Особливості договірно-правового регулювання боротьби з тероризмом в умовах глобалізації

Глобалізація - вагомий та складний чинник суспільного буття у XXI ст. Вона постає як "формування глобальної соціально-економічної системи на основі поглиблення інтернаціоналізації світового господарства, інтенсифікації міжнародних переміщень товарів, послуг, капіталу, робочої сиди і технологій" [51, с. 462] та як посилення взаємозалежності держав світу загалом. На її тлі загострилися міжнародні проблеми, і власне глобалізацію небезпідставно названо "стрижневою проблемою, яка виражає основний напрямок розвилку світу", "головним протиріччям" XXI ст. [220, с. 7]. Її витоки вчені пов'язують із закінченням Другої світової війни та припиненням "холодної війни": зокрема, розпад тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем на порозі XXI ст. розглядається як "глобальний вибух", що стимулював глобальну інтеграцію в умовах появи "нових проблем", найважливіші з яких - "проблеми виживання, трансформації і розвитку" [220, с. 8; 52, с. 79]. Глобалізація створила новий контекст міжнародної безпеки, в якому невід’ємним чинником є загальносвітове співробітництво, при цьом}' глобалізація в економічній сфері, яка зачіпає питання соціально-економічного розвитку держав, значно впливає на політичні процеси. Через це, ж слушно вказав В. Я Внборнов, має місце "політична глобалізації', яка, зокрема, зумовила запровадження "нових механізмів забезпечення безпеки", одним з яких є "антигерористнчна боротьба" [46, с. 22], у глобальному масштабі.

Глобалізація має неоднозначні наслідки, і, ж вказала ГА ООН у резолюції 55/102 від 4 грудня 2000 p., посилює чутливість держав до "зовнішніх чинників, ж позитивних, так і негативних" [311, с. 2]. Зокрема. В. В. Лунєєв відзначив її "криміногенні" наслідки та "особливо інтенсивний розвиток тероризму" в умовах глобалізації [218. с. 119; 219, с. 97]. На думку В. Ф. Анінпенка, на тлі глобалізації світової економіки "передбачається посилення роз’їдаючого впливу глобальної злочинності" та "зростання ролі тероризму" [10, с. 79]. Вагомими чинниками цього постає збільшення розриву у соціально-економічному розвитку держав, зміна традиційних укладів життя народів, послаблення контролю держав у певних сферах, розмивання поняття національних кордонів, а також і такі здобутки глобалізованого світу, як розквіт інформаційних технологій та комунікацій, вільний рух людських ресурсів і капіталу. При цьому В. М. Дрьомін вжив поняття "глобалізація злочинності" [114, с. 291], яке. з нашого погляд)', влучно відбиває її глобальні масштаби та механізми на сучасному етапі. Оскільки глобалізація створює "родючий грунт" для організованої злочинності та тероризму [541, с. 743], це актуалізує потребу у їх подоланні зусиллями широкого кола держав. Зокрема, якщо раніше, ж зазначив У. Лакер. тероризм "не загрожував усім країнам рівною мірою" [493, с. 7], то у XXI ст. межі між внутрішнім та міжнародним тероризмом стають все менш чіткими, він є загрозою, яка зачіпає інтереси всіх держав^[1]. Зважаючи на суттєве поширення тероризму у світі на тлі процесів глобалізації та виникнення потреби у протидії йому ж загрозі, що зачіпає інтереси всіх держав, глобальне антнтерористичне співробітництво стало імперативом потребуючи відповідного міжнародно-правового регулювання.

При цьому Ч Шотвелл слушно вказав, що якщо основним питанням ХХЗ ст. є "боротьба між демократією та хаосом", тоді "право буде ключовим елементом цієї боротьби" [535, с, 761]. Зокрема, глобалізація активно проявляється у міжнародно-правовій сфері, основою чого є "зростаюче визнання того, що суспільне благо... вимагає скоординованих багатосторонніх дій" [469, с. 258], й вагомою тенденцією в умовах глобалізації, на нашу думку, є універсалізація міжнародно-правового регулювання, яка постає засобом поширення єдиних правил поведінки держав у вирішенні нагальних проблем міжнародного миру та безпеки. У зв'язку з цим погоджуємося з думкою про те, що глобалізація та міжнародне право - "явища певною мірою одно порядкові", й останнє виступає ж "продукт глобалізації", яка "використовує право і правові методи ж засіб для досягнення єдності" [28. с. 23]. За цих умов зростає рать договірно-правового регулювання багатосторонніх міжнародних відносин. У 2013 р. ГС ООН вказав, що він є депозитарієм вже більше 550 міжнародних договорів [549_r с. vii]; значну кількість багатосторонніх міжнародних угод зберігають інші депозитарії, і ці показники, на нашу думку, зростатимуть. Зокрема, вкрай важливою є діяльність держав щодо вироблення та реалізації ефективної договірно-правової бази з метою забезпечення їх спільної боротьби з тероризмом. У цій сфері, ж слушно вказав П. Ковач, досягнення "довготривалих результатів" без "матричної системи" договірно-правових зобов'язань є "малоймовірним" [490, с. 52]. Певні аспект договірно-правового регулювання міжнародної боротьби з тероризмом на різних етапах розглядали В. Ф. Антипенко [13], Т. С. Бояр-Созонович [37], С. В. Глотова [55], Ю. С. Горбунов [58], X. Даффі [450], Ю. А. Іванов [144], В. О. Іващенко [145], Є. Г. Ляхов та О. В. Попов [222], 2ЕС-Ф. Превост [515], Б. Сол [526] та ін., водночас аналіз наукових праць свідчить, що це питання потребує окремого розгляду у контексті глобалізації [64].

Оскільки договірно-правове регулювання у згаданій сфері відбиває загальні особливості розвитку міжнародних відносин та механізму їх правового впорядкування в умовах глобалізації визначальним чинником, на нашу думку, є виникнення широкого кола спільних інтересів держав у протидії єдиним загрозам міжнародному миру та безпеці та формування міжнародного співтовариства як загальносвітової спільноти, об'єднаної цими інтересами. Зокрема, ще у 1975 p. 1.1. Лукашук обгрунтовано вказував, що міжнародні відносини існують як "система, елементи якої все більш тісно взаємопов 'язуються та взаємодіють", і світові зв'язки набувають "такого рівня взаємного зчеплення", що утворюють "сучасне міжнародне співтовариство" як "найбільше з відомих видів соціального спілкування" [208. с. 44, 82]. При цьому наприкінці XX ст. західний вчений X. А. К. Сальседо вказав на виникнення поняття "співтовариства держав загаюм", що породжує "ідею певної солідарності та глибокої єдності міжнародного суспільства", яке постає як "єдина людська спільнота", зумовлюючи необхідність "багатостороннього підходу до міжнародного права" [523, с. 588]. Інший авторитетний дослідник, Б. Зімма, вказав, що міжнародне право вийшло на етап, коли воно "включає спільні інтереси міжнародного співтовариства загалом"³⁰ [537, с. 268]. Ці підходи відбивають ідею того, що реагування на виклики глобалізації потребує глобальної участі. Оскільки нині загрози міжнародному' мир)' та безпеці зачіпають загальносвітову систему міжнародних відносин. її нормальне функціонування має бути забезпечене спільними діями всіх держав. Глобальне поширення загроз є чинником глобалізації міжнародних відносин, і пріоритетом став пошук можливостей для формування "глобальних" стратегій співробітництва та створення "глобальної системи безпеки", яка має бути "стрижнем, навколо якого формуються регіональні і субрепональні системи безпеки" [52, с. 80, 91], а також забезпечується безпека окремих держав. При цьому регіональне (субрегіональне) та двостороннє співробітництво також є елементами глобальної взаємодії, й вирішення питань захисту від загроз та забезпечення розвитку дія кожної держави неможливе без її співробітництва з іншими державами на всіх вказаних рівнях. Зважаючи на це, сучасна система міжнародних відносин є цілісною та багаторівневою одночасно, що зумовлює нерозривну єдність глобальної, регіональної та національної безпеки. Тому вбачаємо влучним твердження 1 L Лукашука про те. що глобалізація "обумовила єдність доль людства" [206, с. 2].

Отже, колективне подолання транснаціональних викликів є неминучим, і людству, як слушно вказав К. Томушат, потрібні "стабільні рамки для вжиття дій" [547, с. 40]. Універсалізація міжнародно-правового регулювання в умовах глобалізації є визначною та логічною тенденцією щодо оформлення таких рамок. Зокрема. сучасні загрози міжнародному миру та безпеці (наприклад, міжнародний тероризм, екологічна та ресурсна деградація, розповсюдження ЗМЗ) неможна усунути лише на рівні двосторонніх та регіональних зусиль, і найбільш дієвим шляхом забезпечення міжнародного співробітництва у їх подоланні є міжнародно-правове регулювання на ршні міжнародного співтовариства. Це зумовило розширення сфери міжнародно-правового регулювання, яка "стала універсальною, охоплюючи відносини між всіма державами" [208, с, 104], та. відповідно, зростання кількості та ролі універсальних правових норм. Водночас розширився спектр проблем, вирішення яких потребує загальносвітової участі, що розширює функціональну сферу міжнародно-правового регулювання. При цьому І. І. Лукашук обгрунтовано наголошував, що "міжнародне право стане правом міжнародного співтовариства" та вказував на те, що "значення універсальних правовідносин зростає: функція захисту інтересів міжнародного співтовариства загалом виходить на перший план" [499, с. 51. 68], тоді як сучасна західна вчена Г. Блум слушно відзначила "рух у напрямку універсального законодавства", який грунтується на тому, що "глобальні проблеми потребують глобальних рішень" [428, с. 348]. Важливо те, що система правового регулювання, яка впорядковує "універсальну систему міжнародних відносин", також встановлює "основи співробітництва держав на інших рівнях з тим, щоби вони не вступали в протиріччя з інтересами системи загалом" [208, с. 146], і ця її роль має особливе значення. Отже, важливим є зв’язок між універсальними та іншими міжнародно- правовими нормами, які є похідними від універсального міжнародного права, не можуть суперечити його імперативним нормам та водночас доповнюють його та сприяють його розвитку. Зазначені регулятивні системи та зв’язок між ними забезпечують створення цілісної правової бази міжнародного співробітництва у подоланні актуальних глобальних проблем.