Органи публічної адміністрації загальної компетенції у сфері протидії рейдерству в Україні

Статтею 42 Основного Закону України проголошено право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Також закріплюється обов’язок держави щодо забезпечення захисту конкуренції у процесі здійснення підприємницької діяльності.

Сучасний етап розвитку підприємництва в нашій державі характеризується значною кількістю процесів злиттів та поглинань компаній. В Україні, за оцінками експертів інвестиційних організацій, щорічний обсяг злиттів і поглинань становить близько 3 млрд. дол., при цьому 67% поглинань становлять саме рейдерські захоплення [[i], с. 198].

На сьогодні в Україні остаточно сформувався вторинний ринок власності, оскільки велика приватизація, що почалася в 90-х роках, хоча і не завершилася, але пройшла дуже важливий етап ‑ найбільш ліквідні активи вже стали об’єктами приватної власності. Системна криза влади наприкінці 2004 року призвела до нового етапу політичної нестабільності, яка значно знижує ефективність функціонування органів державної влади. Це, як уже нами зазначалося, веде до ускладнення захисту об’єктів власності від протиправних посягань. 

Дані компанії DragonCapital вказують на масовість цього явища, адже щорічний обсяг українського ринку силових захоплень і поглинань бізнесу оцінюється на рівні 3 млрд. дол. США. Та й інтерес вітчизняних акціонерів на противагу західних орієнтований не на саме підприємство, а на його майно, землю і нерухомість, відповідно, найбільша частка рейдерства припадає на столицю - 70-80% неправомірних захоплень, а їх інтереси - це фабрики та заводи, що знаходяться у межах міста і займають значні площі [[ii], с. 5-6].

На нашу думку, динаміка стану рейдерства в Україні, в основі якого лежать кримінально-карані правопорушення, обумовлена нерозвиненістю ринку злиттів і поглинань, а також слабким розвитком фондового ринку, що по своїй суті мав би стати цивілізованим регулятором правовідносин щодо обігу цінних паперів.

За словами А.К. Кінаха, голови Українського союзу промисловців та підприємців, сьогодні рейдерство – «проблема не тільки окремого підприємства або компанії, це явище, що дуже негативно впливає на авторитет України у світі, знижує довіру інвесторів, створює умови перерозподілу власності за межами закону та прозорої конкуренції»[[iii]].

Дана проблема останнім часом набула такого значного розмаху, що вийшла на загальнодержавний рівень обговорення. Про це свідчить і зміст Послання Президента України до Верховної Ради України в якому, зокрема, Гарант зауважує, що головною загрозою економічній безпеці вже давно стало рейдерство. Також Президентом висловлена вимога про необхідність встановити за рейдерство найсуворішу кримінальну відповідальність [[iv]]. Про необхідність унеможливлення рейдерства в окремих сферах економіки та сприяння створенню здорової конкуренції в Україні наголошується і в Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році» [[v], с. 90].

Таким чином, рейдерство являє собою системне явище, що з кожним роком набуваючи все більшого розмаху, потребує комплексного свого розв’язання. Саме в цьому і вбачається необхідність розгляду сучасного стану адміністративно-правового забезпечення протидії даному негативному явищу. Адже якщо організаційні методи з боку власників підприємств можуть лише вберегти їх від наслідків рейдерського нападу, то боротьбу з першопричинами рейдерства потрібно здійснювати на державному рівні. Адже у держави, як у суб’єкта публічних правовідносин, є значно більше можливостей для захисту прав та інтересів акціонерів малих і великих підприємств.

Наша позиція зумовлена і тим, що органи державної влади: 1) визнані усім суспільством та уповноважені на здійснення управлінських функцій, 2) мають власну офіційну назву й символи, організаційно-правову форму, структуру та в сукупності із іншими суб’єктами утворюють цілісну систему органів, 3) виступають єдиними в державі суб’єктами, які уповноважені здійснювати управлінські функції; здійснення управлінських функцій відбувається суб’єктами на підставі, у формах, способами та у межах визначених державою й закріплених нормами права [[vi], с. 14].

Зважаючи на це, а також виходячи з сучасного рівня розмаху рейдерства в Україні, метою даного підрозділу є висвітлення сутності та правового забезпечення функціонування органів державної влади загальної компетенції у сфері протидії рейдерству в Україні, визначення їх ролі у даному процесі, а також встановлення можливих шляхів вдосконалення функцій, повноважень та процесу взаємодії між собою в аспекті системної протидії цьому суспільно-небезпечному явищу.

Основне місце в даному підрозділі, так само як і в роботі в цілому буде надано аналізу діяльності органів виконавчої влади в напрямку вдосконалення їх діяльності щодо протидії рейдерству. Адже за умов поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову особливість виконавчої влади полягає в тому, що саме вона забезпечує практичне виконання законів та інших правових актів державних органів. Це потребує застосування державою усіх важелів упорядкування суспільних процесів. Адже основне призначення управління з боку держави і полягає власне у здійсненні владно-організуючого впливу на виконання законодавчих й інших правових актів державних органів. Отже, об’єктивне призначення виконавчої влади підтверджує її управлінську спрямованість [[vii], с. 60], зокрема – і в сфері адміністративно-правового забезпечення протидії рейдерству в Україні.

Дослідженням окремих аспектів цієї складної та багатопланової проблеми у різних її аспектах приділяли увагу вітчизняні вчені, зокрема, М.К. Арманов, О.І. Дічек, Д.В. Зеркалов, В.В. Крутов Зважаючи на надзвичайно широкий суспільний резонанс, що спричинюється рейдерство, дана проблематика також у значному обсязі освітлена у друкованих ЗМІ [[viii]]. Проте, на нашу думку, проблеми реалізації адміністративно-правового забезпечення протидії рейдерству, а також шляхи їх вирішення залишаються все ж недостатньо дослідженими, оскільки процес її реалізації відбувається зі значними правовими та організаційними складнощами управлінського характеру.

Виходячи з цього, доцільним є пошук шляхів протидії даним негативним явищам з боку органів державної влади. Принагідно зауважимо, що за широтою компетенції виділяють органи влади державної загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції уповноважені вирішувати широке коло питань, яке охоплює всі функції держави (уряд, парламент, органи влади на місцях), органи спеціальної компетенції виконують одну більш конкретну функцію (центральні органи виконавчої влади, органи державної влади зі спеціальним статусом т.д.) [[ix], с. 76].

У даному підрозділі та в цілому по роботі для позначення всіх державних органів, що наділені повноваженнями стосовно протидії рейдерству, ми використовуватимемо поняття органи публічної адміністрації. Адже, наприклад, не можна поставити в один ряд Верховну Раду та Президента України, Кабінет міністрів України та РНБО. Втім, усі названі органи підпорядковані політичній владі та забезпечують виконання законів, діючи в публічних інтересах, і наділені прерогативами публічної влади [[x]]. Крім цього, як зазначається у Резолюції щодо публічної (державної) відповідальності, під «публічною владою» (або органами публічної влади), слід розуміти: будь-яку установу публічного права (включаючи державу, регіональні та місцеві органи державної влади, незалежні публічні підприємства) [[xi], с. 14].

Отже, термін «органи публічної адміністрації» буде вживатися як узагальнене позначення органів державної влади, уповноважених суб’єктів, що наділені повноваженнями щодо протидії рейдерству. На нашу думку, поняття «органи публічної адміністрації» є ширшим за «органи державної влади» та «державні органи» і під ним слід розуміти систему уповноважених суб’єктів та інституцій, що здійснюють впорядкування суспільних відносин з метою захисту прав, свобод людини і громадянина, захисту інтересів суспільства і держави у межах нормативно-визначеної компетенції.