Рейдерство як загроза національній безпеці України

Безпека будь-якої держави знаходиться в прямій залежності від рівня та перспектив її подальшого економічного розвитку. Функціонування ринкової економіки на сучасному етапі розвитку України передбачає існування значної кількості загроз та небезпек, що порушують стабільність економічної системи, створюють перешкоди для реалізації права власності, а також погіршують інвестиційний клімат в країні. Суттєве місце в даному переліку посідає рейдерство, яке можна розглядати як одну з форм реалізації недружніх злиттів та поглинань, яка характеризується застосуванням неправомірних засобів та методів впливу на компанію. Звісно, ми згодні з позицією деяких науковців, згідно якої правомірні злиття і поглинання загалом досить часто стають ефективними інструментами в системі перерозподілу власності, адже передбачають в собі реструктуризацію підприємства з подальшим його оздоровленням та покращенням діяльності, часто зі зміною власника. Адже злиття як форма трансформації здійснюється шляхом об’єднання підприємства-боржника з іншими фінансово стійкими підприємствами [[i], c. 175].

В той же час, потрібно не забувати, що в нашій державі більш поширеними є недружні злиття і поглинання (рейдерство), здійснення яких характеризуються застосуванням протиправних методів впливу з метою набуття власності чи контролю над активами певного підприємства. Найчастіше недружні злиття та поглинання в Україні проявляються саме у формі рейдерства, дефініція якого була наведена вище.

Як показує статистика, в останні роки можна помітити значне збільшення кількості випадків рейдерства, фігурують цифри 2500-3000 нападів щороку, а за незалежними оцінками в країні функціонують близько 50 рейдерських організацій [[ii], c. 128]. Рейдерські атаки, на жаль, в Україні вже стали індустрією. Недосконалість національного законодавства, а також корупція є найкращими умовами для рейдерів.

За даними Кабінету Міністрів України, найчастіше жертвами рейдерів стають промислові об’єкти (близько 50% зафіксованих випадків), а також об’єкти нерухомості – близько 30% [[iii]]. В період з березня по листопад 2013 року урядова Міжвідомча комісія з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств у новому складі опрацювала близько 70 заяв про факти рейдерства, згідно яких розмір збитків від таких дій оцінюється на суму від 300 млн. до 1 млрд. грн. [[iv], с. 9]. В річному вимірі дані показники вказують на 85-90 рейдерських нападів та суму завданих збитків від 375 до 1,25 млрд. грн. За оцінками ж експертів, кількість рейдерських нападів протягом 2006-2008 рр. становила понад 3000 на рік, а їх результативність – 80-90% [[v], с. 98].

Такі значні розходження в показниках офіційних та експертних даних щодо кількості рейдерських нападів можемо пояснити тим, що до Комісії звертаються переважно великі підприємства, які мають достатньо ресурсів для боротьби з рейдерами та можуть забезпечити якісну правову підтримку та використовують всі можливі засоби для убезпечення своєї власності від рейдерства. Крім цього, логічне пояснення такому низькому рівню звернень полягає і в тому, що найчастіше постраждалими від рейдерських нападів є ті, хто здійснює свою діяльність не зовсім за правилами, внаслідок чого не квапляться звертатись до відповідних органів [[vi], с. 414].

За даними дослідження «Міжнародний огляд економічних злочинів» за 2011 рік, наведеними компанією Pricewaterhouse Coopers, незаконне привласнення майна є найпоширенішою формою економічних злочинів в Україні (73 % 2011-го порівняно з 59 % 2009 року) [[vii]]. Зважаючи на ці обставини можна вести мову про зростання негативного впливу рейдерства на національну економіку. Беручи до уваги позиції громадських організацій та дані Кабінету Міністрів, можна зауважити, що в цілому втрати для національного господарства нашої держави внаслідок функціонування рейдерства щороку можуть сягати 12,8- 42,8 млрд. грн.

Як науковці, так і представники громадських організацій, що спрямовують свою діяльність на боротьбу з рейдерством, одноголосно сходяться в твердженні, що майже всі випадки рейдерства передбачають наявність судового рішення, як підстави для вчинення неправомірних дій. Зважаючи на дану обставину, вважаємо обґрунтованим вести мову про прийняття вітчизняними судами щороку не менше 3000 тисяч неправосудних рішень. Безумовно, в деяких випадках, рейдерські захоплення підприємств здійснюються з використанням інших методів (через кредиторську заборгованість, акціонерний капітал, підроблення установчих документів чи рішень органів управління), втім, найчастіше застосовуються саме судові рішення. При цьому, у випадку рейдерських захоплень великих підприємств має місце прийняття судами цілої низки рішень з порушенням норм матеріального чи процесуального права. Яскравим прикладом виступає рейдерське захоплення компанії Swissport International Ltd, щодо якої господарськими судами різних інстанцій лише в 2013 році було прийнято більше 30 рішень [[viii]], [[ix]], [[x]]. Переважна кількість позивних вимог зводилася до визнання недійними рішень загальних зборів акціонерів, зобов’язання укласти договори, вчинити інші юридично-значущі дії.

Поширеними також виступають рейдерські захоплення шляхом прийняття судами неправомірних рішень з трудових спорів в межах цивільного судочинства. В такому випадку поновлений на займаній посаді директор має змогу вчинити весь перелік юридично-значимих дій щодо активів підприємства, діючи при цьому на підставі рішення суду. Для прикладу наведемо рейдерський напад на торгівельний центр «Глобус», що належить «London and Regional Properties», управляюча компанія в Україні – ТОВ «ЛР Глобус» [[xi]], [[xii]]. Як вже зазначалося, досить часто об’єктами рейдерських нападів виступають стратегічні підприємства нашої держави або ж їх корпоративні права: НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Квазар», ДП «Морський торговельний порт «Южний» [[xiii]], [[xiv]]. В цих випадках захоплення підприємств відбувається у межах корпоративних відносин: оскаржуються факти продажу пакетів акцій, рішення органів управління підприємством, примусово вносяться зміни до реєстру акціонерів, частими є завідомо неправомірні рішення судів по трудовим спорам тощо.

Вказані випадки завершилися поновлення законним власникам їх обмежених акціонерних та майнових прав, втім, ці випадки слід вважати виключними, адже в більшості для протидії названим рейдерським нападам були задіяні засоби масової інформації, правоохоронні органи, Міжвідомча комісія з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, Вища рада юстиції і навіть представники іноземних посольств.

В переважній більшості випадків рейдерські напади не одержують такого розголошення та не входять до сфери інтересів іноземних держав, а тому закінчуються позбавленням законного власники його майна чи корпоративних прав. Слід підкреслити, що в Україні практично кожен другий випадок злиттів чи поглинань великих чи перспективних компаній носить протизаконний характер, пов’язаний із підробкою документів, підкупом державних чиновників, порушенням кримінальних справ, силовим проникненням на територію підприємств, тобто із діями, спрямованими на позбавлення власності законних власників. Український союз промисловців та підприємців наголошує, що рейдерство стало системним явищем і загрожує не лише розвитку української економіки, а й безпеці країни в цілому. Так, загальний підсумок ринку злиттів та поглинань підприємств України у 2009 р. склав близько 110 угод на суму $4,9 млрд. (статистика за наступні роки).

Антирейдерський союз підприємців України зазначає, що протягом чотирьох з половиною років (2006-2010 рр.) в Україні було організовано 2,5 тис. рейдерських атак. За її даними, в середньому щотижня в Україні відбувався рейдерський напад у тій чи іншій формі і раз на п’ять днів українські суди виносили рішення, що порушували законні права власників на замовлення рейдерів [[xv], с. 76]. За даними 2011 року, кількість рейдерських захоплень навіть зросла до 3 тисяч на рік [[xvi], с. 80].

При цьому проведення рейдерських нападів може мати кілька мотивів. Зазвичай ці дії пояснюються прагненням отримати доступ до ліквідних активів жертви (від обладнання до торгової марки), її переважними правами (наприклад, право оренди). Ще одним мотивом рейдерського захоплення може бути прагнення позбавитися конкурента на певному ринку. Існує чотири основних способи захоплення підприємства: через акціонерний капітал, кредиторську заборгованість, органи управління та заперечення результатів приватизації.