Поняття, юридичний зміст та гарантії права на недоторканність житла чи іншого володіння особи

У попередньому підрозділі роботи звертається увага на те, що принцип недоторканності житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні відомий як національному законодавству, так і міжнародно-правовим нормам. Зокрема, ст. 8 Конвенції гарантує право осіб на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. А в Конституції України цей принцип закріплено в ст. 30, де визначено, що “Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку” [50]. Ця конституційна вимога є загальною та стосується як цивільно-правових, так і кримінально-правових чи кримінально-процесуальних правовідносин.

Особливої актуальності вказане конституційне положення набуває під час здійснення кримінального провадження, зокрема, в тих випадках, коли виникає необхідність проведення процесуальних дій у житлі чи іншому володінні учасників кримінального провадження.

А тому, приймаючи КПК України в 2012 році, законодавець в п. 6 ч. 1 ст. 7 закріпив недоторканність житла чи іншого володіння особи серед переліку засад, зміст якої розкривається в ст. 13 КПК, де вказано, що “Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом” [60, с. 8].

Дослідження вказаної засади вимагає, насамперед, з’ясування його сутності. Так, проблема недоторканності житла чи іншого володіння особи була предметом досліджень багатьох вітчизняних вчених, а саме: А. А. Благодир [13, с. 11], Т. О. Борець [16, с. 143; 17, с. 12], С. Ю. Бутенко [20, с. 195–202], Ю. М. Грошевого [31, с. 218], О. М. Дроздова [43, с. 73–79], Т. Г. Ільєвої [39, с. 10–11; 40, с. 105–109], С. Ю. Ільченка [41, с. 115–122], О. В. Капліної [43, с. 73–79; 44, с. 192–200], Н. С. Карпова [45, с. 176–181], О. П. Кучинської [73, с. 125–129; 74], І. Ф. Літвінової [77, с. 46–52; 79, с. 12–15; 80, с. 59–64], В. Т. Маляренка [86, с. 2–13], В. В. Назарова [90, с. 13; 91, с. 105–110], А. Ю. Олійника [98, с. 80–81], В. М. Тертишника [177, с. 616; 178, с. 74–76], Н. В. Тульчевської [179, с. 290–295], А. Р. Туманянц [180, с. 140–147], Л. Д. Удалової [196, с. 80–87], А. П. Черненка [214, с. 141–148], О. Г. Шило [44, с. 192–200], І. М. Янченко [225, с. 11–12]. Слід також згадати праці Е. І. Вологіної [25], І. Л. Петрухіна [102, с. 95–138], П. Ю. Тюріна [181] та С. А. Шейфера [218; 219].

Аналіз праць вищевказаних науковців свідчить про те, що вчені по різному трактують суть засади недоторканності житла чи іншого володіння особи. Одні розглядають недоторканність житла як суб’єктивне право особи, яке охороняє її житло від незаконного проникнення. Інші стверджують, що недоторканність житла – це обов’язок держави утриматися від здійснення дій, пов’язаних із вторгненням у житло. Є також пропозиція розглядати недоторканність житла як особливий правовий стан (положення) житла.

Так, за радянських часів недоторканність житла, здебільшого, розглядалося як право особи на державну охорону її житла від незаконних обшуків, виїмок, арешту, переселень, ущільнень, виселень та інших вторгнень в житло без згоди особи, яка у ньому проживає, з боку службових осіб чи окремих громадян [148, с. 113; 25, с. 16].

На сучасному етапі розвитку правової науки вітчизняні вчені також досить часто розглядають недоторканність житла як право чи свободу особи від незаконного проникнення до її житла. Вони вважають, що право особи на недоторканність житла чи іншого володіння в кримінальному процесі слід розглядати як “самостійне суб’єктивне право особи, встановлене й гарантоване Конституцією України та кримінально-процесуальним законом, що охороняє її житло та інше володіння від протиправних проникнень з боку державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, гарантує збереження таємниці приватного життя в житлі чи іншому володінні, забезпечує додержання законності при проведенні слідчих та інших процесуальних дій в ньому, а також можливість відновлення порушених прав особи при незаконному обмеженні недоторканності житла чи іншого володіння” [76, с. 92–93].

На думку інших представників цього підходу (В. В. Назарова, А. Ю. Олійника) недоторканність житла – це свобода людини від проникнення до її житла чи іншого володіння, проведення в них оглядів, обшуків, виїмок чи інших процесуальних дій, за виключенням випадків, передбачених законом [89, с. 72; 98, с. 81].

Щодо вищенаведеного, то вважаємо, що слід підтримати думку О. П. Кучинської про те, що розглядати недоторканність житла як суб’єктивне право або свободу людини і громадянина не зовсім коректно, оскільки поняття “недоторканність житла” та “право на недоторканність житла” за всієї своєї органічної єдності не є тотожними [73, с. 127].

По іншому тлумачиться недоторканність житла в практиці ЄСПЛ [24; 154, с. 12] та окремими вітчизняними процесуалістами.

Так, в науково-практичному коментарі до КПК України за редакцією О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди та М. І. Хавронюка вказано, що під “недоторканністю житла” слід розуміти гарантування державою недопустимості проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше як за вмотивованим судовим рішенням, з боку суб’єктів владних повноважень під час здійснення ними кримінального провадження, крім випадків, безпосередньо вказаних у нормах КПК [92, с. 85].

В іншому науково-практичному коментарі до КПК України М. І. Пашковський стверджує, що недоторканність житла – це негативний обов’язок держави утриматися від здійснення дій з боку її органів і посадових осіб, пов’язаних із таємним або відкритим вторгненням у будь-якій формі в житло, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різних способів, які дозволяють чинити будь-які дії в житлі без входу в нього [64, с. 54; 65, с. 82].

Подібною є позиція ЄСПЛ, зокрема, у рішенні в справі “Ейрі (Airey) проти Ірландії” від 9 жовтня 1979 року, де відмічається, що право на повагу до житла, закріплене у ст. 8 Конвенції, полягає не лише у зобов’язанні держави утримуватися від свавільного втручання у житло, а й у вжитті необхідних заходів для ефективного його захисту (п. 32) [36].

Вважаємо, що недоторканність житла не слід розглядати чи то як право особи, чи то як обов’язок держави. Дійсно, будь-якому процесуальному праву має кореспондувати обов’язок забезпечення його виконання. Але така характеристика недоторканності житла не повністю розкриває суть цієї засади кримінального провадження.

Найбільш вдалою, на наш погляд, є точку зору О. П. Кучинської, яка підходить до розкриття сутності недоторканності житла як до правового стану (положення) житла чи іншого володіння особи. На її думку недоторканність житла в юридичному сенсі слід визначити як “особливий правовий стан особистого, індивідуального та недоступного стороннім місця, призначений охороняти та гарантувати комфортне проживання, протікання необхідних природних процесів життєдіяльності людини, збереження інформації про її приватне життя, особистої та сімейної таємниць, гарантувати недопустимість небажаного збирання та поширення зазначеної інформації незаконними способами та прийомами як з боку будь-яких громадян, так і держави в особі її органів та посадових осіб” [73, с. 128].

Отже, недоторканність житла не слід розглядати лише як право особи на збереження таємниці приватного життя, чи як обов’язок держави забезпечувати цю недоторканність. А тому слід підтримати вчених, які недоторканність житла чи іншого володіння особи розглядають комплексно та розкривають через сукупність окремих положень [82, с. 55–57; 85, с. 85; 198, с. 28].

Так, Л. М. Лобойко зміст засади недоторканності житла чи іншого володіння особи розкриває наступними положеннями: кожному учасникові кримінального провадження гарантується недоторканність житла чи іншого його володіння; ніхто не має права проникнути до житла чи до іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді; не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку; незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою, тягнуть за собою кримінальну відповідальність [82, с. 57]. Винятком є те, що у невідкладних випадках можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку [82, с. 57].

Таким чином, під час характеристики недоторканності житла чи іншого володіння особи за основу має братися те, що у кримінальному провадженні ці об’єкти мають особливий правовий стан (режим), який полягає у неможливості без рішення суду чи невідкладних випадків здійснення заходів примусу з метою проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Особливий правовий стан житла чи іншого володіння особи у кримінальному процесі полягає в тому, що під час кримінального провадження:

– особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, мають право забороняти входити до свого житла всупереч їх волі чи отримувати будь-яку інформацію про те, що відбувається в житлі (характеризує наявність вольового компоненту під час проведення слідчих дій у житлі чи іншому володіння особи);

– державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження, зобов’язані утримуватися від свавільного проникнення у житло чи інше володіння особи (зобов’язання забезпечувати повагу приватного життя людини в її житлі чи іншому володінні);

– проникнення до житла чи іншого володіння особи всупереч її волі може здійснюватися лише за рішенням суду або у визначених законом невідкладних випадках (забезпечення можливості досягнення завдань кримінального провадження).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37566.html