Теоретико-методологічні засади виборчої інженерії

Проблеми конституційно-правових перетворень, актуальні для пострадянських держав, мають комплексний характер, оскільки їх вирішення передбачає вплив на складну сукупність політичних, соціальних, економічних, культурних процесів, які взаємодіють між собою. Це означає, що практичні дії, спрямовані на впровадження конституційно-правових новацій, вимагають ґрунтовного теоретико-методологічного забезпечення, що передбачає розширення рамок вузько дисциплінарного погляду на політико-правові проблеми. Навіть у тих випадках, коли кожну зі сфер суспільного життя успішно «обслуговує» відповідна наукова дисципліна, «міжсферний» характер політико-правового буття вимагає міждисциплінарної організації досліджень, що забезпечують відповідну практику. Мова йде про міждисциплінарну методологію, під якою розуміються створення методологічних засобів міждисциплінарних досліджень, вироблення підходу до проблем, що «виростають» із комплексних сфер діяльності та спочатку формулюються мовою практики [225, с. 11]. У контексті суспільних змін міждисциплінарне дослідження означає не тільки опис проблемної ситуації, але й встановлення рамок можливих перетворень соціальних, у тому числі політичних і правових інститутів.

Відсутність міждисциплінарної методології безпосередньо стосується дослідження та перетворення конституційно-правових явищ та процесів. У той момент, коли суспільству найбільше потрібні науково обґрунтовані реформи та адекватне перенесення на вітчизняний ґрунт деяких запозичених у сталих демократій політичних і правових інститутів, вітчизняна наука опинилася в ситуації методологічного дефіциту, коли відсутні адекватні способи їх пізнання та перетворення.

Спроба побудови методологічного підходу, придатного для організації міждисциплінарного політико-правового дослідження, спирається на припущення про те, що найбільш ефективною стратегією подібної організації й одержання необхідних у цьому разі системних уявлень про ціле є так звана «юридизація», тобто імплементація неюридичних методів у конституційно-правову матерію, їх нове трактування з позиції юриспруденції.

Прикладом методологічного міждисциплінарного запозичення та юридизації, які здійснюються конституційним правом для відображення нових граней конституційно-правової дійсності, є інженерний підхід, природний для техніко-виробничої сфери. Він давно вже вийшов за межі традиційної схеми «наука – інженерія – виробництво» і вдало застосовується до різноманітних соціальних практик унаслідок пристосування методологічного інструментарію та понятійного апарату до нових умов. Соціологія, політичний маркетинг та менеджмент, юриспруденція – кожна із цих соціальних наук пред’являє претензії на використання інженерного підходу, який, будучи застосованим до соціальних сфер, набуває нового – соціоінженерного наповнення. Однак, тематика особливостей застосування соціоінженерного підходу в межах конституційної науки, зокрема при аналізові питання конституційно-правового конструювання виборчої системи та виборчого процесу, комплексно не досліджена.

Центральною проблемою соціоінженерного підходу є обґрунтування можливості внесення усвідомлених і запланованих змін до соціальних систем, що функціонують на різних рівнях життєдіяльності суспільства, визначення способів, масштабу, обмежень реалізації цих змін. Це перетворююча прикладна діяльність із конструювання та реалізації свідомих змін соціальних систем, їхніх підсистем та елементів.

Передумовою використання соціоінженерного підходу до політико-правової сфери є практична потреба в ефективній, цілеспрямованій діяльності з конституційно-правового конструювання виборчої системи та процесу з метою їх раціоналізації. Соціоінженерний підхід ґрунтується на можливості внесення усвідомлених і запланованих змін, що потребує обґрунтування  цілей суб’єкта конституційно-правового конструювання з точки зору їхньої реалізованості, вивчення факторів, які впливають на стан виборчої сфери, правильне виокремлення тенденцій її розвитку, визначення оптимальних та дієвих правових засобів перетворення виборчої системи і процесу, а також оцінку ефективності отриманих результатів. Це потребує поєднання накопичення позитивного досвіду та методологічного інструментарію різних соціальних практик, тобто соціоінженерний підхід відрізняється не лише міждисциплінарним, але й кумулятивним ефектом, оскільки інтегрує раціональні, прагматичні методи пізнання та перетворення.

При застосуванні до виборчої сфери соціоінженерний науковий підхід збагачується внаслідок його взаємопроникнення та взаємодії з такими підходами як праксіологічний, прагматичний, телеологічний, інструментальний, конструктивний.

Дослідження виборчої інженерії як діяльності із конституційно-правового конструювання виборчої системи та процесу вимагає застосування праксеологічного підходу, який пов’язує аналіз діяльності з тріадою взаємопов’язаних категорій: «ціль – засіб – результат».

Будь-яка соціальна практика за своєю суттю є нескінченним «круговоротом» цілей, засобів і результатів. Категорія «засіб» позначає ті явища, які використовує суб’єкт як «посередників» між ідеальною (уявної) моделлю, тобто метою, і реальним практичним результатом. Отже, категорія «засіб» несе у своєму змісті уявлення і про мету, і про майбутній результат. «Ціль» та «результат» завжди містять у собі певну інформацію про засоби, способи своєї реалізації [117, c. 45–46]. Цілі, засоби та результати тісно пов’язані між собою не тільки генетично, але й функціонально. Тісний логічний і функціональний взаємозв’язок цих категорій свідчить про необхідність їх спільного, системного дослідження, яке дозволяє відійти від споглядальності наукового аналізу.

Ґрунтуючись на такому підході, можна припустити, що структура виборчої інженерії розкривається через такі складові: суб’єкти (учасники) діяльності, об’єкт діяльності та елементи впливу суб’єкта діяльності на об’єкт, що формують технологічну сторону виборчої інженерії. Технологія виборчої інженерії, у свою чергу, характеризується чотирма складовими – телеологічною («ціль»), конструктивною («засіб»), прогностичною та результативною («результат»), які тісно взаємодіють між собою та взаємодоповнюються.

Об’єкт являє собою пасивну сторону. Це те, на що спрямовано діяльність суб’єкта. Об’єктом виборчої інженерії вважаються виборча система та процес, їх сутнісні елементи та технології, до яких слід віднести ті, вплив на які визначає результат виборів: технології балотування кандидатів на виборну посаду, голосування виборців, встановлення результатів виборів уповноваженими органами, а також суб’єктну, часову та просторову складові.

Під суб’єктом діяльності розуміється активна, «ініціююча сторона» цілеспрямованої дії, носій здатності, з якою пов’язані її пускові та регулятивні механізми. Суб’єкт виборчої інженерії ініціює процес впливу на об’єкт з метою отримання заданого політико-правового результату. Інструментом досягнення цілі, поставленої суб’єктом виборчої інженерії, є позитивне виборче право. Суб’єкт визначає сукупність правових засобів, які дозволяють йому підвищити ефективність функціонування об’єкта. Ця сукупність засобів оцінюється з позиції їх доцільності, оптимальності, функціональної придатності. Остаточний вибір суб’єктом варіанта конституційно-правової конструкції виборчої системи та процесу має відповідати поставленій меті, конституційним способом задовольняти різні, нерідко суперечливі, соціальні потреби та інтереси та забезпечувати високу функціональну здатність.

Суб’єкт виборчої інженерії для здійснення конституційно-правового конструювання виборчої системи та процесу має бути наділений відповідними владними повноваженнями. Тому суб’єктом виборчої інженерії є орган публічної влади, наділений відповідною компетенцією на прийняття нормативно-правових актів, що визначають сутнісні характеристики виборчої системи та регламентують виборчий процес. Пунктами 1, 3 частини першої статті 85 Основного Закону передбачається, що внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції, та прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до статті 156 Основного Закону законопроект про внесення змін до розділу III «Вибори. Референдум» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Таким чином, суб’єктом виборчої інженерії є парламент (щодо положень Розділу ІІІ Конституції України його рішення затверджується всеукраїнським референдумом).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37391.html