“Художнє” й “естетичне” у структурі творчості

Творчість - складне соціальне, культурне, естетичне, психологічне явище не існує поза певним культурно-історичним соціумом і залежить від численних внутрішніх (особистісних) і зовнішніх умов. Відповідно до галузі людської діяльності виокремлюють види творчості. П.К.Енгельмейєр виділяє такі види, як творчість у мистецтві, технічна творчість, наукова та творчість у релігії [395], П.С.Александров і М.І.Киященко - творчість у пізнанні, творчість, пов'язану з духовно-практичною діяльністю (суспільно-виховну), матеріально-виробничу, інженерно-конструкторську творчість [149].

За логікою дослідження найбільш значущою для нас є художня творчість і як її різновид - літературна, мовленнєва творчість. Натомість, звернувшись до визначення поняття “художня творчість”, помітимо, що в багатьох науковців поняття “художнє” і “естетичне” тісно переплітаються, навіть поєднуються.

Словник з естетики визначає художню творчість у широкому її значенні як “творчість за законами краси”, й у вузькому, концентрованому вигляді – “як таку діяльність, що знаходить вираження у створенні чи творчому виконанні творів мистецтва” [396, с.344].

М.І.Киященко вбачає в естетичній творчості таку “особливість життєдіяльності людей, яка виявляє себе в засвоєнні й перетворенні світу та самої людини за законами краси, що нею пізнаються і розвиваються” [149, с.25].

Вважаємо за необхідне зіставити категорії “художнє” і “естетичне”, щоб найкраще простежити закономірності художньо-творчої діяльності.

Науковці (Бєляєв О.О., Борєв Ю.М., Гадамер Х.-Г., Грузенберг С.О., Даніель М.С., Киященко М.І., Лейзеров Н.Л., Левчук Л.Т., Мелік-Пашаєв О.О., Нєменський Б.М., Столович Л.М. та ін.) наполягають на спорідненості, схожості цих категорії, хоч естетичну діяльність вважають ширшим поняттям, ніж художню, оскільки остання є частиною першої. Естетичне властиве тією чи іншою мірою всім видам продуктивної людської діяльності.

Філософи (Біблер В.С., Борєв Ю.М., Бахтін М.М., Грузенберг С.О., Енгельмейєр П.К., Каган М.С., Лосєв О.Ф., Шумилін А.Т., Цапок В.А., Яценко Л.В. та ін.) розглядають естетичне як загальнолюдську цінність, як те, що має соціальну і культурну значущість. Адже у своїй естетичній діяльності людина виходить за межі суто утилітарного інтересу і підноситься до усвідомлення його багатства і розмаїття соціально-історичної людської практики.

На думку вітчизняних і зарубіжних естетиків (Борєв Ю., Бєляєв О.О., Кучерук Д.Ю., Левін В.В., Левчук Л.Т., Панченко В.І. та ін.) естетична діяльність історично випереджає художню. Друга виростає з першої, якщо її ядром стає мистецтво. В художній діяльності естетичне досягає свого найвищого ідеального вираження. В художній творчості закріплюються найкращі досягнення й тенденції естетичної. “Творчість художня - створення нових естетичних цінностей” [396, с.344].

Художня діяльність відбувається в мистецтві, через мистецтво і має установку на створення мистецьких творів. За визначенням літературознавця І.Ф.Волкова, “художня творчість – це передусім процес, в якому об’єктивне багатство реального світу та суб’єктивне багатство авторської думки, почуття, воля переплавляються у щось якісно нове та унікальне, таке, чого ще не було”, але, за висловом В.Г.Бєлінського, “має бути сущим” [63, с.55].

Правильною нам вбачається позиція, за якої в художній творчості виокремлюються творчість як створення твору мистецтва, тобто професійна діяльність, і творчість як сприймання, інтерпретація того, що було створено. За словами В.В.Левіна, будь-яка людина – спадкоємець величезного багатства: загальнолюдського досвіду, що зберігається в культурі в закодованих формах мистецьких творів. Проте не кожна людина успадковує це багатство, адже ним треба зуміти оволодіти, освоїти його, тобто зробити своїм досвідом. Тому одну з найважливіших функцій мистецтва вчені вбачають у здатності художніх творів наділяти окрему людину духовним досвідом людства [192, с.10].

Вважаємо, що творчість читача, слухача, глядача, тобто того, хто сприймає художній твір, має не менше суспільне значення, ніж творчість митця. Без особистої активності, без творчої уяви, без співучасті й співпереживання людини, яка сприймає мистецтво, без її образного мислення будь-який мистецький твір не має ніякого значення, він мертвий. Твір оживає лише у взаємодії з людиною.

Сутність художнього сприймання виявляється в тому, що воно завершує роботу, розпочату художником. На думку Л.С.Виготського, сприймання мистецтва вимагає від того, хто сприймає, співтворчості, адже не достатньо пережити всі почуття, що володіли автором, не досить розібратися у структурі твору - необхідно творчо пережити власне почуття [69]. Художня інформація не надсилається від художника до читача, а народжується у процесі квазісуб’єктного спілкування як плід їхньої спільної творчої активності, співпереживання, співрозмірковування, яке лише спрямовується автором у бажане для нього річище (Гадамер Х.-Г., Джижарьян І.О., Каган М.С., Раппопорт С.Х. та ін.). Мистецтво не породжує пряму дію, воно тільки готує до цієї дії. “Мистецтво є суспільною технікою почуття, знаряддям суспільства, завдяки якому воно вводить у соціальне життя інтимні й найособистісніші сторони нашої істоти” [72, с.268]. Засвоєний через мистецтво живий духовний досвід збагачує внутрішню картину світу людини новими й новими людськими цінностями, надає їй об’ємності, стереоскопічності, багатошаровості, відкриває перед нею нескінченні можливості вибору життєвого шляху, можливості приймати самостійно відповідальні рішення.

Художня творчість як діяльність митця - це діяльність обмеженого кола талановитих людей, яких виокремлює з-поміж усього загалу наявність таланту, обдарованості, величезних потенційних можливостей, особлива чутливість і художньо-образне світобачення.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461267.html