Критеріальна характеристика хореографічних творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

У контексті вивчення теоретичних засад проблеми формування творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку під час хореографічного виховання заслуговують на увагу думки провідних професійних педагогів-хореографів Н. Базарової [4; 5], М. Бєрнштейна [12], Л. Блока [16], А. Ваганової [44], Н. Висотської [61], В. Костровицької [129; 130], І. Поклад [185], Л. Роговик [207; 208], П. Сілкіна [222], Л. Цветкової [265] та інших, які вважають, що усі здібності пов’язані між собою і знаходяться у структурній єдності. Відтак, беручи до уваги основні положення праць вчених, нами визначено критерії хореографічних творчих здібностей: емоційно-почуттєвий, базовий індивідуально-функціональний та ціннісно-творчий.

Практичний досвід свідчить, що дітей молодшого шкільного віку, у силу вікових та психологічних особливостей, на початковому етапі занять хореографічним вихованням приваблюють переважно зовнішні атрибути процесу хореографічного виховання (форма, сценічні костюми, концертні виступи). Тому згодом, за підтримки батьків та педагога-хореографа, зацікавленість має стати внутрішньою потребою дитини, яка стимулюватиме її до пізнання предмету діяльності. Відтак, першим критерієм формування хореографічних творчих здібностей було визначено саме емоційно-почуттєвий. Його показниками є:

• інтерес до занять у танцювальному творчому об’єднанні (позитивне стійке ставлення, зацікавленість різними видами хореографічної діяльності тощо);
• індивідуальна емоційна експресія;
• уміння виражати емоційні стани через рухову активність, міміку та пантоміміку.

У формуванні спрямованості талановитої людини схильності й інтереси стають потужним фактором розвитку здібностей. Серед дослідників не має одностайної думки щодо тлумачення дефініції «інтерес». Відтак, спираючись на авторитетну думку  Е. Ільїна ми схиляємося до визначення інтересу як пізнавального відношення особистості до дійсності [104, с. 215].

Інтерес як складний психологічний механізм учені поділяють на інтерес-потребу, інтерес-відношення та інтерес як увагу [104, с. 217]. Допитливість є підґрунтям для усіх цих видів, але вона має тимчасовий характер. Безпосередньо інтерес як відношення виникає у дошкільному та зберігається у молодшому шкільному віці. Усвідомлений інтерес виступає як мотив до накопичення знань та призводить до бажання дізнатися щось нове в оточуючому середовищі. До основних умов розвитку інтересу П. Коваль відносить відповідність змісту матеріалу розумовому та фізичному розвитку дітей; співвідношення відомого та невідомого у змісті програмового матеріалу; використання таких форм роботи, які сприяють подоланню труднощів та створюють позитивний емоційний настрій; забезпечення оптимального співвідношення між вправами репродуктивного та творчого характеру; організація під час занять колективної діяльності, яка створює позитивні умови для розвитку самовпевненості дитини [119].

Показниками наявності інтересу до хореографічної творчої діяльності, на нашу думку, може бути позитивне ставлення дитини до занять у танцювальному  творчому об’єднанні, добровільність і систематичність їх відвідування, зацікавленість танцювальним мистецтвом у будь-яких його проявах.

Згідно досліджень психологів (О. Запорожець, О. Кононко та інших) емоційність є провідною сферою психічного розвитку дитини. У контексті теорії діяльності, емоції визначаються як відображення співвідношення результату діяльності з мотивом та виникають лише у зв’язку з подіями чи результатами дій, які пов’язані з ними [199]. Відчуття, пам’ять, мислення, уява покращуються за умови активного ставлення особистості до своєї діяльності та погіршуються при пасивному ставленні. Тому, «завдяки активній позиції, людина може творчо перетворювати життя у відповідності із своїми потребами» [220, с. 20].

Отже, змістові аспекти емоційності нерозривно пов’язані зі спрямованістю мотиваційної сфери. До її динамічних властивостей належать особливості виникнення, перебігу та гальмування емоційних процесів та їхнього зовнішнього вираження через міміку та пантоміміку. Відомо, що емоційність як властивість людини, характеризує «зміст, якість, динаміку її емоцій та почуттів і є однією зі складових темпераменту» [199, с. 118].

На стиль навчання дитини молодшого шкільного віку, його наполегливість та, як закономірність, на результативність діяльності впливає тип темпераменту. Виявляється він у динаміці психічних процесів: швидкості їх протікання, силі емоційного збудження, глибині та тривалості переживань і їхнього зовнішнього вираження.

Дітям меланхолійного типу темпераменту, що характеризується слабким типом нервової системи, притаманні відсутність рішучості у діях, пасивність, незацікавленість справою тощо. Загалом, «люди з меланхолічним типом темпераменту рідко систематично займаються спортивними видами діяльності» [199, с. 141]. За нашими спостереженнями, діти меланхолічного типу рідко зустрічаються серед вихованців у хореографічних творчих об’єднаннях початкового рівня навчання. Ті ж, що відвідують танцювальні творчі об’єднання, як правило, підкорюючись волі та бажанню батьків, воліють виконувати завдання переважно репродуктивного характеру. Їхні рухи й жести невпевнені, почуття й переживання глибокі та тривалі, що заважає їм комфортно і впевнено почувати себе серед однолітків у тимчасовому дитячому колективі.

У основі флегматичного типу темпераменту лежать особливості, що характерні для спокійного типу нервової системи. Дітям-флегматикам притаманні «неспішність та млявість рухів, одноманітна міміка, повільне та спокійне реагування на зовнішні подразники, слабка емоційна збудливість. Їм складно переключитися на нові види роботи» [199, с. 142]. Відсутність швидких рішень призводить до довготривалого розмірковування над правильністю обраних рухів під час виконання завдань.

У дітей сангвінічного типу темпераменту, завдяки індивідуальним психологічним особливостям, легко виникають та змінюються емоційні стани. Зазвичай у них багата міміка та пантоміміка. Вони швидко відгукуються на зовнішні подразники та легко спілкуються з іншими вихованцями. Натомість, їм притаманний низький ступінь зосередженості та заглиблення у власні суб’єктивні переживання. Якщо дитина володіє позитивними рисами характеру (високі моральні якості, інтерес до діяльності), то у «поєднанні із сангвінічним типом темпераменту вона, як правило, життєрадісна, бадьора, здібна підтримувати робочий настрій у колективі, долати труднощі та домагатися високого рівня працездатності» [199, с. 142].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40073.html