ПРАВОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ: ЗМІСТ, МЕТА ТА ОСОБЛИВОСТІ

Найбільший вплив на правотворчу діяльність Президента України має те, що згідно з Конституцією України на нього покладено виконання ряду функцій з одночасним наділенням значним обсягом повноважень. Як зазначають українські вчені, нормотворчі повноваження Президента України є найбільш масштабними і значущими для реалізації його завдань і функцій [367, с. 366]. Крім того, характерне місце глава держави серед інших суб’єктів правотворчості пов’язане з тим, шо він напряму не підпорядковується та не є підзвітним жодному суб’єкту владних повноважень.

Ми також погоджуємося з думкою О. Кичалюк, яка вважає, що главі держави відводиться особлива роль у механізмі державної влади, а відповідно й особлива компетенція, яка визначається Конституцією та охоплює всі аспекти державної діяльності і має комплексний характер [206, с. 44].

Особливе значення правотворчість глави держави має також для проведення важливих змін у суспільно-політичному житті країни. Як зазначив у травні 2011 року Президент України, правотворча діяльність напряму пов’язана з розпочатими реформами в нашій державі [118].

Незважаючи на важливість питання правотворчої діяльності глави держави, у конституційно-правовій науці існує прогалина щодо вивчення цієї проблеми. На теоретичному рівні спостерігається недостатня комплексна дослідженість окресленого інституту конституційного права, а на практичному – певна нечіткість позиції Конституційного Суду України та інших органів, які виконують правозастосовні функції, щодо поняття та специфіки правотворчості Президента України, які зумовлені положеннями Конституції України та інших актів законодавства. Такі науково-практичні упущення не відповідають існуючим потребам створення належного підґрунтя здійснення правотворчої діяльності з боку глави держави.

Неможливість існування інституту глави держави без наявності у нього правотворчих повноважень обґрунтовується В. Сухоносом, який вважає, що однією з основних ознак глави держави є наявність у нього повної, відносної або часткової самостійності у правотворчій сфері [772, с. 10, 34]. Згідно зі схожою позицією О. Євсєєва, саме функціонування поста Президента України нерозривно пов’язане з необхідністю проектування і видання правових актів, за допомогою яких об’єктивується воля глави держави, набуваючи тим самим юридичної сили [163, с. 68]. На думку О. Лавриновича, визначення теоретико-методологічних засад правотворчої діяльності Президента України не уявляється можливим без формування її поняття, розробки змісту, а також виокремлення й всебічного дослідження її сутнісних ознак [253, с. 5].

Актуальність порушених проблем також підтверджується положеннями Закону України “Про основи національної безпеки та оборони України”, які відносять Президента України до одного з основних суб’єктів забезпечення національної безпеки та зобов’язують його створювати нормативно-правову базу, необхідну для ефективного функціонування системи національної безпеки [540, ст. 4, 10].

Слід зазначити, що, на думку російських учених, метою нормотворчості глави держави є регулювання суспільних відносин, а також установлення правових приписів із найважливіших питань життя і діяльності суспільства і держави [773, с. 207]. Відповідно до іншої позиції “глава держави виступає в якості загального організатора всієї нормотворчої роботи” [380, с. 52]. Крім того, для визначення правотворчості глави держави, як зазначає І. Іксанов, має значення те, що він виступає як системоутворюючий елемент державності, який забезпечує верховенство конституції та єдність правового простору країни
[193, с. 9].

Білоруський учений В. Реут пропонує власне бачення основних причин, що зумовлюють участь глави держави паралельно з парламентом у нормотворчості, до яких він відносить, зокрема, збільшення функцій держави, формування складної системи стримувань і противаг, тенденцію до дистанціювання глави держави від функцій здійснення виконавчої влади, поширення ідеї арбітражної функції глави держави, яка полягає у здійсненні посередницької функції між гілками влади та забезпеченні спадкоємності та взаємодії [661, с. 14].

У свою чергу, Л. Удовик виділяє декілька загальносвітових тенденцій у сфері правотворчості, які, зокрема, спостерігаються і в Україні та пов’язані з процесами глобалізації та інтеграції. До таких тенденцій, які, мають значний вплив на правотворчість Президента України, вчений відносить те, що відбувається поглиблення правового регулювання і поширення дії права як на зовсім нові суспільні відносини, так і на ті, що не перебували в полі зору суб’єктів правотворчості (поява нових галузей, підгалузей, інститутів права й законодавства); активізація правотворчої діяльності на міжнародному та міждержавному рівнях; пришвидшення приведення національного законодавства у відповідність із загальносвітовими, зокрема європейськими стандартами, насамперед у сфері прав людини та демократії; необхідність уніфікації, імплементації та гармонізації правових принципів і норм національного законодавства [789, с. 33-35].

Все це зобов’язує максимально прискіпливо підходити до дослідження питання правотворчості та її складової – нормотворчості Президента України з метою забезпечення більш ефективного використання цієї діяльності у час нових і непростих викликів та тенденцій, що відбуваються як на території України, так і за її межами.

У цій частині роботи надано відповіді на такі питання: у чому полягає суть та що є метою правотворчості глави держави; як співвідносяться між собою поняття правотворчості, повноважень, функцій і статусу Президента України та які особливості їм властиві та що є змістом правотворчої діяльності Президента України та яке місце посідають правотворчі повноваження в загальній системі повноважень Президента України; які особливості характерні правотворчості Президента України?

Крім того, обґрунтовано низку пропозицій щодо внесення змін до Конституції України, які пов’язані з питаннями правотворчої діяльності Президента України.

Розпочнемо вивчення порушених питань із з’ясування того, що таке правотворчість Президента України і що є метою цієї діяльності.

Українські вчені О. Скрипнюк та В. Федоренко вважають, що за своєю сутністю правотворчість Президента України є юридичною діяльністю щодо втілення політичної волі глави держави у правових актах відповідної юридичної сили, легітимною формою реалізації його конституційних завдань, функцій і повноважень, а також юридичним виявом реалізації його владних повноважень. Зміст нормотворчості Президента України, вважають учені, визначається предметом правового регулювання його правових актів, тобто видами повноважень глави держави, за допомогою яких він реалізує свої основні завдання та функції як глава держави [751, с. 54-55]. У свою чергу, Г. Макаров пропонує нормотворчу діяльність Президента України розглядати як сукупність дій глави держави щодо встановлення чи зміни норм права [273, с. 6].

Вважаємо, що основною метою правотворчості Президента України є реалізація конституційних положень, які передбачають, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (стаття 5). Реалізація цього конституційного положення відбувається так: отримуючи підтримку виборців – громадян України, які делегують главі держави свою владу, новообраний Президент України бере перед усім народом України зобов’язання виконувати конституційні функції у межах наявних повноважень, а також реалізувати свою передвиборчу програму, яка, зазвичай, полягає у проведенні реформ у соціально-економічних та управлінських сферах. Уся його подальша діяльність, і в першу чергу використання правотворчих повноважень, має бути спрямована саме на це. Президент України (разом із Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування) виступає своєрідним містком між народом України як джерелом влади та її використанням для досягнення найвищого блага (соціальної цінності), яким за Конституцією України є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека (стаття 3). Як зазначає В. Шаповал, Президент України та Верховна Рада України формуються за результатами прямих виборів і об’єктивно здійснюють політичне представництво усього народу” [840, с. 129-130].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37414.html