Теорії суспільного вибору та суспільних благ у дослідженні місцевих фінансів

Створення демократичної держави, де людина, її інтереси, уподобання, розвиток її особистості – є основними цінностями, потребують зусиль не тільки центральної влади, а також органів місцевого та регіонального самоврядування. Останні не повинні бути протиставлені населенню територіальної громади і представляти централізовану державну владу на місцях з її надто розширеним, неефективним бюрократичним апаратом. Місцеве та регіональне самоврядування повинне ґрунтуватися на демократичних засадах. Це було усвідомлено владою й громадськістю розвинутих країн та відображено в децентралістичних тенденціях. Вони сприяли обмеженню державного та політичного впливу на процес прийняття та виконання рішень щодо місцевих та регіональних справ.

Саме на місцевому рівні громадянин отримує найважливіші суспільні блага, які споживає щодня. Це обґрунтовує його право та можливість впливати на рішення щодо виробництва суспільних благ, його інтереси максимально повинні бути враховані. Децентралізоване прийняття рішень призвело до посилення значення принципу субсидіарності, у зв’язку з яким суспільне благо повинне надаватися тим рівнем влади, який є найближчим до споживача.

Органи місцевого та регіонального самоврядування в розвинутих країнах були перетворені з виконавчих структур державної влади на місцях у структури, що виконують рішення населення територіальних громад, представляють та відстоюють їхні інтереси.

Світові тенденції децентралізації влади пов’язані також з можливістю запровадження конкурентного середовища між територіальними одиницями та виробниками суспільних благ.

Зарубіжна наука [324, с. 20; 288, с. 27; 286, с. 159 – 163; 275, с. 55; 191, с. 239; 313, с. 64 – 65; 279, с. 337; 169, с. 99; 33; 349, с. 170] відрізняє суспільні блага від приватних наявністю двох ознак:

1. невиключність у споживанні блага, або неподільність блага;
2. відсутність конкуренції в споживанні блага.

Ці блага є суто суспільними, крім яких існують змішані блага суспільного споживання (квазісуспільні), які або характеризуються високими граничними витратами на надання блага додатковому індивідові, або високими витратами на обмеження в споживанні, або блага, виняткове забезпечення якими є можливим, але дорогим. Тому їхнє надання приватним сектором було б неефективним або нездійсненим [288, с. 28; 286, с. 163 – 168].

Виходять з наведених ознак більшість українських та російських науковців сучасності [177, с. 188 – 189; 115, с. 87; 335, с. 140; 337, с. 255; 159, с. 224; 336, с. 24; 14, с. 331 – 332], проте додаються окремі характеристики.

М. І. Карлін суспільні блага характеризує як блага колективного користування, які мають позаринковий характер. До особливостей суспільних благ автор уналежнює:

• «колективне споживання всіма членами суспільства;
• їх споживання має неринковий характер, тобто вони повинні бути доступні всім громадянам, незалежно від їх доходів;
• для задоволення суспільних потреб держава використовує державні фінанси, накладаючи податки;
• мають економічний і політичний характер, оскільки вони задовольняються через механізм виборів і голосування» [140, с. 12].

В. Андрущенко виокремлює суспільні блага такими загальними для них властивостями:

• «вони надаються споживачам, оминаючи конкурентний ринок;
• споживання даних благ має загальнодоступний спільний характер, створювані ними вигоди неподільні на індивідуальні частини;
• суспільні блага невичерпні в тому розумінні, що задоволення потреби однією людиною практично не зменшує обсягу і якості задоволення тієї ж потреби іншими;
• рішення про постачання суспільних благ приймається за суспільною згодою, оскільки окремий споживач у приватному порядку неспроможний створити попит на них або нав’язати його суспільству;
• забезпечення суспільних благ здійснюється через механізм державних фінансів» [9, с. 65 – 66].

О. В. Отрошко вважає, що єдиною ознакою, за якою суспільні блага відрізняються від приватних, є неможливість виключення зі споживання. Ані відсутність конкуренції, ані неподільність не є відмінними рисами суспільних благ. Крім того, автор вважає помилковим розгляд суспільних благ і як блага спільного, а приватні блага – як блага індивідуального споживання; вважає, що немає підстав для протиставляння суспільних благ так званим спільним ресурсам [207, с. 74]. М. Олсон також суспільні блага виокремлює за єдиною ознакою – неможливістю виключення зі споживання [201, с. 12].

Виходячи з ознак суспільних благ, А. Маршал колективні блага характеризував як блага, що не знаходяться в приватній власності [171, с. 117], а П. В. Савченко пропонує їх розглядати як блага що фінансуються переважно за рахунок державних фінансів [195, с. 324]. Бо «об’єктом державної витрати, що більш еластична за приватну, є задоволення суспільної потреби (загальних потреб, переважно нематеріальних, не тільки сучасного покоління, а й майбутніх поколінь), а індивідуальна витрата задовольняє приватну потребу» [172, с. 17 – 18].

Розкриті ознаки суспільних благ ми пропонуємо сприймати як умови для розгляду питання їхнього надання.

Отже, за наявності однієї або кількох з наступних умов доречним є надання блага органами місцевого / регіонального самоврядування та державною владою (інакше за ринковим механізмом ці блага або не будуть пропонуватися взагалі, або будуть пропонуватися в обмеженій кількості через високу ціну):

1. колективне споживання суспільного блага. Ефективність витрачання ресурсів для виробництва блага може бути досягнута через економію від масштабу виробництва;
2. неможливість виключення окремих суб’єктів зі споживання. Неможливість або високі витрати на обмеження споживання окремих споживачів робить неможливим надання блага приватним сектором;
3. неконкурентність серед споживачів. Прямі граничного доходу та граничних витрат не перетинаються, що не дає можливості виробнику визначити ефективний обсяг виробництва;
4. блага, надання яких приватним сектором є дорогим та недоступним основним споживачам. Держава, місцеве та регіональне самоврядування для виробництва цих благ використовує податки, вирівнюючи доходи населення та надаючи всім суб’єктам короткострокову або довгострокову користь від його споживання;
5. наявність значних позитивних зовнішніх ефектів при наданні блага. Це призводить до відмови приватного сектору від виробництва блага внаслідок неможливості отримати дохід від усіх споживачів;
6. значні капітальні вкладення та ризики при виробництві блага. Це приводить до відмови приватного сектора економіки інвестувати фінансові ресурси в його виробництво;
7. загальні корисні або необхідні блага. Їхнє надання не буде здійснюватися приватними виробниками через відсутність потреби населення задовольняти індивідуальні потреби в ньому. Сюди також уналежнюють надання суспільних благ – замінників певних приватних благ, що небажані, з метою зменшення споживання останніх.

В Україні з метою фінансування надання суспільних благ з місцевих бюджетів було витрачено в 2013 році 219,8 млрд. грн., що складає 43,5 % видатків зведеного бюджету. В 2002 році видатки місцевих бюджетів складали 45,9 % видатків зведеного бюджету. Тобто наразі в Україні досягнутий значний обсяг перерозподільчих процесів через місцеві бюджети. Він, на перший погляд, свідчить про значні повноваження органів місцевого самоврядування. Проте співвідношення власних та делегованих повноважень відкриває реальну картину місцевого самоврядування, впливає на обсяги фінансової діяльності, як за дорученням держави, так і враховуючі інтереси жителів територіальних громад.

Процес впливу індивідуальних преференцій громадян на фінансову політику держави та органів місцевого та регіонального самоврядування характеризується зарубіжними вченими як суспільний вибір. Головна проблема задоволення потреб людини знаходиться в центрі уваги неокласичної економічної теорії, що знайшло своє відображення в новій політичній економіці – в теорії суспільного вибору, а також в теорії суспільних благ.

Економічні процеси здійснюються в об’єктивних умовах, корегуються суб’єктивними інтересами. Тому економічна теорія в цілому, місцеві та регіональні фінанси зокрема, покликані досліджувати обидві сторони. Ігнорування суб’єктивного фактору не дасть можливість правильно зрозуміти роль державного регулювання, механізму функціонування ринкової економіки, мету та особливості виробництва і надання суспільних благ населенню.

Із проблемою суспільного вибору та суспільних благ межують проблеми теорії неоінституціоналізму, неомарксизму та інших. Тобто завдяки інтеграції найкращих здобутків економічної думки західних вчених теорії суспільного вибору та суспільних благ виявилися найбільш підходящими для дослідження фінансів. Неперервний пошук та розвиток цієї наукової теорії забезпечує їй найбільшу об’єктивність відображення реального світу.

Завдяки теорії суспільного вибору (а також теорії раціональних очікувань, фіскальній соціології тощо) дослідження місцевих та регіональних фінансів має й суб’єктивно-ідеалістичний аспект. Предмет місцевих та регіональних фінансів доповнюється дослідженням мотивів поведінки людей у ролі виборців, споживачів суспільних благ, представників влади тощо як суб’єктів фінансових відносин.

Суб’єктивно-ідеалістичний ракурс тут не конкурує із матеріалістичним (останній досліджує отримання вигод сторонами відносин), а допомагає йому обґрунтувати вибір напрямків проведення фінансової політики, забезпечувати максимальну ефективність перерозподільчих процесів.

До остаточних висновків щодо необхідності застосування різних методологічних підходів до дослідження місцевих та регіональних фінансів, а також толерантності до окремих думок, що надають можливість збагачувати фінансову думку та повніше віддзеркалювати реальність, прийшла фінансова наука Заходу зі своїм безумовно багатшим досвідом. Крім того, існуючі методології пізнання загальновизнані й загальновживані, не існує суперечок щодо домінування окремих з них. Вони використовуються як рівнозначні і в комплексі з метою критичного ставлення до реальності та намагаючись переосмислити її, побачити у звичайних явищах та процесах нові сторони.

Економічний суб’єктивізм чітко зайняв свої позиції в теорії публічних фінансів із появою в ІІ половині ХІХ сторіччя суб’єктивної теорії вартості – граничної корисності в рамках неокласичної політекономії. Теорія граничної корисності виходить за рамки визначення вартості ринкових товарів. Вона охоплює й суспільні блага, ставлення їх споживачів до вигод від їх споживання, а також вибір споживачів (суспільний вибір), преференції (переваги, потреби), суверенітет споживачів і обмеженість благ. Вони є фундаментальними елементами, на яких будується теорія публічних фінансів, а разом із нею й місцевих і регіональних

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/39048.html