних заподіяти шкоду оточуючим; суб’єкт – фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності, володіє необхідним досвідом та кваліфікацією у сфері застосування ризикованих дій; суб’єктивну сторону, яка передбачає усвідомлення, по-перше, змісту обставин, що примушують діяти ризиковано, по-друге, наявності та дійсності суспільно корисної мети ризикованими діями; по-третє, можливості досягнення її конкретними ризикованими діями, а також передбаченням ймовірності шкідливих наслідків і бажанням, дотримуючись вимог обережності, уникнути їх настання [19].

О. О. Ільюхов пропонує визначати як умови правомірності виправданого ризику, так і об’єктивні та суб’єктивні складові ризику. До об’єктивних складових науковець відносить ситуацію невизначеності, в якій здійснюється ризикована діяльність суб’єкта, джерелом котрої можу бути різноманітні форми зовнішнього впливу на особу, яка ризикує. До суб’єктивних складових належить психічне відношення суб’єкта до вчинюваних дій та результату від них, тобто те, що пов’язано з волею та свідомістю [77].

Існує й підхід, згідно з яким ризиковане діяння має свої підстави та ознаки. Підставою ж для вчинення ризикованого діяння є його виправданість, що визначається трьома елементами: 1) наявністю об’єктивної ситуації, що свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети; 2) неможливістю досягнення цієї мети неризикованим діянням; 3) вжиттям особою запобіжних заходів щодо запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. Згідно з даним підходом, за наявності підстави – виправданості – суб’єкт має право вчинити діяння, пов’язане з ризиком, яке характеризується низкою ознак, що визначають: 1) його мету; 2) об’єкт заподіяння шкоди; 3) характер діяння; 4) його своєчасність; 5) межі заподіяння шкоди [102, c. 298].

У науково-практичних коментарях пропонується визначати такі ознаки діяння, пов’язаного з ризиком: 1) його мета; 2) об’єкт заподіяння шкоди; 3) характер діяння; 4) його своєчасність і 5) межі заподіяння шкоди [103, c. 277]. Або визначаються такі ознаки виправданого ризику: 1) метою ризикованих дій є досягнення значних суспільно корисних наслідків; 2) поставленої мети не можна було досягти без ризику; 3) ризик не створює загрози для життя людей чи настання екологічної катастрофи або іншого громадського лиха; 4) особа, що ризикувала, використала всі необхідні запобіжні заходи для відвернення можливої шкоди правоохоронюваним інтересам [100, c. 275].

Існує й інший підхід, згідно якого поряд із 1) значною суспільно корисною метою; 2) яку можна досягти лише здійснення дії (бездіяльності), пов’язаної з ризиком; 3) вжиття заходів для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам, виділяється ознака, пов’язана із тим, що суть ризику полягає у тому, що його здійснення передбачає як можливість настання шкоди, так і благополучне досягнення поставленої мети, оскільки у тих випадках, коли особа усвідомлює, що незважаючи на вжиті заходи, ризиковані дії призведуть до завдання шкоди, виправданість ризику виключається [189, c. 145].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37495.html