Статут ООН — правовий фундамент міжнародного антптерорпстпчного співробітництва

Зважаючи на розглянуті загальні властивості Статуту ООН. погоджуємося з тим. що він постає як "своєрідна конституція світової спільноти" [214, с. 2-3]. Виступаючи ж міжнародний договір sui generis та основа світового правопорядку, він забезпечує глобальне співробітництво задля досягнення найважливішої мети - підтримання міжнародного миру та безпеки. Через розширення спектру загроз у цій сфері ГС ООН вказував у 1964 p.. що ООН доводиться "розв'язувати нові проблеми та брата на себе нові обов'язки, що їх автори Статуту лнше туманно уявляли, а в деяких випадках не уявляли взагалі" [203, с. 23-24]. Протидія загрозі тероризму, яка не вказана у Статуті, стала однією з нових сфер співробітництва членів ООН, і провідна роль у його правовому регулюванні належить саме Статуту ООН. Зокрема, ж слушно вказала РБ ООН, "міжнародне співробітництво та будь-які заходи, що вживаються державами-членами, із запобігання тероризму та боротьби з ним, повниш повністю відповідати Статуту” ООН [340, с. 1]. На нашу думку, аналіз світового співробітництва у боротьбі з тероризмом на основі Статуту ООН має вагоме значення з погляду розвитку згаданої раніше концепції значних регулятивних можливостей та резервів Статуту ООН, які забезпечують відповідь ООН на актуальні безпекові потреби. У працях таких науковців, ж наприклад. В. Ф. Антипенко [15], О. Баришев [25], L М. Громівчук [77], У. Р. Латипов [200], JI. О. Тимченко [377], Н. Шрівер [531], згадані поодинокі аспекти, пов'язані з цим питанням, але, за нашою оцінкою, воно потребує значної окремої уваги. Вважаємо, що необхідним є здійснення цілісного дослідження та розкриття ролі Статуту ООН в жості правової першооснови міжнародного співробітництва у боротьбі з тероризмом ж однією з найбільш серйозних загроз міжнародному миру та безпеці на сучасному етапі [62; 71], яка не була згадана державами- засновницями у Статуті ООН, аче набула гостроти у період після створення ООН. зумовивши розвиток цього співробітництва. Це дозволить продемонструвати регулятивну гнучкість Статуту ООН. його вихідну широку здатність слугувати актуальним потребам у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки.

Із цього погляду важливо те, що Статут ООН виступає, з одного боку, як загальний регулятор поведінки держав у міжнародних відносинах, а з іншого - як правова основа безпосереднього забезпечення їх співробітництва. Такі функції співвідносяться зі структурою Статуту, в якому доцільно виокремити два основні правові масиви: положення загального нормативно-регулюючого та положення організаційно-правового характеру. До першої групи належать положення, які визначають загальні правила поведінки держав на міжнародній арені, формуючи основи їх взаємодії. У цьому сенсі В. І. Андріанов виокремив у Статуті "норми, що мість права та обовжкн держав за загальним міжнародним правом” [8, с. 8], а Г. К. Єфімов - положення, розраховані на "регулювання міждержавних відносин у власному сенсі" [120, с. 21]. Ці положення визначають права та обов'язки держав, які розглядаються як "колективні" [233, с. 304]. Другу групу положень утворюють організаційні правові норми (загалом такими с правові норми, що регулюють діяльність міжнародних органів, організацій і містяться в їх статутах [213, с. 190]). Відповідно, ця група положень Статуту ООН стосується діяльності власне ООН. утворює її інститудійні основи. Між згаданими групами існує тісний зв'язок, оскільки визначені Статутом ООН загальні правила поведінки держав у міжнародних відносинах забезпечують передумови для мирного та безпечного світу, а створюваний на його основі організаційний механізм має працювати в інтересах безпосереднього підтримання міжнародного миру та безпеки.

Серед згаданих груп положень найважливішою постає перша. Зокрема. Г. К. Єфімов обгрунтовано вказав на "особливе значення" відповідних положень Статуту ООН [121, с. 82]. Цим положенням загального нормативно-регулюючого характеру, які визначили основні принципи взаємовідносин держав, що мають значення норм jus cogens і виступають основними принципами міжнародного права, належить виключна роль у міжнародному праві загалом та власне у міжнародно-правовому регулюванні боротьби з тероризмом. При цьому регулювання поведінки держав у Статуті ООН. як влучно зазначив Дж. Абі-Сааб, є "стислим але повним, оскільки грунтується безпосередньо на принципах" [419, с. 259]. Включення цих принципів до установчого акту універсальної міжнародної організації з підтримання міжнародного миру та безпеки стало визнанням їх першочергового значення в якості правової основи відносин між державами свпу. Зважаючи на це, принципи Статуту ООН. конкретизовані та розвинені в інших авторитетних міжнародних актах, передусім у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій резолюцією ГА ООН 2625 (XX) від 24 жовтня 1970 р. [84], та Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. [129], заклали основу єдиної системи міжнародного права, покликаної забезпечиш плідне функціонування та розвиток міжнародних відносин. З нашого погляду, закріплення цих принципів у Статуті ООН сприяло активній реалізації моделі міжнародного права, яку авторитетний вчений В. Фрідман назвав "міжнародне право співробітництва", спрямоване на "вироблення спільних цілей та правил у питаннях, що суттєво впливають на людське благополуччя", на відміну від "міжнародного права співіснування", яке. за його оцінкою, "переважно стосувалося регулювання і формалізації міждержавних дипломатичних відносин"; при цьому він відзначав необхідність "розширення" міжнародно-правового регулювання у таких сферах, як "комунікації, ресурси та довкілля" [457, с. 114, 133]. У дійсності міжнародне співробітництво на основі Статуту охопило надзвичайно широкий спектр сфер.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/448328.html