Методологічні аспекти дослідження комплексної кримінологічної проблеми злочинності неповнолітніх

Злочинна поведінка неповнолітніх є об’єктом постійної уваги політиків, соціологів, психологів, медиків, юристів вчених та практиків. Це зумовлено як тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, так і тим, що в даний час неповнолітні – одна з найбільш кримінально уражених верств населення.

У кримінології злочинність неповнолітніх виділяється у самостійний вид злочинності. Необхідність такого виділення можна пояснити низкою причин.

По-перше, особливостями у генезисі і мотивації злочинів, що вчиняються неповнолітніми, які зумовлені специфікою їх виховання і життєдіяльності (відносно обмежений період формування особистості, швидка зміна соціального становища, кола і змісту соціальних функцій обмежена дієздатність тощо), особливостями особистісних і соціально-групових, психологічних та інших характеристик. Звідси і специфіка рівня, структури та динаміки злочинності неповнолітніх, її причин та умов, їх висока злочинна активність.

По-друге, запобігання правопорушенням серед неповнолітніх є одним із найважливіших завдань як для державних органів, так і для суспільства у цілому, адже від її ефективності багато в чому залежить стан і тенденції злочинності у майбутньому і навіть моральний клімат у суспільстві. Небезпека високого рівня злочинності неповнолітніх полягає у тому, що особи, які вчинили злочин у підлітковому віці, у подальшому становлять „резерв” для повнолітньої злочинності, особливо організованої. Тому своєчасне виявлення та вжиття запобіжних заходів до неповнолітніх правопорушників у багатьох випадках створює передумови для недопущення формування у цих осіб стійкої спрямованості на вчинення у подальшому будь-яких злочинів.

По-третє, однією з причин такого виділення є передбачення у Кримінальному кодексі України розділу XV, де закріплено особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх. У ст. 22 КК України визначено вікові критерії виділення неповнолітніх в окрему демографічну групу злочинців. При цьому необхідно врахувати, що її межі – 14-18 років – мають дещо умовний характер, незважаючи на вимоги вікової психології у здійсненні кримінальної політики держави.

По-четверте, неповнолітні належать до категорії найменш захищених соціальних груп населення, і запобігання злочинності неповнолітніх, а зрештою, їх захист від криміногенних факторів є одним із важливих завдань держави та суспільства.

Вищевикладене й зумовлює необхідність всебічного аналізу злочинності неповнолітніх як відносно самостійного соціального феномену, з метою розробки ефективних заходів запобігання цьому негативному явищу.

Перш ніж вести мову про запобігання злочинності неповнолітніх є потреба проаналізувати суть самого явища як такого, його рівень, структуру, динаміку, регіональні особливості. Дослідження такого явища, як злочинність неповнолітніх, на підставі чого необхідно визначити напрямки запобігання підлітковій протиправній поведінці, може бути достатньо ефективним тільки тоді, коли воно здійснюється із застосуванням науково-обґрунтованих методів. Метод, як зазначав І.П. Павлов, найперша, основна річ. Від методу, від способу дії залежить серйозність дослідження. Уся річ у доброму методі. При доброму методі і не дуже талановитий вчений може зробити багато. А при поганому методі навіть геніальна особа працюватиме даремно і не отримає цінних, точних фактів [1, c.137].

У кримінологічній науці методологія розглядається як сукупність відправних положень і вимог теорії пізнання, вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій і логічних принципів, способів і прийомів, якими наука користується при описі, вивченні та аналізі різних сторін об’єктивної дійсності, а також при пошуку нових знань [2, c.352]. Структурою та конкретикою методологічного аналізу обумовлено два рівні методології. Перший рівень містить загальну методологію, яка полягає у реалізації загального підходу до вивчення об’єктів і явищ дійсності. Ця методологія становить загальнометодологічну основу будь-якого дослідження. Другий рівень – це галузева, спеціальна методологія конкретної наукової галузі.

Методологія як сукупність методів наукового пізнання містить знання про те: а) які засоби, способи наукового пізнання слід використовувати при дослідженні злочинності неповнолітніх; б) якими прийомами, способами пізнання слід здійснювати ту або іншу дослідницьку процедуру; в) який зміст конкретних прийомів, способів, використовується для пізнання закономірностей злочинності неповнолітніх; г) яким чином пов’язані методи у процесі пізнання від конкретного до абстрактного і навпаки [3] .

Методологія у точному значенні цього слова являє собою вчення про методи, особливу науку, яка своїм завданням має розробку і вдосконалення системи прийомів, способів наукового пізнання [4,c.528]. Методологія дослідження злочинності неповнолітніх охоплює прийоми не тільки наукового пізнання, але й практичної діяльності. Так, В.А. Шабалін критикує авторів, які зводять методологію тільки до аналізу методів наукового пізнання, і пропонує розглядати її як єдину науку про методи, способи пізнання закономірностей права та його використання у практичній діяльності [5,c.226]. Виходячи з методології загальної теорії права, слід зазначити, що методологія дослідження злочинності неповнолітніх містить як теоретичну основу, так і практичне застосування.

Говорячи про теоретичну (методологічну) основу проблем злочинності неповнолітніх, доцільно звернутись до соціально-філософського аспекту виховання правосвідомості неповнолітніх. Життя є постійним пристосуванням внутрішніх процесів до зовнішніх форм діяльності. Будь-якій діяльності, у тому числі й злочинній, властиві цілеспрямованість, суперечливість, “хитрість розуму”. Розум регулює діяльність, кристалізує ідеї, концепції. Зовнішня рефлексія стимулює мислення, мотивацію, зумовлює соціальну цілеспрямованість [6, c.501], а зрештою, підштовхує до людської справедливості. У результаті цього кожен індивід повинен мати наслідки власної поведінки. Протягом життя цей принцип людської справедливості “панує безмежно”[7], тобто морально, законодавчо та соціально.

Важливою умовою ефективності боротьби з проявами злочинної поведінки неповнолітніх є правильне й точне застосування науково-обґрунтованих методів, що надає можливість здійснювати обґрунтований та всебічний аналіз основних показників злочинності неповнолітніх (рівня, коефіцієнту, структури і динаміки) та особливостей їх особистісних деформацій [8, c.320]. Це також надає можливість виявити ті компоненти особистості, які найбільш суттєво впливають на її соціально значущі вчинки та дії: потреби, інтереси, життєві сподівання та прагнення, направленість, установки. Знання вищезгаданих властивостей дозволяє дати найбільш глибоку і цілісну характеристику особи неповнолітнього злочинця, розкрити сутність мотивації злочинної поведінки. Ці знання дають можливість обрати необхідні форми та засоби впливу на особистість неповнолітнього для найбільш ефективної боротьби із протиправною, злочинною поведінкою підлітків.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/452297.html