Психологічні закономірності виховання моральних якостей особистості студента

Попри значний внесок вітчизняних науковців у вирішення проблеми формування особистісних моральних якостей (дослідження Б. Ананьєва, Г. Балла, І. Беха, О. Бодальова, Г. Васяновича, А. Макаренка, Н. Ничкало, О. Пєхоти, В. Рибалки, В. Семіченко, В. Сухомлинького, О. Сухомлинської  та ін.) до сьогодні залишається наявним протиріччя між потребами суспільства у високоосвічених, всебічно розвинених, гідно вихованих людях із сформованими на високому рівні стійкими моральними якостями, переконаннями, почуттями та недостатнім рівнем реалізації цього завдання у навчально-виховному процесі всіх ланок освіти.

Студентський вік (18-25 років) – це перша ланка зрілого життя людини [91]. Студентство є специфічною спільнотою, організовано об’єднаною інститутом вищої освіти. Як соціальна група, студентство характеризується сформованістю стійкого ставлення до майбутньої професії, зумовленого правильним професійним вибором, професійною спрямованістю, адекватністю та повнотою уявлення студента про професію, що він обрав. Студентство включає у себе людей, які цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями та професійними вміннями. У порівнянні з іншими групами населення, у студентів більш високий освітній та культурний рівень. Студентство – це дуже активна соціальна спільнота, що гармонійно поєднує у собі інтелектуальну та соціальну зрілості.

Проблемами студентства як особливої соціально-психологічної категорії займався Б. Ананьєв та його послідовники [8]. Дослідження

Ю. Кулюткіна [126; 127; 161], А. Реана [195], В. Рєпкіна [196, С. 113‑129], Є. Степанова [220, с. 47-50; 221, с. 45-48], а також роботи П. Просецького [186, с. 3‑17], В. Сластеніна [213, с. 24‑38], В. Якуніна [263; 264] та інших вчених дозволяють охарактеризувати студента, із соціально-психологічного і психолого-педагогічного аспектів, як особливого суб’єкта навчальної діяльності.

Особистісно-діяльнісний підхід розглядає студента, як активного суб’єкта педагогічної взаємодії, здатного самостійно організовувати свою діяльність. Йому притаманна специфічна спрямованість пізнавальної та комунікативної активності на вирішення конкретних професійно-орієнтованих задач у формі знаково-контекстного навчання [51; 52, с. 14].

У студентському віці виникає соціальна ситуація розвитку центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення, реалізації життєвих планів). У юнаків продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді люди самовизначаються у системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки, починають усвідомлювати особисту соціальну відповідальність. Нових якостей набуває юнацька дружба, а дружба з особою протилежної статі переростає в закоханість.

Фізіологічні і гормональні процеси у юнаків послаблюють вплив на особливості емоційної сфери. Рівень самоконтролю зростає разом із стриманістю студента (незалежно від типу нервової системи). З’являється більша диференційованість емоційних реакцій, зростають зміни настрою, чутливість до оцінки, висока самовпевненість та надмірна критичність. У цьому віці тонка чутливість може вживатися з черствістю, соромливість з розв’язністю, потреба у визнанні з незалежністю, боротьба з авторитетами – з обожнюванням кумирів, чуттєве фантазування – з сухим мудруванням. Іноді навіть можуть спостерігатися акцентуації характеру.

Пошук свого місця у світі дорослих, самовизначення можуть викликати переживання у студентів. Суперечність між вимогами реального життя та власних уявлень, що може проявлятися у вигляді завищених очікувань, недооцінки зовнішніх труднощів, необґрунтованого оптимізму чи негативізму, є кризовим моментом у студентському віці. Студент обирає між «Я-реальним» і «Я-ідеальним» на користь першого. Активна діяльність молодої людини бере верх над мріями юності.

Характерною для студентського віку є криза ідентичності, пов’язана з сумнівами в тотожності самому собі, втраті власних орієнтирів.

У зрілому юнацькому віці становлення самосвідомості зумовлюється внутрішніми суперечностями особистості, найвідчутнішими серед яких є:

• потреба в соціальному визнанні та обмежені можливості її реалізації;
• потреба в самостійності і протекційне ставлення дорослих, зокрема батьків;
• потреба в самоосмисленні, самоідентифікації та недостатня або суперечлива інформація про себе, а також несформоване вміння інтегрувати, переосмислювати цю інформацію;
• потреба в розумінні і відчуття самотності, відчуженості;
• потреба в професійному самовизначенні та недостатні можливості, мотивація у реалізації вибору [208].

Подоланню цих суперечностей сприяє активне самопізнання юнаків. Певною мірою вирішує їх акт вибору професії та вступу до вищого навчального закладу. Здобуття дорослої ідентичності свідчить про успішне подолання кризи.

Центральним новоутворенням студентського віку стає самовизначення не лише особистісне, але й професійне [244]. Самовизначення пов’язане із якісно іншим сприйняттям часу та спрямованістю на майбутнє. Змістовною характеристикою особистісного самовизначення студентів є визначення своєї сутності та місця у системі суспільних відносин, що характеризується:

- формуванням стійких та усвідомлених переконань;

- оволодінням нормами поведінки, принципами, ідеалами;

- виробленням умінь спостерігати, осмислювати явища навколишнього життя, розуміти себе.

Показниками моральної зрілості у студентському віці є здатність відстрочити безпосереднє задоволення, відрізняти можливе і бажане.

У студентському віці потреба у професійному становленні, самоствердженні, суспільному визнанні стимулює подальший розвиток самосвідомості, у структурі якої все вагомішим стає професійний компонент, що трактується як професійна самосвідомість.

Професійне самовизначення і самоактуалізація студента – це тривалий процес розвитку його ставлення до своєї (майбутньої чи реальної) професії і до самого себе як професіонала, або суб’єкта професійної діяльності.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40835.html