Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

Під моделлю процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розуміємо описову характеристику, що містить вимоги щодо знань та вмінь,  структури й результатів діяльності, особистісних якостей майбутнього вчителя, а також умови й методи її формування.

       Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов створена нами на основі відбиття суттєвих характеристик і внутрішньої побудови професійної діяльності (див.  схему 1.3).

         В ній зосереджуються єдність суб’єктивного, об’єктивного та предметного компонентів професійної діяльності. Так, суб’єктивний компонент моделює відтворення   та збереження досягнутого   рівня професійної компетентності, його реалізацію у професійній діяльності; об’єктивний – процес побудови й виконання діяльності; предметний – досягнуті результати.       

МОДЕЛЬ   ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ   ПРОФЕСІЙНОЇ   КОМПЕТЕНТНОСТІ    В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ   ІНОЗЕМНИХ   МОВ

Схема. 1.3  Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов.

        На нашу думку,  модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов повинна відповідати вимогам, визначеним її суттєвими принципами:

• вивчення процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів з точки зору цілісності, неповторності особистості, як соціальної, культурної та професійної індивідуальності;
• обговорення професійно-особистісного становлення в процесі навчання, самовдосконалення й коригувальної діяльності як єдиного    процесу в формуванні професійної компетентності в майбутнього педагога;
• визнання студента педагогічного ВЗО суб’єктом безперервного процесу професійно-особистісного самовдосконалення: самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

         Отже, в результаті аналізу філософської та  психолого-педагогічної літератури компонентами (перший блок моделі) професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов стали такі:

• когнітивно-технологічний;
• соціальний;
• полікультурний;
• аутопсихологічна;
• персональний.

        Другий блок моделі – це розроблені нами педагогічні умови (які детально розглянуті в розд. 2). Ми виходили з того, що умови – це “сукупність об’єктів, властивостей і відносин, які сприяють реалізації  у дійсність можливостей, які є в потенції” [279: 31]. Формування особистості  не здійснюється  само по собі, із приростом знань і розвитком суспільної практики; для цього необхідна спеціально організована діяльність з її формування. Наступні умови розкривають зміст процесу формування професійної компетентності та покликані зробити цей процес більш ефективним. Ними стали:

• орієнтація майбутнього вчителя  на самооцінку  професійної компетентності;
• впровадження модульно-рейтингової системи навчання в  педагогічному  ВЗО;
• використання нових інформаційних  технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки.   

       Ми виходили з того, що сучасній школі необхідні вчителі, спроможні самостійно оцінювати свою педагогічну діяльність, в якій реалізується їх професійна компетентність. Загальновідомо, що самооцінка - це властивість свідомості, що  тією чи іншою мірою властива кожній людині, і веде до осмислення власних дій і вчинків.

        Українські вчені розглядають самооцінку, як  «судження особи про міру наявності в неї тих  чи інших якостей, властивостей відповідно до  певного еталону, зразка; вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом розумових операцій – аналізу, порівняння і синтезу» [198: 305].

        Дослідники вважають самооцінку складовою частиною структури навчальної діяльності, функція якої полягає в перевірці адекватності способів дії відповідно до поставлених завдань [45]; самоконтролю, його заключного етапу, який сприяє визначенню тими, хто навчається, міри засвоєння способів дій і власних можливостей [117]; внутрішньою основою для прийняття навчального завдання, виконуючого регулятивну функцію, приймаючи на себе функцію мотиву навчальної діяльності [83]; показником того, як “індивід оцінює себе по відношенню до якоїсь специфічної цінності” [108: 68].

       Самооцінка посідає важливе місце в організації результативного управління своєю поведінкою. Вона є суб`єктивною основою для визначення рівня претензій, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і реалізувати які вона вважає себе спроможною. Самооцінка  дозволяє  вчасно відмовитися від початої дії, якщо людина зрозуміла, що ця дія не є результативною і, тим більше, помилкова. Адекватне або неадекватне ставлення до себе веде або до гармонійності духу, що забезпечує розумну впевненість в собі, або веде до постійного конфлікту.

        Максимально адекватне ставлення до себе – найвищий рівень самооцінки. Неадекватне уявлення про власну особистість  є нерідко причиною вибору хибних шляхів для самоствердження, непомірних претензій. Адекватність характеризує самооцінку відносно її відповідності чи розбіжності з фактичною мірою визначеної якості. Важливим критерієм ступеня адекватності самооцінки людини може бути порівняння її з оцінкою оточуючих. У зв`язку з цим самооцінка може бути адекватною чи неадекватною – завищеною чи заниженою.

        Перша з них свідчить про високий рівень претензій й низьку самокритичність. На думку М.Й. Боришевського, людина, яка звикла себе переоцінювати, далека від самокритичності, у взаєминах з іншими людьми в неї проявляється постійна схильність до конфліктів, тому в неї виникають серйозні труднощі в спілкуванні. Переоцінка власних можливостей, як правило, пов`язана з недооцінкою оточуючих та занадто критичним ставленням до них [43].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/521282.html