Місце конкурентного права в системі права України

Право є необхідним структурним елементом для функціонування економіки в цілому, нормального здійснення економічних процесів і пов’язаних з ним соціальних процесів. В умовах виникнення економічних криз, пов’язаних із порушенням чи припиненням дії економічних законів та намаганням влади за допомогою правових актів виправити ситуацію, постає питання змісту та методів  правового  регулювання  економіки, місця створених правових норм у системі права.

Історично, правова та економічна дійсність в Україні формувалася під впливом адміністративної, а іноді, й тоталітарної волі держави радянських часів. Після отримання незалежності був взятий курс на забезпечення та гарантування приватної автономії як самовизначення окремого індивідуума в правовому та економічному житті.  

Але при декларуванні приватної автономії у сфері господарської діяльності залишають поза увагою суспільний характер виробництва та суспільне значення його наслідків. Не враховується питання про відповідальність держави за забезпечення громадян економічними благами.

Для визначення правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту економічної конкуренції, використовується поняття конкурентного законодавства, положення якого повинні визначати, коли і між якими суб’єктами повинні виникати правовідносини, а також майбутні права та обов’язки сторін.

Конкурентне законодавство, враховуючи радянські традиції, склалося як під впливом національного права, так і значною мірою під впливом міжнародних джерел права, метою яких є регулювання економічної конкуренції.

Конкурентне законодавство має широке тлумачення і охоплює всі заходи та правові норми, пов’язані з розвитком та захистом економічної конкуренції в Україні. Необхідно зазначити, що різнорідний правовий матеріал об’єднано за цільовою ознакою, що свідчить про комплексний характер правового інституту захисту економічної конкуренції. Цей інститут містить норми, які за характером традиційно відносять до цивільного, адміністративного, фінансового, кримінального, фінансового та інших галузей права, але домінуюче значення мають норми (принципи) господарського права, які визначають особливість правового режиму регулювання відносин економічної конкуренції та визначають його комплексний господарський характер.

Відносини, виникаючи в економічній конкуренції, разом із цим, відрізняються певною єдністю, яка обумовлена спільністю мети правового регулювання відносин економічної конкуренції.

З одного боку, в процесі конкуренції повинна досягатися ефективність виробництва, яка забезпечується: структурою виробництва, тобто його станом; ефективністю управління та втіленням науково-технічних досягнень у виробництво, тобто динамікою її розвитку.

З іншого боку, справедлива конкуренція має забезпечити захист споживачів від порушення правил та інших неправомірних дій суб’єктів господарювання, спрямованих на неправомірний перерозподіл матеріальних благ шляхом їх вилучення у споживачів та добросовісних суб’єктів господарювання. Тому держава в особі уповноважених органів забезпечує захист економічної конкуренції шляхом здійснення контрольних функцій та гарантування приватних економічних відносин, підтримання певного економічного порядку та притягнення винних у порушенні правил економічної конкуренції до відповідальності. Суб’єкти господарювання конкурують між собою, а споживач виступає арбітром (оцінювачем) діяльності конкурентів та забезпечує перерозподіл матеріальних благ на користь більш успішних суб’єктів господарювання.

У конкурентній боротьбі застосовуються різноманітні засоби. Певні суб’єкти господарювання сумлінно виконують всі правила господарської діяльності та чесно конкурують, інші намагаються виключити чи послабити конкуренцію шляхом обмежувальних дій, треті – отримати переваги із застосуванням нечесних способів, тобто порушуючи правила «конкурентної гри».

З цього випливають основні завдання, що постають перед правопорядком держави з ринковою економікою щодо регулювання та забезпечення економічної конкуренції з боку суб’єктів ринку.

По-перше, це забезпечення свободи економічної конкуренції, тобто права суб’єктів господарювання поставляти товари та послуги на ринок шляхом вільної конкуренції з іншими підприємствами. Засобами досягнення такої мети є інфраструктурна політика та політика сприяння розвитку економіки, спрямовані на управління і формування виробничих та інвестиційних умов, розрахованих на ефект у майбутньому.

По-друге, це забезпечення захисту економічної конкуренції від будь-яких обмежувальних дій з боку суб’єктів господарювання чи органів державної влади і місцевого управління. В умовах економічної конкуренції певні суб’єкти господарювання внаслідок успішної реалізації конкурентних стратегій розвитку можуть настільки посилювати свої позиції на ринку, що отримують можливість діяти незалежно від конкуруючих суб’єктів та мати ринкову владу. Посилення позицій на ринку можливе також унаслідок узгоджених дій групи суб’єктів господарювання чи антиконкурентних дій органів влади на користь певних суб’єктів господарювання. В такому випадку правове регулювання повинне протидіяти поведінці, обумовленій домінуванням на ринку певних суб’єктів господарювання. Це завдання антимонопольного права спрямоване на попередження та припинення обмежень економічної конкуренції.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37264.html