Удосконалення нормативних актів у сфері протидії рейдерству в Україні

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним її обов’язком. Саме виходячи з аналізу норм Основного Закону, держава зобов’язана взяти на себе вирішення проблем, пов’язаних рейдерством, яке своїм функціонуванням нівелює значення таких інститутів як приватна власність, справедливий суд, право за захист порушених прав з боку органів виконавчої влади.

Як зазначає В.В. Крутов, на початкових етапах формування системи протидії рейдерству, необхідно чітко визначити державну політику щодо цього явища, відповідно до такої політики вдосконалити галузеве законодавство і, найголовніше, створити належні умови для становлення та розвитку відповідної системи безпеки підприємництва [[i]].

У даному випадку мова йде не про тотальний державний контроль, а про встановлення чітких правил гри в царині протидії рейдерству в Україні. Адже саме брак ефективного законодавства став чи не найважливішою причиною такого стрімкого збільшення кількості та інтенсивності рейдерських атак, які охопили більшість галузей економіки України. Так, за оцінками представників Українського союзу промисловців і підприємців, сьогодні в країні функціонує 35–50 спеціально підготовлених рейдерських груп, які займаються підготовкою та проведенням протиправних захоплень підприємств. «Центр дослідження корпоративних відносин» за результатами проведеного експертного опитування назвав «найбільшими рейдерами в Україні» групу «Приват» (100% голосів експертів), «Фінанси і Кредит» (54.6%), «Альфа-Груп» (45.5%), СКМ (36.4%), ІСД (27.3%), «ТАСС» (18.6%), «Інтерпайп» (18.2%). Антирейдерський союз підприємців в 2011 розглядав можливості вирішення понад 860 справ, пов’язаних з рейдерством. Кількість таких захоплень сягає 3000 на рік, а результативність атак складає 80-90%, що за експертною оцінкою становить понад 3 млрд. доларів США. Лише біля 5% захоплених підприємств зберігають свій профіль діяльності та продовжують функціонувати на ринку, більшість же змінюють сферу діяльності або після захоплення продається майно організації.

За останні 5 років жертвами рейдерства стали 3,5 тис. підприємств. Середньостатистична норма прибутковості рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000% [[ii], с. 172].

Доцільність пошуку шляхів удосконалення законодавчих актів у сфері протидії рейдерству полягає у необхідності захисту з боку держави інтересів як приватних підприємств, так і суб’єктів державного сектору економіки, які тим чи іншим чином (величина частки на ринку, нерухомість) можуть стати безпосередніми об’єктами рейдерського нападу. Варто також зауважити, що саме в моменти економічних потрясінь, держава має здійснювати значно більше заходів щодо протидії негативним тенденціям на ринку злиттів і поглинань, адже власні ресурси підприємств не такі вже й великі (особливо, беручи до уваги негативний вплив світової фінансово-економічної кризи), а зацікавленість рейдерів у їхніх активах не зменшується. Все це створює суттєву загрозу належному функціонуванню цілого комплексу суспільних відносин, пов’язаних з реалізацією права власності, права на підприємницьку діяльність, права на недоторканість особи, її честі, гідності, ділової репутації і т.д. Виходячи з цього, необхідність захисту суспільного інтересу має скеровувати державу на концентрацію її діяльності в тих сферах, де вимагається застосування державної сили. Законодавча влада повинна дбати про видання правових норм, які відповідають вимогам громадського інтересу [[iii], с. 13] в наведених вище сферах.

Відповідно, метою даного підрозділу є вивчення змісту чинного вітчизняного законодавства, норми якого регламентують протидію рейдерству, а також пошук можливих шляхів його удосконалення.

Як вже зазначалося вище в роботі, досить поширеними в Україні є пропозиції стосовно запровадження кримінальної відповідальності безпосередньо за рейдерство [[iv], с. 4]. Втім, ми схиляємося до дещо іншої позиції стосовно напрямів вирішення розглядуваної проблеми. Це, зокрема, розробка нового та дієве вдосконалення чинного законодавства, вдосконалення роботи органів державної влади, що б не стільки карало рейдерів, скільки не допускало їх протиправної діяльності, створювало умови запобігання рейдерських нападів. 

Адже саме регуляторна політика держави завжди дає більш ефективний та довгостроковий результат, аніж одиничні випадки застосування санкцій за порушення закону. За своєю сутністю державна регуляторна політика є запланованою програмою реалізації стратегічних та поточних цілей, цінностей і дій органів влади щодо координації та регулювання розвитку певної сфери суспільних відносин [[v], с. 7]. У цьому випадку, на нашу думку, потрібно зважати на характер та сутність рейдерства в сучасних умовах: наразі воно все менше стає схожим на відвертий бандитизм. Головними фігурантами все частіше стають висококваліфіковані юристи, які розроблюють плани захоплень, які, зазвичай, не передбачають застосування фізичної сили.

Саме тому, важливість правових норм, що упорядковують названі відносини є безсумнівною, адже їхня функція – забезпечити правову структуру для економіки держави. Без них планування, кооперація, виробництво та підприємництво будуть практично неможливі [[vi]].

Розглядаючи ступінь розробленості піднятої теми, варто звернути увагу на фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних науковців. Зокрема, такі вчені як В.Б. Авер’янов, П.А. Астахов, Ю.П. Битяк, А.І. Берлач, О.І. Дічек, В.К. Колпаков, В.В. Крутов, В.В. Сташис, Дж. Файнберг у своїх працях заклали основоположні засади боротьби з рейдерством. Разом з тим, рейдерство постійно змінюється, а тому і наукові розробки мають враховувати останні тенденції у реформуванні спеціального законодавства та брати до уваги форми прояву рейдерства недружніх злиттів і поглинань.

Аналізуючи сьогоднішню правову основу, яка регламентує протидію рейдерству, варто зауважити, що Основний Закон, зокрема у ч. 5 ст. 41 встановлює непорушність права приватної власності, а також виключає можливість протиправного позбавлення права власності, надаючи правову гарантію для існування належної можливості здійснення права на підприємницьку діяльність.

Варто зазначити, що норми Конституції України визначають лише загальні засади правового регулювання суспільних відносин у державі, у тому числі і тих, що стосуються протидії рейдерству в Україні. Виходячи з цього, в даному підрозділ більш детальному аналізу будуть підлягати саме спеціальні нормативні акти, норми яких безпосередньо стосуються запобіганню виникнення та протидії наслідкам рейдерства в Україні.

У ході проведеного дослідження в попередніх підрозділах нами вже було обґрунтовано необхідність внесення змін та доповнень до наступного переліку нормативних актів: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про Фонд державного майна України», Закон України «Про Антимонопольний комітет України», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Положення про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Положення про Міжвідомчу комісію з питань захисту прав інвесторів, протидії незаконному поглинанню та захопленню підприємств, Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Вважаємо, що саме зміни до законодавства, які визначають правовий статус органів державної влади та особливості здійснення ними регулювання у сфері протидії рейдерству є більш ефективним заходом, аніж досить дискусійне встановлення кримінальної відповідальності за рейдерство.