Текст в усному і писемному мовленні

Звернення до теоретичних основ тексту  закономірне, адже об’єкт нашого дослідження - не тільки процес мовленнєвотворчої діяльності, а й самий продукт - зв’язне висловлювання.

Науковий аналіз засвідчує існування відмінності між лінгвістичним (Бадер В.І., Гальперін І.Р., Ковалик І.І., Кочерган М.П., Лосєва Л.М., Мацько Л.І., Мельничук О.С., Плющ М.Я., Тураєва З.Я., та ін.), психологічним та психолінгвістичним (Верещагін Є.М., Виготський Л.С., Жинкін М.І., Звегінцев В.О., Зимня І.О., Леонтьєв О.О., Рубінштейн С.Л., Ушакова Т.М. та ін.) підходами до тексту.

З позиції психології текстова продукція дає змогу дозволяє зрозуміти й відчути людину, її думку, визначити настрій, характер, рівень вихованості тощо, тобто охарактеризувати ті чи інші психічні властивості людини. “У мовленнєвій формі людина може висловити все чи майже все, що знаходить у навколишньому й у самій собі. Перероблена людиною інформація про навколишнє, втілена в мовленнєву форму, несе на собі відбиток психіки людини” [361, с.108].

Лінгвістика вбачає в тексті лише мовленнєвий матеріал, проте, незважаючи на різноманітні підходи до визначення тексту, це поняття й сьогодні ще не можна вважати повністю розкритим.

Останнім часом у мовознавстві з’явився такий науковий напрямок, як лінгвістика тексту, орієнтований на виявлення внутрішньотекстових характеристик, що описують засоби внутрішньої організації структури тексту. Виділено такі головні ознаки тексту, як зв'язність, цілісність і семантична завершеність.

Окремі тлумачення тексту знаходимо в низці дисертаційних (Бадер В.І., Ваняркін В.М., Головань Н.О., Нечай Л.Д., Ушакова О.С.) і монографічних (Білоусенко П.І., Варзацька Л.О., Вашуленко М.С., Гальперін І.Р., Головін Б.М., Лосєва Л.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Тураєва З.Я., Ушакова Т.М. та ін.) досліджень: текст - це “словесно виражений продукт мовленнєво-мислительної діяльності людини, який має усну чи писемну форму” [361, с.107]; “витвір мовленнєвотворчого процесу, якому властива завершеність, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа; витвір, що складається з назви (заголовка) та низки особливих одиниць (надфразової єдності), поєднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, що має визначену цілеспрямованість та прагматичну настанову” [75, с.18]; це – “одиниця мови, її найвище рівневе поняття після звуків мовлення (фонем), морфем, слів, словосполучень і речень, а також основна одиниця мовлення, що виражає завершене висловлювання” [47, с.31]; це “висловлювання, яке складається з кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність” [257, с.19]; це “стилістично маркований мовленнєвий витвір, який виконує комунікативну функцію та містить функціональну закріпленість за певною сферою застосування” [17,с. 11].

Отже, немає чіткого розмежування між поняттями “мовлення як результат мовленнєвої діяльності, мовний продукт” і “текст як письмова форма мовленнєвого продукту”, тобто не визначено, до якої - писемної чи усної форм мовлення – належить текст.

У лінгвістиці тексту визначено два протилежні підходи. Прихильники одного, виключаючи з визначення тексту усне мовлення, вбачають у ньому витвір мовленнєвотворчого процесу, для якого характерна завершеність, літературна обробленість (Гальперін І.Р., Мельничук О.С., Тураєва Т.Я.). О.С.Мельничук розмежовує поняття “текст” і “мовлення”, вважаючи на те, що “мовлення як реальний вияв мовної діяльності має процесуальний характер, а текст є статичним і предметним”. І пояснює, що мовлення як процес можна перевести у форму тексту, а на основі тексту може бути з більшим чи меншим наближенням відтворити процес мовлення [225, с.15].

Останнім часом для позначення самодостатнього мовленнєвого вияву, співвідносного з поняттям “тексту”, деякі лінгвісти послуговуються терміном “дискурс”, розуміючи під ним “зв’язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін.) факторами; текст, узятий у процесуальному аспекті” [200, с.136]. За своєю природою дискурс - реальний процес усного мовлення, який будучи зафіксований на письмі, перетворюється на текст.

Інша позиція пов’язана з акцентуванням на істотних ознаках тексту, незалежно від форми його фіксації. Зокрема М.Г.Стельмахович так визначає текст: “Зв’язний текст охоплює певну закінчену послідовність речень, поєднаних за змістом одне з одним у рамках спільного задуму автора” [322, с.8]. Найбільш відповідно, на нашу думку, трактує термін “текст” Б.М.Головін: “Словесний, усний або письмовий витвір, що становить єдність якогось більш чи менш завершеного змісту і який формує та виражає цей зміст” [82, с.14].

Важливою проблемою лінгвістики тексту є визначення типології текстів у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлювання). Мовленнєві жанри як типові форми досліджував М.М.Бахтін (його праці на цю тему були видані ще у 20-х роках під прізвищем В.М.Волошинов). М.М.Бахтін виділяє побутові, вільні творчі жанри усного мовленнєвого спілкування, культурно-наукові, оцінно-мовленнєві, а також літературно-художні жанри [23, с.271], водночас підкреслюючи, що повну номенклатуру всіх жанрів мовлення створити неможливо. Учений відзначає, що однаково підлягають вивченню такі різнорідні явища, як однослівні побутові репліки і багатотомний художній роман, бо ж вони мають загальну словесну (мовну) природу. До речі, таку  думку поділяє видатний лінгвіст О.О.Потебня, проводячи паралель між різними типами висловлювань [278].

Проблема жанрів мовлення тісно пов’язана з питаннями стилістики. У зв’язку з цим значущим для нашого дослідження є визначення особливостей художнього тексту.

У дисертаційних дослідженнях (Бадер В.І., Лопушинський І.П., Маслов А.І.) та в монографіях (Виноградов В.В., Кочерган М.П., Мельничайко В.Я., Новиков Л.О., Пентилюк М.І., Федоров О.І. та ін.) акцентується увага на специфіці художнього тексту, сутність якого проявляється через змістову та інформативну насиченість, оскільки специфікою художнього тексту є ідейно-естетичний зміст, що виражається в певній художній формі, внаслідок чого художній текст стає витвором мистецтва, якому властива здатність впливати на людей. Основними елементами структури художнього тексту є сюжет, тема, задум, композиція, жанр, мовні засоби. Характерна особливість художнього тексту – його образність.

З-поміж основних типів зв’язного монологічного мовлення лінгводидактична традиція виділяє три - опис, оповідання, міркування (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Захарченко В.Г., Ладиженська Т.О., Львов М.Р., Мельничайко В.Я., Нечай Л.Д., Пентилюк М.І., Стельмахович М.Г., Ушакова О.С. та ін.). Вони називаються “функціонально-смисловими типами мовлення”. Ці типи притаманні тим жанрам, які включають художні структури і тяжіють до літературних форм. Опис предмета чи явища створює цілісне уявлення про їхні ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення в описі виконують одне й те саме комунікативне завдання - відповідають на запитання, яким є предмет, тому вони можуть бути однаковими за своїм актуальним членуванням. В оповіданні виділяється повідомлення про події, що розгортаються, і стани, в яких подано суворо послідовне розгортання сюжету. В міркуванні розкриваються причинно-наслідкові зв’язки, докази, твердження, пояснення, роздуми, що завершуються логічним висновком (Зарубіна Н.Д., Золотова Г.О., Лосєва Л.М. та ін.). В чистому вигляді ці типи висловлювань вживаються рідко, найчастіше в мовленні трапляються контаміновані тексти (Ушакова О.С.).

Конструюючи своє висловлювання, людина використовує поряд з готовими створені нею мовні засоби та інші елементи, при цьому вибір теми, змісту висловлювання, а також повторення, розміщення, комбінування і трансформування елементів мовлення зумовлюються завданнями, мотивами, можливостями, адресністю комунікації і залежать від рівня її мовленнєвої компетентності.

Поняття “мовленнєва компетентність” учені - лінгводидакти (Арушанова А.Г., Богуш А.М., Вашуленко М.С., Калмикова Л.О., Мацько Л.І., Скуратівський Л.В., Сохін Ф.О., Хорошковська О.Н. та ін.) розглядають як певну систему найважливіших умінь і навичок у всіх видах, стилях і жанрах мовленнєвої діяльності, що забезпечує передусім готовність людини до мовленнєвої творчості в будь-якій життєвій ситуації. Вияв означеної готовності полягає у здатності орієнтуватися в мовленнєвій ситуації, веденні та плануванні підготовчої роботи до реалізації мовлення, здійсненні задуму мовленнєвої діяльності, самоконтролі й самооцінці власних висловлювань тощо [30].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461267.html