Виконавська культура скрипаля: сутність, зміст, критерії сформованості

На сучасному етапі дослідження феномену виконавської культури скрипаля науковці як правило аналізують один із компонентів цього складного явища. Це зумовлено насамперед різноманітними трактуваннями сутності та компонентів виконавської культури у різних скрипкових школах і звідси напрямок формування методики скрипкового навчання [12; 23; 68]. Таким чином, для формулювання оптимального визначення виконавської культури скрипаля, необхідно  уяснити її логічну ієрархічність, послідовність визначення її компонентної структури та критеріального апарату. Все це є складним і неоднозначним процесом, оскільки вимагає конкретики у процесі оцінювання краси, гармонії, досконалості виконавського мистецтва як синтезу Особистості і Музики у виявленні довершеності Всесвіту, що складає сутність та зміст розвитку культурології музично-виконавського мистецтва.

Необхідним є визначення культури і як певного вершинного роду діяльності. Діяльність є динамічною системою взаємодій суб’єкта з всесвітом, в процесі яких здійснюється виникнення та втілення в об’єкті психічного образу та реалізація опосередкованих ним відношень суб’єкта в предметній дійсності. В діяльності з точки зору її структури прийнято виділяти рух і дію, опосередкованих певною метою. В змістовності діяльності можна визначити такі компоненти як пізнавальні, емоційні і вольові [82; 93].

Музично-виконавська діяльність  полягає в адекватному відтворенні композиторського задуму в конкретному втіленні інструменталіста, диригента, вокаліста. Тут постає проблема сценічного артистизму і акторського перевтілення. На відміну від акторів, музиканти часто дозволяють собі грати, не знаходячись у відповідному психоемоційному стані. У зв’язку з цим, поряд з проблемами технічного порядку у даній галузі виникають питання про артистичну підготовку музиканта-виконавця, опанування ним прийомів акторської психотехніки [111; 153].

Формування вищих рівнів виконавської діяльності музиканта, розвиток його виконавської культури пов’язані зі ступенем розвитку його особистісної культури, структура якої співзвучна з психологічною структурою особистості. Виконавська культура виступає як здатність особистості музиканта свідомо засвоювати, формувати, зберігати, примножувати, актуалізувати, передавати професійну цінність для підвищення ефективності його фахової діяльності. В ієрархічному плані виконавська культура скрипаля включає і підпорядковує собі всі види засвоєння професійного знання – поінформованість, обізнаність, освіченість, компетентність, майстерність, що має стати підґрунтям для формування вершинних рівнів професійної культури музиканта [34; 105; 106]. Фахова культура, у тому числі і музично-виконавська культура, є виявленням особистісної культури у певному виді діяльності. Тому вагомого значення набуває визначення сутності та структури останньої. На сучасному етапі визначення сутності та розвитку особистісної культури як основи фахової культури майбутнього спеціаліста науковці (І.Бех, Г.С.Костюк, В.Рибалка) вважають доцільним застосовувати взаємопов’язані базові виміри особистості такі як: соціальний, основними компонентами якого виступають характер та досвід; інтраіндивідуальний або індивідуально-психологічний, який визначається особливостями пізнавальних процесів, здібностями, волею, рівнем самоусвідомленості; діяльнісний, що охоплює мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, операційно-результативний та емоційно-почуттєвий компоненти [1; 2; 38; 59; 193].

Отже, виконавська культура музиканта є виявленням його особистісної культури, яка виступає системотвірним чинником у процесі засвоєння, формування та реалізації професійних знань, умінь, навичок, здібностей у процесі становлення ефективної фахової діяльності [54; 116; 142]. Саме такий напрямок розвитку фахової культури спонукає до її становлення на ґрунті ціннісних якостей особистості скрипаля та вершинно-творчого розвитку його професіоналізму, що мають розглядатись як концентроване джерело і, водночас, ідеальна мета оновлення змісту вищої мистецької освіти. Все це свідчить про необхідність розробки і широкого впровадження у систему освіти нових культурно-психологічних, ціннісно-рефлексивно-креативних методів та технологій [84; 87; 193]. Одним із перспективних виявлень цього процесу може стати формування поглиблено-творчої особистості музиканта та розвитку вершинного рівня його виконавської культури.

У критичних оглядах концепцій культури нараховуються різновекторні тлумачення поняття «культури», існують різноманітні підходи до визначення цього поняття, серед них аксіологічний, антропологічний, психологічний, ідеаційний, особистісний, нормативний, синергетичний, соціологічний тощо [60; 66; 120; 133].

У зв’язку з цим, І.Зязюн підкреслює, що в таким умовах майже неможливо визначити вичерпну дефініцію культури, що спонукає звернутись до рекомендацій вчених відносно найважливіших умов і характеристики даного феномену, як рівноваги духовних і матеріальних цінностей, спрямованістю завжди на ідеал, а саме ідеал, що виходить за межі індивідуального – на ідеал співтворчості [86; 134; 213].

В працях педагогіки мистецтва культура визначається як унікальний творчий імпульс, у ній акцентуються духовне, індивідуальне, якісне, естетичне, виразне, аристократичне, що дає можливість визначити мету сучасної освіти формування – людини культури і поряд з цим визначити перспективність прийняття культурологічного підходу як концептуальної основи модернізації освіти в контексті сучасної культури [86, с.34].

Визначаючи основні риси у формуванні людини культури, науковці чільне місце надають високому рівню самосвідомості, самоповазі, незалежності суджень, уміння здійснювати вільний вибір змісту своєї життєтворчості, лінії поведінки, способів свого саморозвитку[215; 242; 268].

З іншого боку «цілісна людина культури в сучасному уявленні – це не властивості і функції, не сума доброчинностей і еталонів культурності, а людина, що здатна з максимальною ефективністю реалізувати свої індивідуальні здібності і свої інтелектуальні та моральні можливості» [49, с.54]. Таким чином, вчені пов’язують формування культури особистості з спрямованістю та характером її діяльності. Нею володіє потреба, пристрасть до самореалізації. «Ідея незавершеності людської особистості пояснює постійне прагнення людини культури до творчості, саморозвитку до самореалізації» [86, с.36].

У скрипковій педагогічній літературі музикознавці базовим у виконавській діяльності визначають виконавську майстерність [35; 222; 223]. Співвіднесення поняття майстерності з уявою про культуру, розглядається на основі системних принципів, що у свою чергу зумовлює їх широке тлумачення. У зв’язку з цим, як правило методисти-дослідники визначають виконавську майстерність як основну ланку, через яку виконавець поступово засвоює культуру, створену попередніми скрипалями в минулому і теперішньому, спрямовану на майбутнє. Така узагальненість у підході до трактування сутності виконавської культури і об’єктів її виявлення у музично-виконавському процесі ускладнює пошук доцільних та оптимальних методичних систем її формування.

 З одного боку, виконавська майстерність скрипаля визначається як «сукупність різносторонніх індивідуально-особистісних якостей виконавця, розвинутого музичного та інструментального мислення, спеціальних скрипкових здібностей, умінь, навичок, що втілюються в процесі інтерпретаторської творчості» [35, c. 78]. Майбутній скрипаль, послідовно і цілеспрямовано розвиваючи власну виконавську майстерність на ґрунті цілісного уявлення про її базовий комплекс, поступово присвоює культуру, завдяки задіяності самоусвідомлюючих процесів, і, в подальшому, набуває культури виконавства. Отже, виконавська майстерність скрипаля визначається одним із чинників формування виконавської культури [35].

З іншого боку, широке розуміння індивідуальної виконавської майстерності спонукає до ототожнення даного поняття з культурою, яка є за своєю сутністю динамічно-інтегративним утворенням, з притаманними їй ціннісно-пріоритетними та художньо-естетичними атрибутами.

 Таким чином, виявлення особистісної культури скрипаля у його виконавській діяльності у всіх її вимірах, наявність професійної усвідомленості розвитку виконавської майстерності (художньої та технічної) надає музично-виконавській діяльності нової цінності та значущості і, тим самим, сприяє її подальшій трансляції, наступності, що зумовлює формування виконавської культури.

 У зв’язку з цим, у даному дослідженні передбачається інтегральне визначення поняття культури, пов’язане із виявленнями вимірів особистісної культури. А це передбачає оволодіння суб’єктом виконавськими знаннями, уміннями, навичками на рівні особистісно-значущої фахової компетентності, майстерності, творчості.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40195.html