Характеристика особистості неповнолітніх злочинців на загальному та регіональному рівнях

У цьому підрозділі буде проаналізовано особливості особистісної характеристики неповнолітніх злочинців, які значно відрізняються від дорослої злочинності.

Особистість неповнолітнього злочинця слід розглядати з позиції психології, оскільки питання про формування особливостей людини з девіантної поведінкою є частиною загальної проблеми формування особистості. При цьому процес формування особистості потрібно розглядати, враховуючи ту роль, яку в ньому відіграють потреби і мотиви. Саме вчення про потреби пов’язує кримінологію та психологію. Необхідність правильного розуміння мотивів антисоціальної поведінки неповнолітнього визначається завданнями підвищення ефективності виховання дітей і підлітків, що порушують норми моралі і права. Кримінальна психологія сьогодні ще не може надати практичним працівникам, що працюють з неповнолітніми, науково обґрунтованих рекомендацій. Багато в чому це пояснюється тим, що українськими психологами не достатньо вивчається процес формування особистості неповнолітнього правопорушника і зовсім не вивчаються його регіональні особливості [73 с.129; 74 с.384].

Тому важливу роль у формуванні особистості неповнолітнього відіграє мотиваційна сфера, що досліджується як з кримінологічної, так і з психологічної точок зору. Як показують дослідження, для неповнолітніх з антисоціальною поведінкою характерний низький рівень розвитку пізнавальних і суспільних інтересів. Дослідженню проблем особистості неповнолітнього злочинця були присвячені роботи Ю.В. Александрова, В.О. Глушкова, І.П. Васильківської, А.І. Долгової, О.М. Литвака, Г.М. Міньковськовського, І.К. Туркевич, А.П. Тузова, А.Й. Міллера, Н.В. Яницької та ін. [75, с.208; 76, с.93-97; 77; 78, с.167; 79, с.137; 80, с.215; 81, с.18; 82, с.207].

Дисертаційне дослідження особисті неповнолітніх, що вчиняють злочини, має на меті визначення якостей та властивостей, що відрізняють неповнолітніх, які вчинили злочин від їхніх однолітків позитивної спрямованості, що у подальшому має значення у діяльності із запобігання делінквентній поведінці підлітків. У зв’язку з цим принципове значення має питання щодо ролі вікових особливостей у девіантній поведінці неповнолітніх осіб.

Підлітковий вік у межах 11-13 та 14–15 років є перехідним у біологічному значенні етапом. У соціальному плані підліткова фаза – це продовження первинної соціалізації. Усі підлітки цього віку – школярі, що перебувають на утриманні батьків. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік занадто суперечливий.

Юнацький вік (14-18 років) є третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність – завершальний етап первинної соціалізації. У нормальних умовах процес засвоєння моральних і правових норм поведінки закінчується у підлітковому віці до 14-16 років, чим і пояснюється загальний вік кримінальної відповідальності, що встановив законодавець – 16 років.

Загальновідомо, що старшому підлітковому та юнацькому віку властиві неповнота сформованості власних морально-психологічних установок, недостатність життєвого досвіду, підвищена емоційність, високий рівень конформізму, підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм, відсутність почуття відповідальності за свої вчинки, залежність поведінки від оцінок найближчого оточення, тому проявляється орієнтація на неформальну групу та прагнення до самоствердження у ній. Ці властивості віку можуть виражатися як у правомірній, так і протиправній поведінці. Визначальну роль тут відіграє система ціннісних орієнтацій, що формується у неповнолітнього, власна соціальна практика, зразки поведінки, засвоєні у найближчому оточенні. А особливості, притаманні певній віковій категорії, лише посилюють значення впливу середовища, оскільки внутрішня сфера особистості неповнолітнього остаточно ще не сформована.

Притаманні вікові особливості не зникають самі по собі при переході у іншу більш старшу вікову групу. Негативні особистісні прояви у підлітковому та юнацькому віці потребують виховного впливу. Вони ще не стійкі і не переросли в особистісні установки, тому вони легше, ніж у дорослому віці, підлягають виховному та соціалізуючому впливу.

Структура особи неповнолітнього злочинця являє собою відносно стійку конфігурацію головних внутрішніх ієрархізованих мотиваційних ліній, що неповно описується як направленість особи [83, c.209-211].

Мотиви поведінки відображують її особистісний зміст. За словами С.Л. Рубінштейна, саме те, що є особистісно значущим, виступає у кінцевому результаті як мотиви і мета діяльності та визначає справжній стрижень особистості [84, c.720].

Як відмічають В.В. Гульдан та Ю.М. Антонян, проведене ними дослідження мотивів злочинної поведінки показало, що їхній особистісний зміст зазвичай вислизає від свідомості, не охоплюється нею, має несвідомий характер [85, с.53-55]. Про існування несвідомих мотивів злочинів писав також Б.С. Волков, який, зокрема, зазначав: “Несвідомість мотивів, що викликають антисуспільну поведінку, може бути обумовлена різними причинами, у тому числі й емоційним станом” [86, c.49-56].

У більшості випадків мотив злочинів, особливо насильницьких та корисливих, має, поверховий характер, мотив не ґрунтується на дослідженні особистості та її поведінки, а особі приписуються мотиви, що виходять лише із зовнішньої оцінки злочинних дій. Так, наприклад, існує стандарт, що мотив корисних злочинів – це користь, а насильницьких – помста і ревнощі. Але однозначне визначення мотиву таких явищ, як користь, помста, ревнощі та хуліганські спонукання, є грубим спрощенням, а іноді й спотворює істинну природу злочинних дій неповнолітніх.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/452297.html