Творчість у мові й мовленні

Серед усіх видів художньої творчості особливе місце посідає літературна, мовленнєва творчість, що зумовлено унікальною роллю мови і мовлення в життєдіяльності окремої людини, суспільства, людства взагалі.

Мова - один з наймогутніших видів енергії. Еллінські мудреці вважали Мову і Слово силою, що підтримує і живить Всесвіт, а звук - її елементом. Пізніше це підтвердив християнський апостол Іоанн, який свідчив: “Спочатку було Слово, і Слово в Бога було, і Бог було Слово. Усе через нього постало, і ніщо, що постало, не постало без нього. І життя було в нім. А життя було світлом для людей” [118, с.1]. Цей алегоричний вислів має глибокий зміст: мова, найімовірніше, - один з видів енергії, яким послуговується універсіум. Це – фізична енергія звука, яка породжує мовлене слово, але насамперед це - духовна енергія, наділена особливими властивостями, найпотужніша й усеохоплююча [102].

Людина засвоює мову і трансформує її в інший енергетичний простір, передаючи передусім свою особисту, а через себе – перетворену людську духовну енергію та інтелектуальну інформацію. Так соціокультурні процеси мовного застосування впливають на всесвітню гармонію (Вернадський В.І., Н.Диб’як, Реріх М., де Соссюр Ф.).

Дослідження творчих проявів у слові, художній літературній діяльності вимагає визначення сутності найважливіших лінгвістичних понять, якими є “мова” і “мовлення” задля того, щоб виокремити визначення категорій “мовотворчість” і “мовленнєва творчість”, “словотворення” і “словесна творчість”. Але відразу ж зауважимо, що таке виокремлення пов’язане лише з завданнями нашого дослідження. Ми повністю погоджуємося з твердженням Д.Х.Баранника про те, що “мовлення слід розуміти саме як процес, як функціонування, як “життєдіяльність” мови, і ні в якому разу не можна не тільки протиставляти його мові, а й відривати його від останньої. Власне, зв’язок мови з дійсністю, і проявляється з усією очевидністю саме в мовленні, через мовлення” [20, с.18].

Проблема зіставлення понять “мова” і “мовлення” була об’єктом вивчення для багатьох лінгвістичних шкіл і напрямків, прихильників чи опонентів мовних концепцій В.Гумбольдта, Ф. де Соссюра, І.О.Бодуена де Куртене. Але спочатку звернемося до наукового тлумачення цих понять у словниках лінгвістичних термінів.

Так, “мова” розглядається у кількох значеннях: по-перше, як система звукових, словникових і граматичних засобів, що об’єктивує роботу мислення та є знаряддям спілкування, обміну думками, взаєморозуміння людей у суспільстві. По-друге, як сукупність мовленнєвих засобів, використаних у творчості окремого письменника чи в окремій писемній пам’ятці. По-третє, мовою інколи називають мовлення взагалі, процес “говоріння” [202].

Мовлення визначається, як “послідовність знаків мови, організована за її законами і відповідно до потреб висловленої інформації” [82, с.19]. О.І.Смирницький уживає термін “мовлення” для визначення процесу аудіювання й усього того, що говориться, висловлюється, сприймається в різних незліченних аспектах говоріння, тобто всього того, що створюється у процесі комунікації (словосполучення, конкретні речення тощо). Д.Х.Баранник вбачає у мовленні “тісно пов’язану з екстралінгвістичними факторами функціональну дійсність мови в усіх її матеріальних і ситуативних формах – усній і писемній, діалогічній і монологічній” [20,с.17].

Варто зазначити, що незважаючи на інтенсивне входження в лінгвістичну теорію понять мови і мовлення, єдиної позиції щодо розв’язання проблеми їх співвідношення  досить не має. Існує багато різноманітних, подекуди протилежних точок зору щодо обговорюваної проблеми. Резюмуючи їх у своєму дослідженні, М.П.Кочерган відзначає, що в сучасному мовознавстві мова і мовлення розглядаються переважно як діалектична єдність, елементи якої протиставлені між собою і зумовлюють один одне” [172, с.52-55.]. Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Вони утворюють єдиний феномен людської мови і кожної конкретної мови в її певному стані. Мовлення є втіленням, реалізацією мови, яка виявляється в мовленні і тільки через неї виконує своє комунікативне призначення. Мовлення вводить мову в контекст використання. Мова творить мовлення і водночас сама твориться в мовленні (Булаховський Л.А., Виноградов В.В., Винокур Г.О., Гардинер О.Х., Жовтобрюх М.А., Кочерган М.П., Мельничук О.С., Пентилюк М.І., Русанівський В.М., Семчинський С.В., Щерба Л.В. та ін.).

У кожному з цих відносних понять науковцями було виокремлено статичні і динамічні аспекти. Динамічний бік мовлення відповідає діяльності у всій сукупності його характеристик (фізичних, психологічних, соціальних). Статистичний бік мовлення - виокремленому і зафіксованому в той чи інший спосіб тексту. На цій підставі відмежувалися дві галузі лінгвістики мовлення що взаємодоповнюють одна одну: теорія мовленнєвої діяльності і мовленнєвих актів, що аналізує динаміку мовлення; і лінгвістика тексту, що звернена до статичного аспекту мовлення.

Значущим для нашого дослідження є положення про творчу природу мови як неперервний творчий процес людської діяльності, що без суспільного життя лишається “невитребуваною символічною системою зниклих творців” (Болтівець С.І). Це положення є провідним у концепції В.Гумбольдта: “за своєю справжньою суттю мова є щось стале і водночас у кожний даний момент минуще... Мова – не продукт діяльності (ergon), а сама діяльність (energia)” [36, с.70]. І далі як постійний процес суспільної діяльності мова розвивається протягом усієї історії людства. “Подібно до самої людини кожна мова є нескінченність, що поступово розгортається в часі” [36, с.171].

Мовлення - важливий компонент різних видів творчої діяльності людини, отже, найкращі якості мовлення як компонента макродіяльності (будь-якої діяльності за вагомої участі мовлення) позитивно впливатимуть на якісний рівень, характер самої діяльності. Творчі здобутки у будь-якій діяльності людини зумовлені певним рівнем її компетентності, розвитком емоційно-чуттєвої сфери. Творчість пов’язана із самостійно народженим оригінальним задумом, добором оригінальних засобів його реалізації та створенням нового унікального творчого продукту, і участь мовлення в цьому процесі, незалежно від змісту і предмета творчої діяльності, величезна.

Водночас мовленнєва творчість - складання казок, віршів, оповідань, сценаріїв, сюжетів тощо - самостійний специфічний, унікальний вид художньої творчості, що  втілюється саме у процесі мовлення та є яскравим показником мовленнєвої компетенції, проявом бажання і здібності, за висловом Василя Сухомлинського, “сказати своє слово”.

Серед багатьох визначень мови – науково-термінологічних і художньо-образних, емоційних – спільною є ідея нерозривної єдності людини і мови. В цьому соціальному її наповненні простежується система функцій мови в широкому її розумінні.

Лінгвісти виділяють передусім комунікативну функцію, адже спілкування – це процес задоволення однієї з найбільш ранніх і найважливіших суспільних потреб, а саме потреби людини в іншій людині.

Значущість експресивної функції вчені вбачають у можливості вираження внутрішнього світу індивіда. “Почни говорити, щоб я тебе побачив”, - пропонували мудреці античності. Кожна людина - цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості, сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ захований від інших людей, і тільки мова дає змогу розкрити його для інших. Чим досконаліше володіння мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше проявляється особистість перед людьми (Бабич Н.Д., Іванишин В., Кочерган М.П., Мельничук О.С., Пентилюк М.І. та ін.).

Про сутність гносеологічної функції мови влучно висловився відомий лінгвіст О.О.Потебня, який теоретично обґрунтував положення про зв’язок мови і мислення: “Немає мови і говірки, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної і глибокої думки” [278, с.7]. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. “Межі моєї мови означають межі мого світу” (Вітгенштейн Л.).

Крім того, мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Досліджуючи естетичну функцію мови, учені проголошують її першоелементом культури (.Виноградов В.В, Винокур Г.О., Головін Б.М., Коваль А.П., Кожина М.І., Мельничук О.С., Пентилюк М.І., Федоров О.І., Франко З.Т. та ін.).

Водночас мова - носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові. Культуроносна функція мови постійно і виразно проявляється передусім у суспільстві носіїв цієї мови, причому на особистісному і соціальному рівнях (Бабич Н.Д., Бєляєв О.М., Головін Б.М., Кочерган М.П., Палихата Е.Я., Пентилюк М.І. та ін.).

Лінгвістична наука розрізняє також номінативну, демонстративну, волюнтативну, магічно-містичну, ідентифікаційну та мислетворчу і фатичну функції мови. Мовознавці підкреслюють взаємозв’язок, взаємозалежність усіх функцій мови.

Фактична, або контактовстановлювальна, функція звертання на себе уваги, підготовки потенційного співрозмовника до сприймання інформації, як і майже всі інші, проявляється у мовленнєвій творчості, адже вона завжди орієнтована на взаємодію між людьми. Причому один з найважливіших мотивів творчості у мовленні пов’язаний з потребою презентувати себе соціальному оточенню, бути визнаним серед однолітків чи дорослих (Кудіна Г.І., Ладиженська Т.О., Львов М.Р., Мелік-Пашаєв О.О., Новлянська З.М., Стельмахович М.Г. та ін.).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461267.html