Формалізація механізмів та інструментів регулювання валютного ринку

Механізм  (від грец. μηχανή mechané – машина) – система рухомих ланок або  деталей,  що  призначена  для передачі чи перетворення (відтворення) руху. Механізм у переносному значенні – система функціонування будь-чого, сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ.

Механізм  валютного  ринку  являє собою узгодження попиту і пропозиції валют у процесі їх купівлі – продажу. Під механізмами валютного регулювання розуміється сукупність форм, методів і інструментів впливу на валютний ринок із метою підтримки макроекономічної рівноваги в країні, валютно-курсової стабільності, забезпечення стійкого економічного зростання, рівноваги платіжного балансу, гарантування валютної безпеки економічних суб’єктів тощо. Під валютною безпекою держави, суб’єктів господарювання, комерційних банків і громадян розуміється ступень забезпечення їх валютними коштами, що дозволяє вирішувати існуючі у них проблеми [46; 47].

Інструмент (від лат. Instrumentum – знаряддя) – предмет, пристрій, механізм, машина або алгоритм, використовувані для дії на об’єкт з метою  його зміни або виміру в цілях досягнення корисного ефекту. У широкому сенсі – засіб дії на об’єкт, перетворення і створення об’єкту.

Барсєгян А. Г. під інструментами валютно-курсової політики розуміє особливі важелі управління валютним курсом, при впливі яких спостерігаються закономірні його зміни, покликані встановити оптимальний рівень валютного курсу для досягнення цілей грошово-кредитної політики держави [48, c. 11]. Вважаємо  таке  визначення занадто вузьким і погоджуємося з Дроняєвою Г. М., оскільки об’єктами валютного регулювання, окрім курсу національної валюти, є: золотовалютні резерви, обсяги експорту і імпорту, сальдо платіжного балансу,  державний  борг, доларизація економіки, міжнародні розрахунки тощо [49, c. 5].

Інструменти валютно-курсової політики можна розподілити на адміністративні та ринкові. Адміністративними інструментами є: обмеження вільної купівлі-продажу іноземної валюти; обов’язковий продаж державі частини валютної виручки; контроль за іноземним інвестуванням у національну економіку; регулювання термінів оплати за експорт і імпорт; регулювання валютних відносин на ринку готівкової валюти; введення лімітів для учасників валютного ринку на валютні операції. Ринковими інструментами валютно-курсової політики прямої дії є: валютні інтервенції, диверсифікація валютних резервів, відносний рівень процентних ставок у іноземній валюті, девальвація й ревальвація національної валюти. Ринковими інструментами валютно-курсової політики непрямої дії є: облікова ставка, мінімальні обов’язкові резерви, операції на відкритому ринку, оподаткування валютних операцій, бюджетні витрати, митні тарифи.

Незважаючи на важливість функцій регулювання валютного ринку, термін «валютне регулювання» не має нормативно-правової дефініції. Проект Закону України «Про валютне регулювання та валютний контроль в Україні» визначає валютне регулювання як інструмент валютної політики, за посередництвом якого здійснюється регулювання валютних відносин шляхом регламентації міжнародних розрахунків та порядку проведення валютних операцій. Вадою цього визначення є використання в дефініції такого же поняття як і в терміні, що визначається («регулювання») [50].

З точки зору системного підходу існують різні погляди вчених на сутність валютного регулювання. Сас Б. Б. визначає валютне регулювання як систему законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій із валютними цінностями державними органами влади на території країни, спрямованої на забезпечення економічного зростання [51, c. 7]. Таким чином, він обмежує об’єкт валютного регулювання лише валютними операціями. Резнікова О. О. уточнює поняття «валютне регулювання» шляхом виокремлення  державних і ринкових регуляторів курсу валюти та руху валютних цінностей, як на національному, так і на міжнародному рівнях [52, c. 9].

Погоджуємося  з науковцями, які вважають, що валютне регулювання можна  розглядати  як підсистему в структурі фінансово-кредитного регулювання, котра  потребує узгодження з іншими її елементами – податковим, банківським тощо. Між тим Циганов С. А. указує на необхідність узгодження національних економічних інтересів різних країн шляхом спільного розроблення і координування стратегії і тактики світової валютної і кредитно-фінансової політики [53, c. 12], ставить сполучник «і» між валютним і кредитно-фінансовим  регулюванням, сповідуючи вузький підхід до останнього. Таким чином, можна зробити висновок, що валютне регулювання є підсистемою фінансово-кредитного регулювання, яке трактується у широкому значенні. Валютне регулювання має дві складові – державне регулювання валютного ринку і саморегулювання валютного ринку. Єпіфанова М. А. визначає систему валютного регулювання яксистему узгодженої взаємодії механізму державного валютного регулювання та механізму саморегулювання валютного ринку щодо здійснення операцій з валютними цінностями [54, c. 13]. Погоджуючись із загальним змістом, пропонуємо термін «система валютного регулювання» замінити терміном «механізми валютного регулювання», для чіткого розмежування валютного механізму і валютної системи.

Вважаємо, що державне валютне регулювання – це регуляторні процеси, засновані на комплексі законодавчих, адміністративних, економічних та організаційних заходів, що застосовуються державою в особі уповноважених органів у сфері регламентації та впорядкування засад функціонування валютного ринку, валютного курсоутворення і міжнародного руху капіталів. Валютне саморегулювання – це регуляторні процеси впливу на валютний ринок, валютне курсоутворення і міжнародний рух капіталів, засновані на дії ринкових механізмів узгодження попиту та пропозиції на валютні цінності, управлінні валютними ризиками фінансових посередників, суб’єктів господарювання, внутрішніх регламентах валютних бірж та інших інфраструктурних посередників тощо [55, c. 27].

На рис. 1.2 наведено формалізацію валютного ринку в системі ринкових відносин. Валютна синергетика полягає у тому, що фондовий, грошово-кредитний і валютний ринки являють собою самостійні частини фінансового ринку, і кожен із них розвивається за своїми законами. Проте зміни на валютному ринку мають вплив на інші сегменти фінансового ринку, а також на суміжні ринки. Трансмісійний механізм впливу валютного ринку на суміжні економічні ринки полягає у зміні їх параметрів у результаті застосування інструментів валютного регулювання, які виступають каналами впливу, і мають сферу дії, яка є ширшою за валютний ринок. Методи валютного регулювання поділяються на адміністративні і економічні. Валютне регулювання має дві форми дії – пряму (девізна політика, валютні обмеження, регулювання рівня конвертованості валюти, корекція облікових ставок НБУ, регулювання режиму валютного курсу) і непряму (процентна політика, управління валютними резервами, регулювання платіжного балансу). Що стосується таких форм валютного регулювання як девальвація та ревальвація, то при фіксованому валютному курсі вони є інструментом прямої дії. При плаваючому валютному курсі девальвація (ревальвація) проводиться державою за допомогою опосередкованих дій – операцій на відкритому ринку, заходів грошово-кредитної політики та інших операцій, які сприяють зниженню (підвищенню) валютного курсу. Методи валютного регулювання іноді ототожнюються з інструментами грошово-кредитної політики, що, як вважаємо, є помилковим, оскільки валютна політика не тотожна грошово-кредитній. Зокрема, Бабійчук Т. П. відносить валютні інтервенції, встановлення норм продажу валюти та інші норми валютного регулювання, валютний коридор, регулювання готівкового і безготівкового обігу до інструментів грошово-кредитної політики [56, c. 254]. Але ця теза є уразливою з причин, викладених вище.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39121.html