Поняття, мета та завдання адміністративно-правового забезпечення протидії рейдерству

Розвиток економіки в ринкових умовах зумовлює виникнення нових завдань та сфер діяльності спеціальних органів державної влади, що пов’язано з розширенням переліку правовідносин, які підлягають відповідному регулюванню.

У даній ситуації слід розуміти, що захист конституційних прав та свобод – основне завдання державної влади в умовах функціонування будь-якого типу економіки. Постійний динамізм розвитку суспільних відносин викликає потребу своєчасного вдосконалення законодавства, яке їх регулює. Тому виправданою є увага до нових загроз стабільності розвитку суспільних відносин, серед яких рейдерство виступає сьогодні досить поширеним [[i], с. 82]. Такі випадки потребують пильної уваги з боку уповноважених державних органів загальної та спеціальної компетенції, їх посадових осіб, а також потребують оперативного внесення відповідних змін до законодавства, прийняття нових нормативних актів, запозичення зарубіжного досвіду в даній сфері.

Зважаючи на це, доцільним виступає детальна характеристика адміністративно-правового забезпечення протидії рейдерству, визначення його мети, а також встановлення основоположних завдань. Беручи до уваги, що в даному дослідженні адміністративно-правове забезпечення протидії рейдерству становитиме ключову категорію, доцільним видається присвятити окремий підрозділ його тлумаченню, відмежуванню від суміжних понять та формулювання відповідної авторської дефініції.

Поняття «забезпечення» розглядається в декількох значеннях. Так, Великий тлумачний словник української мови визначає «забезпечення» як створення надійних умов для здійснення чого-небудь; гарантування чого-небудь [[ii], с. 375]. Тоді як тлумачний словник Д.М. Ушакова містить наступну  дефініцію «забезпечення» – гарантування, здійснення чого-небудь вірогідним, безсумнівним [[iii]]. Отже, обґрунтованим видається розгляд адміністративного-правового забезпечення як процесу створення умов та застосування механізмів, що були б спрямовані на досягнення певного суспільно-важливого завдання.

Звертаючись до визначень вітчизняних науковців, звернемо увагу на відсутність єдиної думки щодо розуміння та основних складових елементів цього поняття. Українськими дослідниками захищена значна кількість дисертаційних робіт, присвячених адміністративно-правовому забезпеченню у відповідних сферах суспільних відносин. Попри це, їх аналіз свідчить, що наразі відсутньою є конкретна дефініція, а лише наводяться певні її ознаки та елементи.

Так, на думку Є.Є. Колесникова, під адміністративно-правовим забезпеченням слід розуміти здійснюване державою за допомогою спеціального механізму упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорону, реалізацію та розвиток [[iv], с. 434].

Високо оцінюючи лаконічність та точність наведеного визначення, маємо зауважити, що на нашу думку, дослідник занадто розширює адміністративно-правове забезпечення, зводячи його до управління чи регулювання всього обсягу суспільних відносин, а не певної їх сфери. Реалізація такого завдання є надто складною, враховуючи обмеження часових, фінансових та організаційних ресурсів державних органів та різноманітність суспільних відносин.

Звертаючись до інших дефініцій адміністративно-правового забезпечення, наголосимо на їх спеціальному характері. Переважна більшість авторів у своїх роботах виходять зі специфіки функціонування лише досліджуваної сфери суспільних відносин. Відповідним чином набуває спеціальних ознак і авторська дефініція. Це призводить до обмеження можливостей подальшого використання напрацювань автора за межами об’єкту його дослідження. На наше переконання, більш доцільним є формулювання загального визначення будь-якого поняття (в тому числі – і адміністративно-правового забезпечення) з подальшим його застосуванням до конкретних особливостей досліджуваної проблеми.

Отже, І.О. Ієрусалімова розглядає адміністративно-правове забезпечення з точки зору реалізації прав і свобод людини та громадянина. На її думку, це поняття передбачає регулювання за допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають в процесі реалізації прав і свобод людини та громадянина, вплив на них з допомогою передбачених в законодавстві елементів. Крім того, для адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина важливим засобом виступає реалізація норм адміністративного права [[v], с. 83].

На нашу думку, запропоноване визначення більш характеризує поняття, що є результатом адміністративно-правового забезпечення. Це стає зрозумілим після повторного звернення до значення терміну «забезпечення» – створення надійних умов для здійснення чого-небудь; гарантування чого-небудь здійснення чого-небудь вірогідним. Отже, первинним є саме забезпечення (створення вихідних умов, необхідного стану нормативної основи, системи та повноважень державних органів тощо), а як наслідок – відбувається регулювання суспільних відносин у тій чи іншій сфері. 

Дещо схоже визначення дає Р.В. Ігонін, розглядаючи аналізоване нами поняття з точки зору роботи судових органів. Зокрема, на думку науковця, адміністративно-правове забезпечення – це регламентована адміністративно-правовими нормами діяльність суб’єктів державно-владних повноважень, яка спрямована на створення необхідних умов для належного функціонування системи судів загальної юрисдикції та встановлена адміністративно-правовими нормами система гарантій належного функціонування системи судів загальної юрисдикції [[vi], с. 39].

Як бачимо, Р.В. Ігонін притримується позиції стосовно первинності забезпечення та його спрямування на створення необхідних умов для функціонування державних органів. Тобто, забезпечення – ще не регулювання, а лише формування необхідних вихідних умов для його здійснення. Втім, конкретизуючи наведену в попередньому абзаці дефініцію, маємо зазначити, що науковець зводить адміністративно-правове забезпечення до діяльності суб’єктів державно-владних повноважень, а також системи гарантій належного функціонування органів влади. На нашу думку, до даного визначення слід додати такі елементи як система спеціальних законодавчих та підзаконних актів, правовий статус уповноважених державних органів в конкретних правовідносинах, а також взаємозв’язки між ними.

Розглядаючи наукову роботу В.В. Тісногуз, можемо дійти висновку, що адміністративно-правове забезпечення розподіляється даною дослідницею на адміністративне та правове забезпечення. При цьому серед елементів адміністративного забезпечення можна виділити розподіл повноважень між органами влади, систему контролю і нагляду за функціонуванням органів влади, ефективність функціонування системи владних суб’єктів, забезпечення їх матеріальної і фінансової бази. При цьому до правового забезпечення, в першу чергу, відноситься нормативне закріплення правового статусу владних органів [[vii], с. 3].

Проблемою в цьому випадку видається відсутність чіткої дефініції адміністративно-правового забезпечення, в якій би відбивалися його основні особливості та чітко відображався зміст. Безумовно, науковий доробок В.В. Тісногуз суттєво збагатив науку адміністративного права, але більш доцільним було б формулювання єдиного визначення, що відображало його основі елементи та призначення.