Стан дослідження проблематики правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом

Апріорі будь-яке нове дослідження повинно опиратися на дослідження та здобутки попередників щодо регулювання: а) правовідносин у сфері перевезень загалом; б) правовідносин у сфері перевезення вантажів; в) перевезень вантажів автомобільним транспортом. З одного боку, це визнання їхніх заслуг і прояв толерантності, обізнаності (ерудиції) науковця, а з другого – об’єктивно зумовлена вимога для наукових досліджень. Навіть напрям цього дослідження збігся із темою А. В. Яновицької (позиція 380) [169], що слугувало підставою для його уточнення.

Варто зазначити, що вже за роки незалежності в Україні виконано низку досить цікавих монографічних досліджень договорів перевезення вантажів. Спочатку це було спричинено намаганням виробити національну доктрину розвитку цивільного права (синдром прояву незалежності), потім – появою Закону України «Про транспорт» [195] від 10 листопада 1994 р., яким було визначено загальні основи господарювання у сфері транспорту: їх економічні відносини засновані на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності; підставою виникнення є державні контракти та договори на перевезення пасажирів та вантажів з урахуванням економічної ефективності та можливостей транспорту. Не випадково, що транспортні зобов’язання із перевезень вантажів стали активно досліджуватися вітчизняними науковцями та практиками і обґрунтувати їх правову форму. Наразі йдеться про інтегративний напрям розвитку приватного права та щодо об’єкта дослідження, про уніфікацію його правового регулювання зокрема.

У темпоральному аспекті заслуговують уваги дослідження: Є. Д. Стрельцової стосовно договору морського перевезення вантажу (порівняльний аспект), у якій вона підтримала версію російських дослідників про перехідний підрядно-послуговий тип договорів [243, с. 5], що також частково проведено Г. В. Самойленком стосовно договору перевезення вантажів у внутрішньому водному сполученні [212, с. 6]. Вони задіяли новітній арсенал підходів до регулювання цивільно-правових відносин, який було напрацьовано в ході роботи над проектом ЦК України.

Цікавими є напрацювання І. О. Безлюдько про договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України [10], Т. О. Колянковської стосовно правового регулювання перевезень вантажів у прямому змішаному сполученні [97], О. В. Літвинової договорів страхування, що пов’язані із залізничним перевезенням вантажів [130], особливо Розділ 1 роботи В. С. Ломаки щодо відповідальності сторін за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договором перевезення вантажів залізницею [132]. Із зрозумілих причин, ми їх вихідні положення аналізувати не будемо.

Щодо автомобільних перевезень, то дослідження в цьому напрямі активізувались із прийняттям Закону України «Про автомобільний транспорт», у якому були закріплені загальні засади організації та експлуатації автомобільного транспорту. Поряд із ним досі зберігає свою дію САТ який давно морально та ідеологічно застарів і на практиці не використовується, оскільки низку його положень застосувати практично неможливо. Тому ми солідаризуємося із ініціаторами його скасування. Так, навряд чи наразі виправданим є п. 28 САТ УРСР, що перевезення автомобільним транспортом в УРСР здійснюється за планами, що складаються на основі планів виробництва, капітального будівництва, закупок сільськогосподарських продуктів, матеріально-технічного постачання і товарообігу і  обґрунтовуються відповідними розрахунками.

Його недоліки частково були усунуті Правилами. Проте значна їх частина також застаріла. Саме тому ми не беремо до уваги дослідження радянської доби розвитку науки цивільного права та доктрини перевезень автомобільним транспортом. Це стосується праць: Р. Ш. Цинцадзе [277] та В. П. Дуюн [73], які у свій час відіграли прогресивну роль у становленні доктрини перевезень. Також щодо перевезень автомобільним транспортом, то в 1974 році була опублікована монографія О. О. Карлова «Правове регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом» [92], а 1976 року захищена подібна за спрямуванням дисертація М. Р. Наапетяном [156].

Щодо монографічних досліджень, які виконані на основі ринкового підходу, то особливої уваги заслуговує праця Л. Я. Свистун «Договори перевезення вантажів автомобільним транспортом», у якій основним здобутком є аналіз системи договорів, на підставі яких здійснюється перевезення вантажів автомобільним транспортом, визначення специфічних особливостей та розмежування за основними правовими критеріями таких договорів: договору перевезення конкретного вантажу як оплатного та консенсуального, річного (довгострокового) договору як безоплатного та консенсуального та договору перевезення конкретного вантажу, що укладається на підставі річного як оплатного та реального» [214, с. 5]. Дослідниця вказала на істотні умови кожного з договорів, що договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом, укладений на підставі річного договору та договір перевезення вантажу разового характеру розрізняються як за змістом, так і за порядком оформлення договірних відносин. Товарно-транспортна накладна є достатньою письмовою формою для договору перевезення конкретного вантажу, укладеного на підставі річного договору, оскільки  всі умови такого договору в ній визначені [214, с. 6]. Не вдаючись у критику наведеного з огляду на його цінність, зауважимо, що ці положення вже були описані в навчальній літературі, а саме в підручниках за ред. професорів О. О. Красавчикова, О. А. Пушкіна, В. П. Маслова та особливо праці Є. Л. Шварца.

Певною подією в осмисленні договірного регулювання в господарській сфері стала праця академіка В. В. Луця «Контракти у підприємницькій діяльності» [135, 136], яка вийшла двома виданнями, а щодо об’єкта нашого дослідження – транспортні договори, де вдало репрезентовані підходи до їх регулювання в чинному законодавстві [136, c. 248-258]. Цікаві напрацювання С. Д. Гринько щодо договору перевезення автомобільним транспортом [60, c. 543-573] хоча вона, як і інші роботи навчального спрямування [202, с. 46-60], репрезентує положення чинного законодавства та підходи до викладення положень про основні елементи договору перевезення.

Значно більше досліджень перевезення вантажів автомобільним транспортом проведено в РФ, зокрема Т. П. Кізяковською [94], В. В. Вітрянським [36], який згодом розвинув ці положення разом із М. І. Брагінським [24, 25, 26] (договори перевезення конкретного вантажу), Є. З. Прокопьєвою [199], Т. О. Івановою [86], Н. М. Тютріною [252], Єлдашовим Гуламирзою Аліф огли [74], Ю. А. Лончаковою [133], М. В. Демченко [64], В. В. Тюпою [251], О. Ф. Фаст [258], А. М. Бянкіною [30] та іншими.

Частково правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом розглядались у межах досліджень договору транспортного експедирування: А. І. Хаснутдінов [263], С. П. Хмельов [264], С. Ю. Морозов [153], Н. В. Морозова [154] , А. В. Ребриков [205], Н. А. Андрєєва [6], І. Є. Даниліна [63], О. В. Динека [67], А. В. Солових [227], В. В. Кулєшов [124] та інші.

Низку корисних для науки та практики розробок щодо договорів перевезення в міжнародному сполученні вміщено в роботах: Ле Куанг Тхінь [127], Г. П. Савичева [210], Н. П. Семенова [217], В. А. Іншакова [87], Р. С. Стоянова [242], О. В. Мартковської [140], А. В. Расулова [204], Н. Є. Чарцевої [279], В. В. Алтуніна [5], В. О. Вяткіна [42] та інших.

Не втратили актуальності результати досліджень інших дослідників (Л. П. Ануфрієвої, І. І. Карбанович, Ю. С. Сухіна, М. К. Александрова-Дольника, Н. М. Артемьєвої,  В. В. Гаврилова, А. Г. Дмітрієва, М. А. Жесткова, Л. А. Лунца та інших. Ми визнаємо, що значний обсяг предмету дослідження (емпіричної бази) нами упущено внаслідок недоступності та повторюваності основних результатів.

Більшість фахівців солідаризується в оцінці стану регулювання перевезень вантажів як недостатнього, суперечливого та такого, що потребує подальшого вдосконалення. Це зрозуміло з огляду на потребу обґрунтування актуальності проблематики та витраченого часу на підготовку і розміщення публікації і (суб’єктивний аспект) – для створення враження компетентності і науковості. Одні висновки мають системний характер і дійсно стосуються регулювання вантажних перевезень взагалі або з позицій цивільного-правової доктрини, або з позицій господарсько-правової доктрини, інші – це вчиняють з огляду на елементи механізму правового регулювання. Зустрічаються праці управлінського спрямування, які ми не наводимо.

Із огляду на процеси глобалізації, зокрема економічної, поглиблення прикордонної взаємодії і збільшення навантаження з перевезень вантажів на основні транспортні коридори й шляхи, прикордонні території, особливо при автомобільних перевезеннях, відбулася певна переорієнтація на муніципальну нормотворчість, самоврядні протести й блокування трас, та запровадження нею заборон і обмежень. Такий шлях не виправданий і суперечить узятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням із забезпечення безперешкодного провезення вантажів її шляхами сполучення, порушує в ряді випадків права на свободу пересування.

Зважаючи на вищенаведене вважається за доцільне: а) провести своєрідну інкорпорацію чи навіть кодифікацію законодавства хоча б на території ЄС, як запоруки єдності правозастосування та вирішення спорів у разі їх виникнення; б) розмежувати напрями (технологічного та правового) регулювання перевезень вантажів із врахуванням специфіки інфраструктури; в) встановлення компетенції міжнародного співтовариства, певних економічних спільнот, зокрема ЄС, окремих країн та органів місцевого самоврядування. Зокрема, йдеться про ідею прийняття нормативного акта про транспортну діяльність у міських та прикордонній територіях, які найбільше потерпають від навантаження на довкілля, зокрема щодо впорядкування граничних навантажень, можливості, підстав та порядку встановлення обмежень, транспортної інфраструктури, зокрема відстійників, місць відпочинку, технічного обслуговування, тощо.

На наш погляд, потребують деталізації основні та допоміжні стадії виконання зобов’язань із перевезення вантажів автомобільним транспортом. Ідеться про узгодження умов договору сторонами у відповідній правовій формі (замовлення, заявка, форма-оферта, договір перевезення), у тому числі через мережу Інтернет (дистанційне укладення договору); надання вантажу до перевезення; надання транспортних засобів для перевезення особливо із змінними кузовами чи іншими засобами перевезення та порядок прийняття вантажу; транспортування вантажу до місця призначення; видачу/прийняття вантажу його отримувачу чи уповноваженій ним особі (основні стадії); визначення властивостей і тоннажу чи інших фізичних характеристик (довжина, висота) вантажу; вантажно-розвантажувальні роботи; супровід вантажу; його переадресація; утримання вантажу та порядок і підстави застосування видів забезпечення виконання сторонами зобов`язань; складання актів; застосування акцесорних примусових заходів і врегулювання розбіжностей сторін, а в разі необхідності порядок притягнення до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання основного та допоміжного транспортного зобов’язання.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37968.html