Поняття нововиявлених обставин

Метою здійснення судочинства в цивільних справах є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, яка повинна досягатися не тільки в процесі розгляду і вирішення справи судом першої інстанції, але й при перевірці законності й обґрунтованості судового рішення в апеляційному та касаційному провадженнях, в тому числі і при перегляді рішення у зв’язку із нововиявленими обставинами. Для того, щоб захист права був повним, всебічним та ґрунтовним необхідно чітко розуміти в чому полягає суть провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами, як визначаються нововиявлені обставини і які підстави встановлені для такого перегляду. Законодавчого визначення „нововиявлених обставин” не має. В теорії цивільного процесуального права щодо поняття „нововиявлених обставин” існують різні підходи. Одні науковці  визначають нововиявлені обставини як юридичні факти, що мають суттєве значення для справи, які існували до моменту її розгляду і не були відомі ні суду, що розглядає справу, ні учасникам процесу [45, С. 395; 71, С. 478; 133, С. 511; 132, С. 733].  Інші автори вважають, що за своєю юридичною природою нововиявленими обставинами є не тільки ті, які мають істотне значення для справи матеріально – правові факти, що входять до складу підстав позову або висунутих проти нього заперечень, а й будь–які юридичні факти, що мають значення для справ позовного, окремого і наказного провадження. Вони також вважають, що нововиявленими обставинами можуть бути юридичні факти, що породжують процесуальні наслідки, тобто такі, які є причинами і умовами, що сприяли порушенню закону, прав та інтересів осіб, які брали участь у справі, та викликають наслідки кримінально – правового характеру [150, С. 520; 137, С. 388]. Треті, не намагаючись дати будь – яке  визначення новоявлених обставин тільки виокремлюють їх характерні ознаки, такі як: по – перше, нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мали місце у момент вирішення справи; по – друге, ці обставини не були і не могли бути відомі під час розгляду справи стороні, яка заявляє про перегляд справи; по-третє, обставини повинні носити істотне значення для справи, яка розглядається [135, С. 249 ; 119, С. 212 ; 118, С. 386]. З наведеного вище вбачається, що фактично відмінність позицій полягає у тому чи включають науковці в коло нововиявлених обставин тільки факти матеріально – правового характеру, чи розширюють це коло за рахунок будь – яких інших фактів, що мають значення для розгляду справи. Проаналізуємо частину 2 статті 361 ЦПК України, згідно з якою підставами для перегляду рішення,  ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є: 1) істотні  для справи обставини,  що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені  вироком  суду,  що  набрав   законної   сили, завідомо   неправдиві   показання  свідка,  завідомо  неправильний висновок експерта,  завідомо  неправильний  переклад,  фальшивість документів  або  речових  доказів,  що  потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) скасування  судового  рішення,  яке  стало  підставою  для ухвалення   рішення   чи   постановлення   ухвали,  що  підлягають перегляду; 4) встановлена Конституційним  Судом   України неконституційність  закону,  іншого  правового акта чи їх окремого положення,  застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. З наведеного чітко випливає, що підстави для перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами можна класифікувати на дві групи: 1) обставини, які необхідно було встановити у справі при первинному розгляді справи судом, тобто істотні обставини, що мали бути встановлені  підчас вирішення спору між сторонами (п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України); 2) факти, що не підлягають встановленню під час розгляду справи судом, оскільки виникають після ухвалення рішення ( п. п. 2 – 4 ч.2 ст.361 ЦПК України).

             Розглянемо кожну з цих груп. При дослідженні обставини першої групи, тобто обставин, які необхідно було встановити при первинному розгляді справи судом, то завжди аналізують предмет доказування в конкретній цивільній справі [38, С. 202 - 204].

В науковій юридичній літературі висловлювалися різні погляди щодо визначення кола фактів, що входять в предмет доказування у справі. Зокрема: Юдельсон К.С.  до юридичних фактів, що входять в предмет доказування включає факти, що обґрунтовують позов або заперечення проти позову, а саме факти правостворюючі, факти активної та пасивної легітимації, факти підстав до позову [152, С. 155]. Курильов С.В. давав іншу класифікацію фактів, що входять в предмет доказування. Він ділить їх на факти позитивні і негативні, факти – явища і факти – стану; факти, що є підставою виникнення юридичних наслідків, та факти, що є підставою для диференціації  цих наслідків [85, С. 12- 18].

По суті в позиціях цих науковців не було розбіжностей. Фактично вони по різному називають одні й ті самі факти.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/27709.html