Законодавчі основи конституційно-правового статусу біженців в Україні

Ведучи мову про конституційно-правовий статус біженців, слід пам'ятати, що поняття «біженець» за національним законодавством поширюється на кілька категорій осіб, зокрема, тих, які з наміром бути визнаними біженцями перетнули державний кордон України у порядку, встановленому її законодавством, або незаконно; які подали заяву про надання статусу біженця, але рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями ще не прийнято; стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями; які, визнані біженцями.

Аналізуючи питання адміністративно-правового статусу біженців, Г.С.Тимчик зазначила, що він передбачає можливість особи реалізувати права та свободи, передбачені законодавством, і залежить від того, чи особа визнана біженцем, чи тільки перебуває у процедурі визнання біженцем [235, с.12].

Вважаємо, що подібний висновок можна зробити й стосовно конституційно-правового статусу біженців, – кожна із зазначених категорій осіб має свій конституційно-правовий статус, який відрізняється як характером прав, свобод і обов'язків, що становлять його зміст, так і їх обсягом, та залежить від того, на якій стадії процесу визнання їх біженцями в нашій державі вони перебувають.

Конституційно-правовий статус біженців в Україні визначається Конституцією України, Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», іншими законами і міжнародними договорами України.

Основне місце серед названих нормативно-правових актів належить Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

Насамперед необхідно звернути увагу на пункт 2 частини першої статті 92 Основного Закону України, згідно з яким статус іноземців та осіб без громадянства визначається виключно законами України. Це означає, що він не може визначатися підзаконними нормативно-правовими актами, актами глави держави, Уряду, центральних органів виконавчої влади тощо, які можуть регулювати лише механізм реалізації таких законів.

Важливе значення для належного визначення конституційно-правового статусу біженців мають норми статей 8, 9 Конституції України, що встановлюють її вищу юридичну силу стосовно інших нормативно-правових актів. Відповідно до статті 8 закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Згідно із статтею 9 укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Вирішальним для визначення змісту конституційно-правового статусу біженців в Україні є розділ ІІ Основного Закону України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», дія якого поширюється і на іноземців та осіб без громадянства, до яких належать біженці.

Спеціальним законодавчим актом з питань конституційно-правового статусу біженців є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року. Відповідно до преамбули він визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Це вже третя редакція спеціального закону з питань біженців, зміст якого постійно вдосконалюється. До того ж, якщо перші два закони мали намір узгодити національне законодавство України з питань біженців з Конвенцією про захист біженців, то удосконалення чинного Закону зумовлене також необхідністю гармонізувати його із стандартами Європейського Союзу.

Прийняття чинного Закону позитивно оцінило УВКБ ООН, яке зазначило, що «цей закон став ще одним кроком у вірному напрямку і ввів кілька позитивних концепцій. Було введено додаткову форму міжнародного захисту стосовно осіб, яким загрожує смертна кара, катування, нелюдське або принижуюче гідність поводження у їх країні походження. Закон передбачає запровадження єдиної довідки шукача статусу біженця, яка  замінила складну систему, де на різних етапах процедури передбачалася видача різних довідок. Закон передбачає зміцнення єдності сім'ї шляхом надання неповнолітнім дітям статусу біженця на додаткових підставах разом з батьками, коли останнім було надано статус біженця. У Законі також передбачене подовження терміну дії посвідчення біженця до п'яти років, що полегшує біженцям можливість користуватися низкою прав і, зрештою, інтегруватися» [250, с.6].

Як вбачається з назви, чинний Закон визначає правовий статус не лише біженців, а й двох нових категорій шукачів притулку: осіб, які потребують додаткового захисту, та осіб, які потребують тимчасового захисту. Це узгоджується із законодавчою практикою Європейського Союзу, у рамках якого правові акти, як зазначалося, проводять чітке розмежування правового статусу біженців, шукачів притулку, переміщених осіб, які користуються тимчасовим захистом у випадках масового припливу біженців, та осіб, які користуються додатковими формами захисту [226, с. 12].

Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» урівняв правовий статус осіб, визнаних біженцями, та осіб, які визнані особами, які потребують додаткового захисту, закріпивши їх права та обов'язки в одних і тих самих статтях. Водночас правовий статус осіб, яким надано тимчасовий захист, визначено окремо. На відміну від осіб, яких визнано біженцями, або осіб, які потребують додаткового захисту, вони не урівнюються у правах з громадянами України. У статті 19 Закону, яка визначає правовий статус осіб, яким надано тимчасовий захист, передбачено, що вони є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах на період дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист. У статті 21 Закону, що закріплює обов'язки осіб, яким надано тимчасовий захист, зазначено, що вони мають виконувати зобов'язання нарівні з іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні.

Важливою новацією Закону є визначення в ньому правового статус осіб, яким надано статус біженця іншими державами – учасницями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року. Відповідно до статті 31 Закону іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями іншими державами – учасницями зазначених Конвенції і Протоколу і які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі  обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37392.html