---

Методичні заходи, хід та процедура констатувального етапу дослідження

На констатувальному етапі дослідження було розроблено його науковий апарат:       визначено                               цілі, завдання, методи емпіричного дослідження,

проведено констатувальний експеримент з визначення соціально- психологічних чинників професійної реадаптації безробітних в умовах сучасного соціуму, проаналізовано й систематизовано отримані дані.

Вибірку складали 256 безробітних (129 (50,4%) жінок і 127 (49,6%) чоловіків) віком від 27 до 42 років. Якісна структура вибірки відповідала соціально-демографічним і професійним характеристикам безробітних, зареєстрованих Центрами зайнятості (м. Київ, м. Кропивницький, м. Сєвєродонецьк).

Для вирішення поставлених завдань дослідження використано комплекс методів, зокрема емпіричних: спостереження; анкетування (анкета «Статус безробітного» (В. Зайцева); структуроване інтерв’ю; метод експертних оцінок (методика «Карта соціальної адаптації» (для експертів) (Н. Завацька)); психодіагностичні методики: опитувальник «Диспозиційні стилі реагування на зміни» (Т. Базаров, М. Сичьова), методика діагностики ставлення особистості до нового соціального часу, опитувальники «Толерантність до невизначеності» (А. Fumham, адаптація Т. Корнілової) та «Адаптивні стратегії поведінки» (АСП) (Н. Мельникова); багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» (А. Маклаков, С. Чермянін), опитувальник мотивів професійної діяльності (Т. Францева), методика діагностики особистості на мотивацію до успіху (Т. Елерс), методика діагностики особистості на мотивацію до уникнення невдач (Т. Елерс), опитувальник термінальних цінностей (І. Сенін), методика кольорового вибору (М. Люшер), опитувальник соціальної підтримки F-SOZU-22 (G. Sommer, T. Fydrich, адаптація А. Холмогорової), інтегративний опитувальник соціальної мережі (Т. Довженко).

На початку дослідження ми скористалися анкетою «Статус безробітного» В. Зайцевої. Анкета складалася з двох частин. Перша частина надавала можливість отримати інформацію про біографічні дані досліджуваних, їх сімейний стан, кількість членів сім’ї; інформацію про останнє місце роботи, де працювали респонденти, форму власності підприємства (організації), на якому вони працювали; тривалість реєстрації в службі зайнятості; середньомісячний прибуток сім’ї, наявність додаткових джерел фінансування, які наявні в даний час. Друга частина анкети була спрямована на визначення психологічних особливостей респондентів, пов’язаних із їх статусом безробітного. Зокрема, з’ясовувалися специфіка ставлення до себе та його зміни у зв’язку з ситуацією безробіття; оцінка власного стану здоров’я; характер відносин в родині та наявність змін у них у зв’язку з ситуацією безробіття; ставлення респондентів до своєї сім’ї та його зміни у зв’язку з втратою роботи; ставлення до можливості знову отримати роботу та найважливіші мотиви її отримання; ставлення до свого майбутнього, до навколишнього, до оточуючих і зміни, які відбулися у зв’язку з безробіттям. Враховувалася оцінка досліджуваними власного переходу в статус безробітного (як зміна на краще; як неприємність, яку можна подолати; як випробування; як крах надій і життєвих планів; інше); ставлення до явища безробіття в нашій країні в цілому [79].

Текст анкети наведений у Додатку А.

Під час обстеження ми користувалися і методом спостереження. Результати метода спостереження також використовувалися для співставлення з іншими даними. Аналіз зовнішнього вигляду досліджуваного дозволяв зробити припущення про зловживання психоактивними речовинами; про благополуччя сімейної атмосфери (брудний, неохайний вигляд або доглянутий); про загальний рівень матеріальної забезпеченості. У ході спостереження фіксувалися паралінгвістичні та екстралінгвістичні прояви. Так, обов’язково фіксувалося емоційне ставлення досліджуваного до ситуації обстеження (цікавість або байдужість, тривога або впевненість, скутість або невимушеність тощо). Фіксувалися наявність невротичних явищ (нав’язливі рухи, нервовий тик, заїкання тощо). У ході спостереження зверталася увага на динаміку психічного стану досліджуваного, зміни його настрою; фіксувалися теми, які викликають емоційний відгук. Аналізувалися також жести респондентів, їх манера триматися [166].

Діагностичне обстеження, яке проводилося з досліджуваними, займало три-чотири зустрічі (ми намагалися, щоб перерва між цими зустрічами, як правило, не перевищувала одного тижня).

Обов’язковим компонентом діагностичного обстеження був метод структурованого інтерв’ю. Блоки структурованого інтерв’ю складали життєвий досвід: освіта, місце проживання (міська, сільська місцевість), наявність власної сім’ї; інформація про шкільні роки (конфлікти, соціальний статус); взаємовідносини з особами протилежної статі (раніше, в даний час): ініціативність, успішність, впевненість у собі; соціальна активність; навчання в учбових закладах (тривалість і якість адаптації та навчання); особливості комунікативної сфери (друзі, статус у неформальному оточенні, товариськість, потреба в спілкуванні, широта контактів тощо); риси характеру, аффіліативна потреба, запальність, упертість або поступливість, залежність від думки оточуючих, емпатія; особливості емоційної сфери;

самооцінка (впевненість в собі, відчуття невпевненості в собі, неповноцінності; соромливість і пасивність).

При оцінці поведінкових проявів з боку експериментатора враховувалися відчуття дистанції, ініціативність під час інтерв’ю, характер відповідей (односкладні, формальні, докладні, надмірно багатослівні), наявність агресивних ознак в процесі інтерв’ю, ознаки емоційної нестійкості.

Важливим завданням під час інтерв’ю було встановлення контакту з досліджуваним. Для цього вбачалося важливим дотримання низки обов’язкових умов:       утримуватися від оціночних суджень, тобто не

критикувати висловлювання досліджуваних; не давати оцінки їх поведінці, манері триматися; утримуватися від побажань, порад та інших засобів впливу на поведінку респондентів. Інтерв’ю проводилося в спокійному, доброзичливому тоні. Коли досліджуваний поводився дуже скуто, не хотів вступати в контакт або ніяк не міг освоїтися в ситуації обстеження, проявляв ознаки тривожності та неспокою, в розмову включалися теми, що цікавлять досліджуваного. Припустимим вважалося тільки заохочення, а у випадку ускладнень - підбадьорювання. Наступним завданням інтерв’ю було з’ясування ролі соціального оточення досліджуваного (суб’єктивної оцінки), його інтересів і ціннісних орієнтації, планів на майбутнє і ставлення до свого минулого, оцінка своїх вчинків, особистісних якостей і себе в цілому. Відомості, отримані в ході інтерв’ю, використовувалися як матеріал для співставлення з результатами, отриманими іншими методами, зокрема методу експертних оцінок. Під час інтерв’ю створювався і підтримувався невимушений вільний тон спілкування з досліджуваними. За допомогою методики структурованого інтерв’ю виявлялися психологічні особливості, що свідчать про рівень незалежності поведінки в реальних життєвих ситуаціях, на прикладі вчинків досліджуваних в контексті їх конкретної міжособистісної взаємодії [76].

За допомогою методики інтерв’ю вивчалися й стильові захисні механізми, які є індивідуальними генералізованими засобами розв’язання внутрішніх конфліктів досліджуваних. Якісний аналіз результатів структурованого інтерв’ю був спрямований на виявлення способів ліквідації тривоги, викликаної психологічним конфліктом. Враховувалося співвідношення захисних механізмів інтрапсихічної адаптації і копінг- поведінки, коли стратегії дій спрямовані на усунення самої ситуації психологічної загрози.

Перелік можливих запитань психолога, що розкривають блоки структурованого інтерв’ю, наведено у Додатку Б.

Важливе місце у методичному забезпеченні емпіричного дослідження займав також метод експертних оцінок, наданих соціальними працівниками, працівниками служби зайнятості, членами сім’ї.

У дослідженні ми скористалися «Картою соціальної адаптації» (для експертів), яка призначена для виявлення ступеня соціальної адаптації особистості, розробленою Н. Завацькою (див. Додаток В). Карта заповнювалася декількома експертами, у ролі яких виступали соціальні працівники, працівники служби зайнятості, члени сім’ї. Практика показує, що для одержання вирогідних результатів необхідне залучення не менше трьох експертів. Апробація методики на випадковій вибірці зі 100 осіб (клієнтів Центрів зайнятості різних міст України) підтвердила свою валідність та надійність.

Кожному експерту надавався опитувальник із описом шкал і бланк відповідей, у якому містилася інструкція щодо заповнення карти.

Шкали карти: ставлення до роботи; здоров’я; депресія; емоційна напруга; несприятливі умови середовища; участь в суспільному житті; взаємостосунки з колегами за останнім місцем роботи; взаємостосунки з начальством за останнім місцем роботи; дисципліна.

Для зручності обробки результатів «Карта соціальної адаптації» розподілена на два поля. Ліве поле карти відображає показники і рівень адаптації, праве - дезадаптації.

Для визначення рівня дезадаптації враховувалися всі відзначені експертами показники в лівому полі карти і показники в правому полі карти.

Якщо в адаптаційній карті експертами не відзначено жодного з показників, то це вказує на успішність соціальної адаптації досліджуваного. Наявність відзначених показників в лівій частині карти указує на адаптацію, в правій - на дезадаптацію.

Для визначення сфер життєдіяльності, в яких виявляється дезадаптація, визначаються суми балів по кожній з дев’яти шкал. Потім будується профіль адаптації досліджуваного, в якому по горизонтальній осі відкладаються шкали, а по вертикальній - їх значення в балах. Кількість балів відповідає підсумку номерів відзначених показників в окремій шкалі [76]. Шкали, що одержали максимальну кількість балів, визначають сфери адаптації даного респондента, на які необхідно звернути увагу в першу чергу при соціально - психологічному супроводі процесу його професійної реадаптації.

Після аналізу даних спостереження, анкетування, структурованого інтерв’ю, експертних оцінок ми переходили безпосередньо до обстеження за допомогою психодіагностичних методів.

Першою такою методикою виступив опитувальник «Диспозиційні стилі реагування на зміни» Т. Базарова, М. Сичьової. У методиці комплексно розкривається зміст конструкту «стиль реагування на зміни» та його види: інноваційний, консервативний, реактивний і реалізуючий [24; 25].

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/486502.html