Місце злочинів проти трудових прав людини в системі Особливої частини КК України (питання об’єкта)

Кримінально-правова охорона трудових прав людини від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою механізму їх реалізації та державного захисту і має забезпечуватися за допомогою єдиної й узгодженої системи кримінально-правових норм.

Криміналізація певних діянь часто відбувається під упливом прийняття відповідних міжнародно-правових актів у певній сфері. Не є винятком і трудова сфера людини. Так, у Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов’язкову працю (1903 р.) зазначено про необхідність встановити кримінальне покарання за незаконне залучення до примусової чи обов’язкової праці. Після прийняття Конвенції Міжнародної організації праці про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) держави–учасниці повинні встановити санкції за звільнення з роботи на підставі вагітності або відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами.

В Україні після введення в дію Кримінального кодексу 1922 року розпочато забезпечення охорони трудових прав людини за допомогою кримінально-правових засобів. Із прийняттям чинного КК України 2001 року кримінально-правова політика держави й надалі розвивається у напрямі охорони трудових прав людини з використанням засобів матеріального кримінального права. Зокрема, злочинам проти трудових прав людини присвячуються норми, закріплені у статтях аж двох розділів Особливої частини КК України, збільшено кількість норм, які встановлюють відповідальність за їх вчинення, збільшено розмір санкцій цих норм, розширено перелік певних категорій осіб, які можуть визнаватися потерпілими від учинення злочинів проти трудових прав, та інше.

Водночас аналіз кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення трудових прав людини, засвідчив необхідність їх певних змін та уточнень. По-перше, слід упорядкувати зазначену категорію злочинів за певною логічною системою; по-друге, визначити місце злочинів проти трудових прав у системі Особливої частини КК України шляхом встановлення родового, видового та безпосереднього об’єктів.

Загальновідомо, що Особлива частина Кримінального кодексу структуризована за принципом систематизації правових норм залежно від родового об’єкта, тому спробуємо проаналізувати основні погляди щодо визначення підходів до розуміння об’єкта злочину.

Під об’єктом злочину розуміють ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність [162, с. 101]. Тобто, положення, що об’єкт злочину – це те, на що посягає злочин, є беззаперечним. Водночас неоднозначно трактується те, що саме розглядати як об’єкт злочину, з приводу чого в літературі досі нема одностайності.

Найпоширенішими концепціями щодо визначення об’єкта злочину є такі: об’єкт злочину – суспільні відносини [280, с. 27; 141, с. 62; 162, с. 100–101; 98, с. 65; 90, с. 121]; цінності [295, с. 75; 206, с. 97–100; 58, с. 76]; соціальна безпека [116, с. 30]; правові блага [88, с. 19–65]; правовідносини [207, с. 6; 184, с. 79]; особа [232, с. 43–66]. У теорії кримінального права висувалися й інші концепції щодо розуміння об’єкта злочину, зокрема: об’єкт злочину – суб’єктивне право особи; норми права; інтереси; безпека і добробут громадян; взаємини між людьми, однак вони не такі поширені, хоча мають право на існування.

П. П. Андрушко слушно зазначає, що проблеми концепцій об’єкта злочину не тільки є «нерозв’язаними» до кінця сьогодні, а й не будуть «розв’язаними» у найближчому майбутньому, оскільки вони просто не можуть бути «розв’язані». Єдиної концепції об’єкта злочину та його структури в теорії кримінального права апріорі бути не може, як і не було і до цього часу [58, с. 106].

Поділяючи думку науковців, які під об’єктом злочину розуміють суспільні відносини, ствердно можна сказати, що об’єктом злочинів є лише ті суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону і яким заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода.

Зазвичай при криміналізації суспільно небезпечних діянь законодавець відображає реальну дійсність людських взаємин, які у різний історичний час потребують найбільшої охорони з боку держави та є найважливішими та найнеобхіднішими. Як зазначає Є. А. Фролов, норми кримінального права спрямовані на захист лише тих суспільних відносин, спричинення шкоди яким внаслідок будь-яких причин здатне завдати істотної шкоди інтересам суспільства загалом [301, с. 187].

Суспільні відносини стають об’єктом кримінально-правової охорони тоді, коли кримінальне законодавство, яке має охороняти саме ці суспільні відносини, набуває чинності, тобто вони здобувають таку якість із того моменту, коли кримінальний закон взяв їх під свою охорону. Допоки немає злочинного посягання, суспільні відносини існують як об’єкт кримінально-правової охорони, а вже після вчинення злочину ці відносини виступають як об’єкт злочину [306, с. 36].

Суспільні відносини, на які посягають злочини і які є їх об’єктами дуже різноманітні. Об’єкт складу злочину – єдиний елемент, який ніколи безпосередньо не відображається у тексті диспозиції кримінально-правової норми, визначається шляхом ґрунтовного дослідження суспільних відносин, задля охорони яких передбачена відповідна кримінально-правова норма [309, с. 26–27]. Тому з’ясувати види об’єктів та їх наукову класифікацію є важливим теоретичним, а щобільше, практичним завданням, вирішення якого дає змогу правильно кваліфікувати суспільно небезпечні діяння.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева концепція «вертикальної» класифікації об’єктів злочину (загальний, родовий і безпосередній). Однак під час дослідження злочинів проти трудових прав варто зауважити на чотириступеневій класифікації, де поряд із загальним, родовим та безпосереднім об’єктами злочину виокремлюють ще й видовий, який є частиною родового. Вперше таку класифікацію запропонував В. Д. Меньшагін 1938 року [208] та згодом уточнив Є. О. Фролов [301, с. 203].

Загальний об’єкт злочину утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону чинного кримінального закону. Включення законодавцем у розділи V і Х Особливої частини КК України суспільних відносин у сфері трудових прав до загальної сукупності відносин, які охороняються кримінальним законом, свідчить про небезпечність посягань на трудові права та їх соціальну значущість. Таким чином, зазначено важливість трудових прав у житті людини та їх уплив на забезпечення належного функціонування суспільства.

Я. М. Брайнін стверджував, що саме родовий, видовий та безпосередній об’єкти повинні розглядатися як підстава систематизації злочинів і відповідних кримінально-правових норм [79, с. 106], у тому числі і злочинів проти трудових прав, передбачених розділами V та Х Особливої частини КК України.

На думку В. О. Навроцького, значення родового об’єкта злочину полягає насамперед у тому, що він дає змогу здійснити класифікацію всіх кримінально-правових норм. Саме ця його властивість покладена в основу побудови Особливої частини КК України, при якій в окремому розділі зосереджені норми, які встановлюють відповідальність за посягання на тотожні чи однорідні суспільні відносини. Адже норми об’єднуються в окремі глави на основі єдності родового об’єкта [217, с. 22–23].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/461266.html