Місце засобів кримінально-правової охорони трудових прав людини серед інших засобів охорони трудових прав

У Розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України держава гарантує додержання основних трудових прав людини, про які йдеться у ст. 43 (право на працю; право на належні, безпечні і здорові умови праці; право на заробітну плату), ст. 44 (право на страйк), ст. 45 (право на відпочинок). Водночас саме ці права потребують надійної охорони, зокрема за допомогою кримінально-правових засобів. Зрозуміло, що трудові права людини задля забезпечення можливості їх безперешкодної реалізації повинні бути гарантовані всебічно організаційно державою. З уваги на це, необхідно проаналізувати місце засобів кримінально-правової охорони трудових прав людини серед інших правових засобів охорони трудових прав.

Трудові права людини як об’єкт кримінально-правової охорони є складним явищем, суть якого пов’язана з багатьма об’єктивними та суб’єктивними чинниками, зокрема, еволюцією суспільства, прогресом держави, особливостями її економічної та політичної систем у різні історичні періоди, станом розвитку засобів виробництва, волі законодавця. Кожен етап розвитку держави характеризується бажанням людини та суспільства захистити те, що дає їй можливість самореалізуватися та забезпечити засоби для проживання.

Усі демократичні держави світу намагаються запобігти найсуттєвішим порушенням трудових прав людини (а у разі порушення – відреагувати на них), зокрема й за допомогою кримінально-правових засобів. Історично склалося так, що в Україні охорона трудових прав людини також здійснюється (і здійснювалася) за допомогою цих засобів. Необхідність такої охорони очевидна, оскільки дотримання саме цих прав забезпечує прогрес суспільства у всіх сферах його життєдіяльності. Як слушно вважає Е. К. Каіржанов, процес постановлення об’єкта під кримінально-правову охорону не може розглядатися як щось випадкове. Цей процес підпорядкований суворо визначеним об’єктивним закономірностям [121, с. 77]. Водночас зазначає, що чітке встановлення об’єкта кримінально-правової охорони дає змогу не тільки визначити зміст і важливість блага, що охороняється законом, а й передбачити комплекс профілактичних заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію або послаблення дії причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів [258, с. 24].

Об’єктом кримінально-правової охорони є ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, суб’єкти яких ще не зазнали істотної шкоди від суспільно небезпечного діяння (або ще не створена загроза її заподіяння) або ж зазнали шкоди від діяння (чи створена загроза її заподіяння), що не містить ознак злочину чи складу злочину, передбаченого кримінальним законом [214, с. 56]. А беручи ті чи інші об’єкти під кримінально-правову охорону, держава відтак виявляє турботу щодо певного кола суспільних відносин.

Трудові права як самостійний об’єкт кримінально-правової охорони включаються у механізм кримінально-правового регулювання, що забезпечує ефективність правового впливу на суспільні відносини. Щодо визначення механізму кримінально-правового регулювання в теорії кримінального права існують різні позиції. Так, на думку Ю. С. Жарикова, механізм кримінально-правового регулювання – це система необхідних і достатніх стадій правової регламентації й упорядкування суспільних відносин, що уможливлює за допомогою реалізації кримінально-правових заборон, приписів і дозволів забезпечення ефективної охорони цих відносин від суспільно небезпечних і протиправних посягань [112, с. 97]. Поняття цього механізму охоплює всі основні категорії науки кримінально права: норму права; об’єкт кримінально-правової охорони; злочин як юридичний факт, що породжує правовідносини; самі правовідносини; їх суб’єкти із належними їх суб’єктивними правами та обов’язками; їх об’єкт; кримінальну відповідальність тощо [169, с. 3]. Натомість, за іншою позицією, механізм кримінально-правового регулювання – це сукупність двох елементів – «загальнорегулятивного» (встановлення конкретної кримінально-правової заборони та її дотримання суб’єктами правовідносин) та «традиційного» (порушення кримінально-правової заборони, за чим слідує кримінально-правова оцінка такого порушення, обрання конкретного заходу кримінально-правового впливу і застосування його до правопорушника) [160, с. 141].

В юридичній літературі немає єдиного розуміння щодо змісту поняття «механізм кримінально-правового регулювання», однак всі автори однозначні стосовно того, що це сукупність кримінально-правових засобів, за допомогою яких здійснюється вплив на такі відносини.

Згідно із тлумачними словниками української мови, засіб – це спеціальна дія, що дає можливість зробити щось, досягти чого-небудь, спосіб; те, що слугує знаряддям в якійсь діяльності, справі [277, с. 325].

Категорія «засіб» запозичена юридичною наукою з соціальної філософії, в якій під ними зазвичай розуміють ті явища (предмети, ідеї, дії та інше), які є неодмінною умовою реалізації цілі. Тобто засіб – це, у певному сенсі, здатність предмета слугувати цілі. Лише з огляду на відношення до певної цілі, тобто внаслідок телеологічного визначення, предмети набувають значення засобів [249, с. 20].

Одним із елементів механізму кримінально-правового регулювання є кримінально-правові норми, які встановлюють заборони порушення трудових прав. Тому, проаналізувавши КК України, з’ясовано, що в Особливій частині цього закону міститься чимало статей, що прямо чи опосередковано охороняють трудові права людини, які і є цими засобами кримінально-правової охорони трудових прав. З метою упорядкування цих засобів необхідно їх класифікувати, зокрема умовно поділити явища на групи, класи, види відповідно до найбільш суттєвих ознак, які належать до загальної системи і становлять єдине ціле.

Система норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти трудових прав людини, зумовлена передусім змістом безпосереднього об’єкта цих злочинів. Тому для визначення їх системи спершу необхідно дослідити їх безпосередній об’єкт, оскільки він має важливе значення для правильної кваліфікації суспільно небезпечного діяння.

Як відомо, класифікація об’єктів злочину «по горизонталі» полягає у виокремленні основного та додаткового безпосереднього об’єкта. Останній, своєю чергою, поділяється на обов’язковий та факультативний. Необхідність такої класифікації зумовлена тим, що будь-який злочин заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди у сфері не одного, а декількох об’єктів, відтак при класифікації діяння необхідно виокремити ті суспільні відносини, які в цьому випадку є головними, основними. Інші безпосередні об’єкти, у сфері яких зазначений злочин заподіює шкоду, будуть додатковими або факультативними [141, с. 69]. Основний безпосередній об’єкт визначає правову природу злочину і, зрештою, місце злочину у системі Особливої частини КК України.

Тому спершу проаналізуємо ті злочини, які містяться у Розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», основним безпосереднім об’єктом яких є трудові права. Найбільш дискусійним є віднесення до цієї категорії злочинів тих, що передбачені ст.ст. 170, 171, 173 КК України.

В. І. Павликівський вважає, що злочин, передбачений ст. 170 «Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій», в частині перешкоджання законній діяльності професійних спілок посягає на трудові правовідносини [244, с. 82–87]. Однак не поділяємо цієї думки і наводимо свої аргументи. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки [16]. Тобто професійні спілки захищають трудові права лише працівників – членів профспілки. Між профспілкою та працівником трудові відносини не виникають, вони виникають між працівником і роботодавцем під час укладення трудового договору.

Крім цього, у вказаній нормі законодавець передбачає кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності не лише професійних спілок, а й політичних партій та громадських організацій. Тому ця норма спрямована на захист конституційного права громадян на об’єднання, права на захист від незаконних посягань з боку службових осіб, які, використовуючи владу або службові повноваження, перешкоджають діяльності вказаних громадських об’єднань [184, с. 241], а не на захист трудових прав. Отже, ні основним, ані додатковим безпосереднім об’єктом даного складу злочину трудові права не є.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461266.html