Проблеми вивчення гендерної та вікової варіативності мови

Наступний підрозділ дисертації присвячено вивченню проблем, пов'язаних із дослідженням гендерної та вікової варіативності мови. У підрозділі визначено поняття "гендер" і схарактеризовано напрямки гендерних досліджень у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві, розглянуто й проаналізовано загальні тенденції в студіюванні мови залежно від віку мовців.

Гендерні дослідження в мовознавстві – це порівняно нова галузь гуманітарних наук. Вона виникла внаслідок Нового жіночого руху в США і Німеччині у той час, коли феміністська лінгвістика в кінці 60-х на початку
70-х років ХХ століття інституалізувала гендерні дослідження в мовознавстві цих країн. Активні дискусії щодо впливу статевої належності мовця на його мову з'явилися в соціолінгвістиці лише в середині 80-х років ХХ століття (О. І. Горошко [53–58], А. В. Кириліна [98–102], Р. Лакофф [326], А. П. Мартинюк [127], А. Г. Ніколенко [135], Й. Петерс [356], Л. Пуш [359–360], Д. Таннен [379–381], С. Тремель-Плетц [384] та інші) [264; 279; 304; 333].

Перші спроби поділу мови на мову чоловіків і мову жінок зроблено в 1920 році в роботі "Language: Its Nature Development and Origin" О. Єсперсена, де вказано на той факт, що жінки лінгвістично адаптуються швидше за чоловіків [150, с. 64]. Відомо, що дослідження гендерних особливостей у мові виникли на Заході. Мовознавці повідомляють про те, що спочатку системні описи чоловічих і жіночих особливостей вимови були зроблені саме на основі мов германської та романської мовних груп [150, с. 64].

Одним із перших досліджень у цій галузі вважається робота Р. Лакофф "Language and Woman’s Place", де автор висвітлює власне бачення питань гендерної варіативності мовлення жінок, що зумовлено нижчим соціальним статусом, ніж у чоловіків [279, с. 1]. Дослідниця виділяє такі особливості жіночого різновиду мови: уживання слів, які відсутні у мовленні чоловіків (наприклад, рідкісних прикметників на зразок mauve – рожево-бузковий); використання "порожніх" оцінних прикметників (adorable, sweet, cute, divine); питальних висловлень у тому разі, коли чоловіки використовують стверджувальні (The weather is really nice today, isn’t it? /Адже погода сьогодні добра), My name is Tammy/Мене звати Теммі?); надмірне вживання ввічливих форм і тих форм, які виражають невпевненість (sort of, well, you know, I guess,
 I wonder, I think, it’s kinda nice); надмірне застосування в мовленні підсилювальних слів (so nice, very nice, really charming, so beautiful, really happy); наявність гіперкоректної граматики [326]. На думку автора,
ці особливості мовлення жінок демонструють їхню невпевненість, безсилля та пригнічення з боку чоловіків [279, c. 1–2].

Згодом деякі мовознавці [379–381; 333; 364] піддали критиці висновки Р. Лакофф. Так, Д. Камерон, Н. Б. Вахтін і Є. В. Головко стверджують,
що описані особливості жіночого варіанту вимови відображають не результати справжніх спостережень, а лише лінгвістичні стереотипи, які існують
у кожному суспільстві [262, с. 42–54; 31, с. 69]. Однак критика роботи Р. Лакофф не зупинила досліджень у цій галузі, а навпаки, стимулювала подальше вивчення гендерних питань.

У ході вивчення особливостей жіночої та чоловічої вербальної поведінки мовознавці вирізняють низку напрямів, які виявляють розбіжності на різних мовних рівнях, диференціацію вербальних стереотипів у сприйнятті жінок та чоловіків; визначають семантичні розбіжності, які спричиняють розподіл соціальних функцій у суспільстві (соціальна природа мови жінок і чоловіків); будують психолінгвістичні теорії, які характеризують "жіночу" та "чоловічу" мови тощо [53–58; 98–102; 326; 127; 135; 359–360; 379–381; 384; 351].

У радянському мовознавстві системне вивчення гендерних відмінностей у мові розпочалося лише наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття. Саме в цей період у науковій літературі СРСР з'явився термін "гендер",
і радянському читачеві стали доступними зарубіжні теоретичні праці
з гендерної проблематики. Одними з перших досліджень вважаються гендерні студії в лабораторії гендерних досліджень у Московському лінгвістичному університеті [228, с. 66]. Мовознавці Н. Б. Вахтін і Є. В. Головко, вивчаючи чукотську мову, зазначали, що чукотські жінки в мовленнєвій практиці більш консервативні, ніж чоловіки, і тому всі інновації в чукотську мову проникають через мову чоловіків [31, с. 76].

Характерною рисою радянської гендерології вважається практична спрямованість вивчення чоловічої та жіночої мов. Значна кількість досліджень у цьому напрямку пов'язана з потребами криміналістичної експертизи, оскільки зосереджена на діагностиці і виявленні ідентифікаційних ознак чоловічої
та жіночої мови. Розроблено методику встановлення імітації мови представників протилежної статі, що є найбільш значущим результатом цих досліджень. Так виник новий напрям у сучасній прикладній гендерології
– "криміналістична акустика". Як зауважують деякі мовознавці, криміналістична акустика служить для створення соціального портрета індивіда з урахуванням його фізичних, психічних та соціологічних параметрів [43, с. 607–610; 98–102; 150, с. 72–76]. Численні експерименти з російською письмовою мовою продемонстрували, що існує ціла низка відмінностей між чоловічим і жіночим стилем листування, У ході досліджень встановлено
й описано особливості чоловічої та жіночої письмових мов з урахуванням впливу певної групи чинників [42, c. 105–112; 57, c. 44–60].

Серія експериментів О. І. Горошко, у яких застосовувалися методика моделювання та спостереження, аналіз письмових текстів, вільний асоціативний експеримент, показала вплив на мовленнєву поведінку не тільки статі, але й віку, рівня освіти, характеру соціальної активності випробовуваних. У ході численних експериментів виявлено, що найменше гендерних відмінностей у мовленні осіб з вищою освітою, зайнятих постійною інтелектуальною діяльністю [58, c. 44–60].

У процесі гендерних досліджень лінгвісти, які займаються аналізом художніх текстів, вирізняють такі ознаки стилів чоловічого та жіночого спілкування: для чоловіків найважливішою стає інформація, для жінок
– атмосфера спілкування; чоловіки зорієнтовані на існування ієрархічних соціальних ролей у комунікації; жінки надають перевагу партнерській, рівноправній комунікації; у чоловіків домінує комунікація асиметрична,
а в жінок – симетрична; чоловіки зорієнтовані на прямі прохання, вимоги; мовлення жінок насичене засобами опису почуттів, настроїв, емоцій; чоловіки формулюють пропозиції прямо; жінки – у вигляді запитань; у конфлікті чоловіки відстоюють свої погляди; жінки частіше відмовляються від своїх позицій; чоловіки розв’язують конфлікти раціональним способом; жінки схильні до їх емоційного вирішення [11, с. 52–53].

У Німеччині гендерні дослідження виникли внаслідок феміністичного руху в західних країнах. Важливим соціолінгвістичним фактором репрезентації мовної особистості є її професійна приналежність, саме тому останнім часом увагу дослідників привертає гендерний аспект мовної діяльності представників різних професій. У Німеччині з 1980 року в гендерній лінгвістиці активно розробляються питання мовної дискримінації у сфері політики, юриспруденції, ЗМІ та інших сферах (наприклад, проблеми, які виникають при позначенні осіб різної статі у назвах посад і професій).

Під час багатьох досліджень [261; 356; 359–360; 384] встановлено,
що на позначення назв професії або посади вживаються іменники лише
з артиклем чоловічого роду. Німецькі фемінологи оцінюють такий факт
як дискримінацію жінок [153, с. 14], хоча деякі мовознавці, наприклад, А. Брюльмайер, протилежної думки, пояснюючи цей феномен тим,
що німецька мова надає перевагу жіночому роду (die Politik, die Liebe, die Macht, die Freundschaft та ін.) [261]. При цьому автор стверджує, що пропоновані фемінологами мовні реформи, спрямовані на впровадження назв персоналій у зв'язку з їх біологічною статю, призведуть до появи складних мовних форм, (наприклад, "Führerinnen- und Führerausweis", "Fussgängerinnen- und Fussgängerstreifen", "Lehrerinnen- und Lehrerzeitung" тощо) [261].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/27687.html