Еволюція сучасних концепцій ресурсного забезпечення розвитку підприємства

Зростання суспільних потреб стимулює виробників до розширення кола та кількості залучених до господарських процесів ресурсів. На цей час можливості до ефективного використання ресурсів в значній мірі залежать від рівня розвитку підприємницьких здібностей, системи комунікацій між структурними підрозділами підприємства та обміну інформацією суб’єкта господарювання із зовнішнім середовищем. Кількісний опис процесів господарювання відбувається на цей час, переважно, в таких абстрактних одиницях виміру, які грошовий еквівалент. Виробництво та споживання благ представлене грошовими потоками, що узагальнюють обсяги спожитих ресурсів, товарів і послуг, накопичень та інвестицій відповідно до законів ринку та державного регулювання функціонування господарських систем. Така абстракція не дозволяє відстежити умови та специфіку формування можливостей виробництва потенціалу та розробити відповідні механізми управління процесами покращення фінансово-економічних характеристик підприємства з рахунок підвищення ефективності використання ресурсів, їх потенціалу для забезпечення якісних та кількісних змін.

Проблемам ресурсного забезпечення розвитку господарської діяльності присвячено ряд наукових праць провідних вчених-економістів. На особливу увагу заслуговують роботи А.Е. Воронкової, Л.О. Української, Н.В. Чебанової, О.Д. Гудзинського, в яких детально подано методологічні засади визначення основних складових потенціалу підприємства, наведено методичні підходи до економічного оцінювання можливостей підприємства [20-21, 24, 127-128]. Роль ресурсів та ресурсного менеджменту в забезпеченні економічного зростання економічних систем висвітлено у працях таких вчених-економістів як Н.Г. Міценко, І.А. Фесенко [62, 131]. Ними визначено ієрархію ресурсів, надано оцінку ефективності їх використання в господарській діяльності. Проте слід констатувати, що погляди сучасних науковців мають розбіжності у трактуванні сутності, складу ресурсів та їх місця в системі господарювання. Залишається недостатньо дослідженою проблема визначення такої комбінації ресурсів в господарській діяльності, що дозволить повною мірою реалізувати потенціал та забезпечити його нарощування у майбутніх періодах господарювання. На додаткові дослідження вимагають питання врахування динамічності змін в економічних системах та їх впливу на можливості використання ресурсів для інтенсифікації процесів розвитку.

В цих умовах важливості набувають питання є уточнення змісту та ролі ресурсних потоків в забезпеченні економічного зростання на основі дослідження еволюції теорії ресурсів, виявлення місця та особливостей залучення ресурсів в господарську діяльність, що становить основу для прийняття рішень в сфері підвищення ефективності суб'єктів господарювання.

Господарська діяльність вітчизняних підприємств вимагає використання широкого кола ресурсів, рівень акумуляції яких в значній мірі визначає обсяги та інтенсивність виробничо-фінансових процесів. Ресурси, залучені до господарських процесів, суттєво розрізняються за кількісними, якісними характеристиками, що пов’язане із джерелами їх утворення, обмеженістю, інституціональними нормами регулювання процесів залучення та споживання. Залежно від умов поєднання та створених на підприємстві комбінацій використаних ресурсів формуються поточні та перспективні можливості підприємства до їх трансформації в економічні та суспільні блага, призначені для задоволення потреб. Співвідношення між суспільними та економічними благами визначає обсяги прибутку, що може отримати підприємство для реалізації інвестицій у розвиток.

У широкому розумінні ресурси підприємства представлені як всі цінності, що можуть бути використані (або використовуються) для виробництва благ, які спрямовуються на задоволення конкретної потреби. Слід зауважити, що зміст ресурсів та висвітлення їх ролі в реалізації господарської діяльності підприємств має еволюційний характер. Для того, щоб конкретизувати специфіку ресурсів та їх місце в відтворювальних процесах на підприємстві доцільним є висвітлення етапів еволюції їх змісту у розрізі теорії управління, теорії економічного зростання, ресурсної концепції стратегічного управління, наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, класиків економічної думки.

На первинну важливість ресурсів та їх руху у вигляді первинного накопичення капіталу, як базису для зростання, зазначено у працях засновників меркантилізму (Т.Ман), вчення фізіократів (Ф.Кєне), класичної економічної теорії (А. Сміт). Загальне представлення руху ресурсів за даними теоріями здійснювалось через товарні та грошові потоки з метою накопичення та забезпечення зростання вартості.

На початку ХХ століття загострення невідповідностей між використанням виробничих можливостей суб'єктів господарювання та відставанням платоспроможного попиту обумовило появу значного кола досліджень у сфері ресурсних можливостей виробництва благ. Результатом цього стало включення до складу ресурсів не лише матеріальних благ, а й ряду неуречевлених благ, таких як підприємницька спроможність у марксизмі (К. Маркс), інвестицій та збережень у кейнсіанстві (Дж. Кейнс), у неокейнсіанстві – технології виробництва (Е. Домар) та очікувань підприємців (Р. Харрод).

З’явилися спроби охарактеризувати вартість вироблених благ з позиції витраченої енергії. Так, німецький хімік і Нобелевський лауреат В. Оствальд стверджував, що культурні зміни призводять до змін в енергетичних технологіях і навпаки. У 20-х рр. ХХ століття ця теза набула значного поширення серед науковців, які спрямовували свої дослідження на формування енергетичної теорії вартості (цінність повинна бути пропорційна «втіленій» енергії), розвинутої у працях Ф. Содді. Послідовники енергетичної теорії обґрунтували необхідність розділення ресурсів з позиції «реального багатства», що включає матеріально-уречевлену їх частину, та з позиції «дійсного багатства», що створюється під час фінансових операцій [158]. Дана теорія не набула значної популярності, адже її прихильники намагалися замінити традиційну грошову систему виміру еквіваленту витрачених ресурсів енергетичними показниками. У межах сучасної неокласичної економічній теорії є певні похідні даної енергетичної теорії, зокрема, біофізична школа. Представники даної школи наголошують на тому, що природні, штучні ресурси і вироблена продукція, у тому числі утворений капітал, що вимірюються грошово-кредитними ресурсами, представляють проміжну економічну ланку господарської діяльності. Головна вхідна та вихідна ланка – енергія [156].

Істотне прискорення розвитку суспільно-економічних відносин обумовило обмежене використання даних моделей руху ресурсних потоків в господарській діяльності. Нез’ясована частка факторів економічного зростання за Р. Солоу при використанні даних моделей склала близько 87%. Р. Солоу назвав цю частку «мірою нашого неуцтва», фактори – «залишковим технологічним прогресом» [183]. Критику неокласичних моделей використання ресурсів для забезпечення економічного зростання було спрямовано на відсутність включення «реальних» ресурсних потоків, адже взаємозв’язок між попитом, пропозицією та виробництвом благ зведено лише до виміру руху грошових потоків, які узагальнено характеризують сукупність залучених до процесів виробництва ресурсів.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/38587.html