Науково-педагогічні теорії та підходи виховання моральної відповідальності молоді

Побудова педагогічної системи виховання моральної відповідальності молоді повинна базуватися на основі наукових теорій, методологічних підходів і принципів, провідних ідей науковців і практиків.

До найбільш важливих наукових теорій, на основі яких необхідно здійснювати процес виховання моральної відповідальності молоді, відносимо наступні:

• екзистенціалізм (Ж. Сартр, А. Камю, М. Гайдеггер, К. Ясперс);
• теорія локуса контроля або теорія про два типи відповідальності;
• теорія оперантного біхевіоризму (научіння) (Б. Скіннер);
• теорія відповідальності К. Апеля;
• «принцип відповідальності» Г. Йонаса.

Проте, необхідно зазначити, що існують й інші важливі теорії та концепції, які розкривають окремі аспекти сутності моральної відповідальності та механізмів її формування. Зокрема, такими теоріями є теорія справедливості Дж. Роулза, утилітаризм І. Бентама, діалогізм (М. Бахтін, М. Бубер, Е. Левінас, Ж.-Л. Нансі), теорія соціальної дії М. Вебера, теорія сталого розвитку, ноосферогенез, концепція розвитку відповідальності К. Хелькама та ін. Проаналізуємо найважливіші з них, зважаючи на предмет нашого дослідження.

Екзистенціалізм (фр. existentialisme від лат. exsistentia – існування), як провідна європейська філософська система XX століття, у своїй основі має три взаємопов’язані поняття – свобода – вибір – відповідальність. Ці три поняття й визначають сутність і сенс людського існування. Кожна людина, на переконання екзистенціалістів, має надану їй від природи свободу. Як людина розпорядиться своєю свободою це уже залежить від неї самої. У залежності від обраного шляху, від здійсненого вибору, людина й несе відповідальність як за себе, так і за інших. Отже, екзистенціалісти відводять основну роль у розвитку особистості самій людині. Оскільки переконані, що ні спадковість, ні оточуюче середовище не мають вирішального значення у тому, ким стане людина. Тому й свобода визначається як відповідальність за результати власного вибору. Проте, коли людина не має свободи у певних діях, вчинках, немає права вибору, вона в такому разі не повинна нести  відповідальності.

Яскравими представниками екзистенціалізму, в працях яких відображені погляди на сутність людини, її моральної відповідальності є німецькі мислителі Карл Ясперс (1883-1969), Мартін Хайдеггер (1889-1976), французькі Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альбер Камю (1913-1960).

Екзистенціальна філософія К. Ясперса є філософією трансцендентного існування. Екзистенція пов’язується із трансцендентністю – вищим буттям та свободою, яка полягає не у вседозволеності індивіда, а у трансцендентній необхідності. Будучи представником екзистенціалізму, К. Ясперс покладає відповідальність за долю людини у першу чергу на неї саму, зокрема зазначаючи, що «з часу революції людей охопило занепокоєння з приводу їх існування, відповідальність за яке вони несуть самі, так як воно може бути змінено відповідно до певного плану і влаштовано найкращим чином» [415].

Важливим методологічним постулатом Карла Ясперса щодо виховання відповідальності молоді є твердження про важливу роль держави у формуванні особистості. Він конкретизує, що безпосередньо відповідальними за підростаюче покоління є влада та виховання, акцентуючи, що «майбутнє повністю залежить від політичної і педагогічної діяльності». У праці «Духовна ситуація часу» [415] філософ відзначає, що «те, чим людина стає залежить від влади, яка визначає існування в цілому як історичну конкретність, залежить також від виховання, яке свідомо спрямовує певним чином передачу людських можливостей від покоління до покоління». Відвівши основну роль у вихованні державі, мислитель зазначає, що «сама по собі маса не знає чого вона хоче», звідси можна зробити висновок, що відповідні інституції повинні дати людям чіткий орієнтир у вихованні підростаючого покоління відповідно до інтересів окремої людини та суспільства у цілому. Ідучи ще далі, філософ ставить основним загальнолюдським політичним та історичним питанням можливість демократизувати маси, чи здатна взагалі середньостатистична людина включити в своє життя відповідальну співучасть в якості підданого держави.

На глибоке переконання Ясперса, саме «виховання визначає майбутнє людське буття і занепад виховання був би занепадом людини. І виховання занепадає, якщо історично сприйнята субстанція розпадається у людях, які у своїй зрілості несуть за неї відповідальність». Людина маси має здатність або бажання уникати відповідальності, а тому сила вихователя й полягає у здатності зробити все необхідне (навіть теоретично неможливе) аби передати молодій людині глибокий зміст традицій, сформувати благородну і відповідальну особистість. Тому держава повинна виховувати підростаюче покоління так, щоб воно у майбутньому стало її опорою.

К. Ясперс звертає увагу й на те, що докладається окремими педагогами дуже багато зусиль, щорічно видається дуже багато літератури, зростає дидактичне мистецтво, проте такі педагогічні зусилля позбавлені єдиної ідеї, спостерігається розпад субстанціального виховання, заміна його нескінченними педагогічними дослідами, незрозумілими можливостями. А виховання залежить в першу чергу від духовного життя світу. Виховання не може перебувати саме по собі, воно служить традиції цього життя, що безпосередньо проявляється в поведінці людини, є її свідомим відношенням до дійсності і до держави та виявляється у створенні духовних надбань. Тому основою виховання відповідальної особистості повинно стати духовне виховання.

Жан-Поль Сартр відстоює ідею існування людини, що передує її сутності. Людина спочатку народжується, формується, розвивається, а вже потім визначається, робить свідомий вибір. Причому будь-який вибір є невипадковим. Навіть коли людина просить поради у іншої, вона знов ж таки робить вибір. У даному випадку це вибір конкретної людини, яка має певну життєву позицію, а тому можна передбачити, що вона порадить. Так, наприклад, якщо випускник школи проситиме поради щодо вибору навчального закладу у викладача аграрного коледжу, то це уже свідчитиме, що юнак зробив вибір вступу у цей навчальний заклад і потребує лише підтвердження правильності свого вибору. Усе людське існування зводиться до власного вільного вибору. Такий вибір забезпечує людині можливість бути тим, ким вона сама себе створить. У свій час Ж. Сартр писав, що «людина є ні чим іншим, як тим, чим вона творить себе сама. Такий перший принцип екзистенціалізму. Це і називається суб’єктністю» [444, с.15]. На думку філософа, кожна людина є істотою, яка самостійно створює і реалізує свою життєву програму, сама себе проектує і здійснює свій проект буття, сама спрямовує себе у майбутнє. Звідси «якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідальна за те, ким вона є. Таким чином, у першу чергу екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття і покладає на неї повну відповідальність за існування» [283]. Хоча у філософії Сартра простежується намагання заперечити існування моральних норм як таких, що обмежують свободу людей, проте ідея відповідальності окремої людини тісно пов’язана із загальною відповідальністю. І коли «ми говоримо, що людина відповідальна, то це не означає, що вона відповідальна тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей» [283]. Така позиція філософа пов’язана із переконанням, що кожна людина робить вибір, який є як для неї, так і для інших людей благом, тому що людина не може обрати для себе зло. Він підсумовує, що «наша відповідальність набагато більша, ніж ми можемо собі уявити, оскільки вона поширюється на все людство. … Я відповідальний, таким чином, за самого себе і за всіх і створюю певний образ людини, який вибираю, вибираючи себе, я вибираю людину взагалі» [283]. Відповідальність за власні дії і вчинки та відповідальність за інших людей, за все людство породженні почуттям тривоги, оскільки сама людина це і є тривога. Коли людина робить певний вибір, то відчуття тривоги зобов’язує її робити цей вибір більш усвідомлено та відповідально, зважити усі «за» і «проти». Коли ж людина не відчуває тривоги, то це, на думку Сартра, не означає, що у неї її немає, «ми вважаємо, що ці люди ховають це почуття, втікають від нього. … Ця тривога, яку тлумачить екзистенціалізм, пояснюється окрім іншого, прямою відповідальністю за інших людей» [283]. Отже, в основі відповідальності лежить відчуття тривоги за інших людей.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/40095.html