Передумови становлення та ретроспектива розвитку народних університетів у Німеччині

Самобутність і завдання народних університетів не можна зрозуміти й адекватно поціновувати, розглядаючи їх поза історичними та освітньо-суспільними процесами, які надзвичайно потужно впливали на їх розвиток.

Важливою передумовою становлення народних університетів у Німеччині був розвиток народної освіти дорослих у період 1840–1871.

Головними причинами, що викликали суспільну потребу виховання та освіти дорослих на початку XVIII ст., були, на думку Г. Вольгаста (G.Wolgast) стали:

• руйнування усталених суспільних структур і державного устрою, перш за все,послаблення й поступова ліквідація цехової організації праці;
• стрімка індустріалізація на основі технічного прогресу і пов’язані з нею нові вимоги й умови праці;
• трансформація соціальних відносин селянської родини з її усталеними зв’язками між місцем проживання і місцем роботи з одночасним погіршенням умов життя значної частини населення, що привело до виникнення нового прошарку міського пролетаріату [339, c. 17].

У цьому контексті до вище зазначених чинників В. Шайбе додає подальший розвиток суспільства як умовний фактор духовного прагнення до народної освіти; загальний культурний підйом та зацікавленість широкої громадськості проблемою виховання [304, c. 62].

В умовах бюргерської емансипації й одночасної розбудови міського пролетаріату виникла низка освітніх закладів, які були покликані забезпечити суспільний попит на освіту й розрізнялись за двома напрямами: бюргерсько-ліберальні товариства народної освіти й об’єднання для освіти ремісників.

Об’єднання робітників та ремісників представляли в першу чергу свої політичні інтереси і, користуючись нагодою офіційного представництва, проголошували своїм завданням розвиток народної освіти. Освітня робота з самого початку була в основному зосереджена на ліквідації недоліків в навчальній роботі підготовчого рівня й/або впровадженні підвищення кваліфікації. Ситуація змінилась в зв’язку з революцією 1848 р., коли поруч з освітніми дедалі частіше піднімалися соціальні й політичні проблеми.

Об’єднання почали активно перейматися розв’язанням політичних протиріч, що після поразки революції в 1854 р. призвело до заборони об’єднань для робітників й ремісників на території всіх німецьких земель, що тривало до кінця 50-х рр. ХІХ ст. й, у свою чергу, привело до нового підйому цієї гілки народної освіти. Одночасно загострився конфлікт між товариствами, які головним чином переслідували політичні цілі, й тими, що вбачали своє головне завдання в освіті робітників і ремісників. Після розколу 1868 р. політичне крило робітниче-ремісничого освітнього руху вступило до Соціал-демократичної робітничої партії, інші об’єднання шукали співпраці з буржуазно-ліберальним освітнім рухом.

У тогочасній Німеччині відбувалося читання лекцій за англійським зразком широкому загалу слухачів, що супроводжувалося ознайомленням з новими науковими й класичними знаннями в рамках теми доповіді й було додатковими освітніми заходами для дорослих. Відкриття публічних бібліотек у Німеччині мало на меті інтегрувати усі прошарки населення і, в першу, чергу схильний до радикального соціалізму пролетаріат. Мотивація буржуазії була суперечливою: з одного боку вона декларувала ідеї суспільного добробуту, з іншого боку побоювалась насильницького повстання освіченого пролетаріату. Згодом виявилось, що спроба вирішити соціальні проблеми робітничого класу шляхом його просвітництва зазнала поразки. Зрештою з масовим вступом робітниче-ремісницьких об’єднань до Соціал-демократичної робітничої партії стало зрозуміло, що інтеграція пролетаріату в буржуазно-ліберальну суспільну систему на старий лад навряд чи можлива.

1871–1900 – заснування Товариства сприяння поширенню народної освіти.

Таким чином, на початку 70-х ХІХ ст. народна освіта була «загнана у глухий кут» й потребувала виходу з нього. Такою подією стало заснування 14 червня 1871 р. Товариства сприяння поширенню народної освіти (м. Франкфурт) (die Gesellschaftfür Verbreitungvon Volksbildung). На той час політичні обставини просвітницько-ліберальної народної освіти змінились: лібералізм перетворився на одну з головних стовпів імперії Отто фон Бісмарка. Це означало, що ліберальні сили пришвидшено зближались з консерватизмом. Хоча народна освіта і надалі залишалась нейтральною щодо партійної приналежності, в ній чітко простежувалась панівна антиклерикальна й антисоціалістична тенденція.

Як вказують німецькі дослідники, головне завдання нових закладів народної освіти полягало в тому, щоб «безперервно забезпечувати навчальними матеріалами й навчальними засобами міське й сільське населення, яке в державних народних школах в дитячому віці має доступ лише до початкової освіти для того, щоб надати йому якомога більше можливості розуміти й виконувати свої завдання в державі, у громаді й суспільстві» [204, c. 300].

Товариство сприяння поширенню народної освіти було на той час не лише освітньою інституцією, а й одночасно головною організацією нової буржуазно-ліберальної народної освіти. Його діяльність зосереджувалась в трьох напрямах: поширення народної освіти через читання лекцій, організацію бесід,відкриття бібліотек.

Значна увага приділялась саме читанню лекцій, під час яких знання в концентрованій формі передавались великій кількості слухачів, при чому рефлексія почутого залишалась поза межами власного життєвого простору слухачів.

Поруч з Товариством сприяння поширенню народної освіти виникли інші освітні заклади, наприклад Академія ім. Гумбольдта (1879), Товариство ім. Яна Амоса Коменського (1892), Рейн-Майнське Об’єднання народної освіти, яке виникло в результаті злиття окремих об’єднань (1899). У цьому контексті слід також назвати Рух при університетах (die Universitätsausdehnung), який виник за британським зразком в 1893 р. в Австрії й трьома роками пізніше в Німеччині. Рух мав на меті презентувати населенню на курсах при університетах популяризовані наукові знання, щоб уможливити доступ народу до актуальних наукових досягнень. Водночас, цей рух у Німеччині не набув такої популярності як в Британії, про що констатує низка дослідників.

Зокрема К. Клінк (C. Klink) зазначає: «коли наприкінці ХІХ ст. стала помітною академізація освіти дорослих, яка почалась ще в першій половині ХІХ ст., що особливо стосується педагогічних об’єднань (Гамбург, Дрезден), то так званий «рух» університетів в Німеччині мав досить поверхневий характер, якщо говорити про народну освіту. Потяг до університету у слухачів курсів спостерігався переважно як локальне явище поняття «рух університетів в Німеччині» може бути вживаним досить умовно» [251, с. 65].

На думку Е. Шефер (E. Schäfer), «англійський рух університетів став відомим і в Німеччині, проте не мав такого всеохоплюючого характеру як в Британії» [303 c. 11]. Ф. Шлейєрмахер (Schleiermacher F.) аналізуючи передумови руху курсів при університетах в Німеччині зауважує, що «університет лише тоді міг би стати духовним осередком народу, якби він був більш доступний ширшому колу осіб» [308, c. 586].

Підсумовуючи зазначимо, що за останні три десятиріччя ХІХ ст. народна освіта пережила нове піднесення, що виявлялося передусім гетерогенністю попиту та пропозиції на освітні послуги. Отже, саме у той час у такій атмосфері виникла нова форма освітньої інституції – народний університет (вища народна школа – Volkshochschule), яка справила подальший вплив на розвиток освіти дорослих.

Одним з вагомих поштовхів, які привели до створення Народних університетів у Німеччині, став започаткований датським теологом М. Грундтвігом (N. Grundtvig) (1844) рух народних університетів-інтернатів (див. глосар), що стало спробою робочих просвітницьких товариств у другій половині ХІХ ст. залучити до університету широкі народні маси через громадські освітні заходи – народні курси або студентські робітничі курси при вищій школі.

1900–1918 – виникнення робочих співтовариств (гуртків).

На початку ХХ ст. народна освіта в Німецькій імперії існувала у різних формах. Відповідною до буржуазно-ліберального менталітету вона була «пов’язана з безперечною вірою в науку й очікуванням більш-менш очевидної ефективності наукових пізнань» [339, с. 33]. Хоча основним методом навчання було читання лекцій для широкого загалу, вже в кінці ХІХ ст. назрівали ґрунтовні зміни в загальній педагогіці, у тому числі й в педагогіці дорослих. Цьому посприяли молодіжний рух, рух жінок, рух за загальне культурне відродження, які опинились під впливом педагогіки «реформ» й шукали нового напряму розвитку.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39792.html