Диференціація вибірки за ступенем адаптації (дезадаптації) в ситуації безробіття

На першому етапі емпіричного дослідження за допомогою аналізу даних анкетування, структурованого інтерв’ю, експертних оцінок, наданих працівниками служби зайнятості, членами сім’ї та результатів психодіагностичних методик («Диспозиційні стилі реагування на зміни» (Т. Базаров, М. Сичьова), «Толерантність до невизначеності» (Т. Корнілова), ставлення особистості до нового соціального часу, «Адаптивні стратегії поведінки» (АСП) (Н. Мельникова)) було проведено диференціацію ступеня адаптації (дезадаптації) безробітних відповідно до стилю реагування на ситуацію безробіття та стратегій її вирішення.

Зокрема, на основі експертних оцінок визначалися такі параметри: соціальна активність, рівень інтеграції з середовищем, коло спілкування, наявність дружніх міжособистісних стосунків з оточуючими, процес професійної самореалізації. Структуроване інтерв’ю включало низку блоків: життєвий досвід; взаємини в сім’ї; ставлення до роботи; соціальна активність; рефлексія, образ «Я», ціннісні орієнтації. Дані структурованого інтерв’ю дали можливість співставити суб’єктивне бачення досліджуваних і тих параметрів, які були визначені експертами (самостійність у прийнятті рішень, відстоювання своєї думки, комунікативні здібності, стабільність емоційної сфери, адекватність афективних реакцій), та показників за шкалами методики діагностики ставлення особистості до нового соціального часу (включеність в соціальний час; відповідність соціальному часу; інновативність; фрустрованість, туга за минулим; відчужена консервативність).

В ході проведення дослідження зверталася увага на представленість чоловіків (127 осіб) і жінок (129 осіб) в найбільш активному працездатному віці (від 27 до 42 років). Більшість безробітних мали вищу або середньо- спеціальну освіту (38,7% з вищою і незакінченою вищою; 28,9% чоловіків і 32,4% жінок - з середньо-спеціальною освітою). За тривалістю перебування в статусі безробітного респонденти розподілялися нерівномірно. Група тих, хто є безробітним від 6 до 12 місяців - 117 (45,7%) осіб, до 6 місяців - 76 (29,7%) респондентів та 63 (24,6%) респондентів - понад 1 року. Середня тривалість перебування в якості зареєстрованого безробітного у жінок становила 6 місяців, у чоловіків - 4 місяці.

Як показало дослідження, оцінка безробітним своєї пристосованості до сучасних соціально-економічних реалій не оптимістична. Загалом 42,9% досліджуваних вважають, що вони адаптовані до нинішніх умов. Причому чоловіки значно більше впевнені в цьому, ніж жінки. Безробітних, які вважають себе не пристосованими до реалій економічного життя, - 37,9%, що є вкрай несприятливим у прогностичному відношенні. Слід додати і значну групу безробітних, які не можуть з впевненістю відповісти на це запитання (19,2% осіб).

Безробітних не задовольняє їх нинішній статус: (89,8% респондентів хочуть працювати). Тільки 2,7% безробітних відповіли твердо «ні» на запитання про бажання працювати. Ще 7,5% осіб не змогли відповісти на це питання. Таким чином, незалежно від статі більшість респондентів пов’язують свою життєдіяльність з роботою.

До умов і характеру очікуваної роботи безробітні пред’являють реалістичні вимоги; вони істотно нижче, ніж професійні вимоги. У розподілі відповідей на запитання, на підприємствах якої форми власності хотів би респондент працювати, переважає «не має різниці»: 62,5% безробітних не висловлюють ніяких певних переваг в цьому відношенні. Уподобання державному підприємству і приватній формі власності віддає практично рівна кількість опитаних: 13,7% осіб хотіли б працювати у державному секторі, а 13,3% - у сфері приватного підприємництва. З низки причин акціонерних товариств безробітні уникають. Також дуже невелика частка таких респондентів, які вважали за краще працювати обмежений час: неповний робочий день або неповний тиждень. Отримані дані щодо жінок (принаймні безробітних) показують, що вони проти широко розповсюдженого твердження, нарівні з чоловіками хочуть працювати і хочуть мати повний робочий день.

Важливою вимогою до очікуваної роботі є рівень заробітної плати щодо попереднього її розміру. На запитання про те, чи готовий безробітний в разі отримання роботи погодитися на зарплату нижчу за ту, що була у нього на останньому місці роботи, значна більшість респондентів відповіли негативно: 68,8% осіб не підуть на роботу з оплатою нижче попереднього рівня.

Стосовно професійних вимог у більшості безробітних відзначається висока ригідність очікувань. Це може бути частково пояснено тим, що багато серед безробітних високий відсоток осіб мають вищу або середньо- спеціальну освіту, яка передбачає глибоку спеціалізацію. Людині в такому випадку психологічно важко буває вийти за рамки своєї професії і придбати більш широкий погляд на поле своїх професійних можливостей. Таке обмеження є неадаптивним в сучасних нестабільних соціально-економічних умовах, коли мобільність багатьох процесів значно зросла. У безробітних професійні вимоги жорсткіші, ніж вимоги до умов роботи. На запитання про те, ким би респондент хотів працювати, кожен третій безробітний (чоловіки і жінки) відповіли, що тільки за своєю спеціальністю. Більше половини опитаних безробітних виставляють певні, часто однозначні вимоги до майбутньої роботи. Це далеко не оптимальне рішення, що не сприяє успіху в пошуку роботи. Тим більше такі вимоги будуть заважати людині в разі, якщо вона зуміє знайти іншу роботу. Незадоволеність нею дуже скоро може призвести до звільнення. У той же час приблизно кожен четвертий безробітний готовий на зміну професії та перехід в іншу сферу суспільного виробництва. При цьому вони припускають збереження професійного рівня і також його розширення за рахунок освоєння нових професій. Такі професійні орієнтації слід розцінювати як адаптивні в соціально-професійному відношенні.

Виокремлено групу безробітних (близько 16%), готових на будь-яку роботу незалежно від професійних вимог. Попри очікувань, для представників цієї групи не характерні такі особливості, як готовність піти на роботу з низькою зарплатою, або на зниження свого соціального статусу, вони не менше за інших безробітних прагнуть до перенавчання за новими професіями і не вважають себе непристосованими до нових соціально- економічних умов. Таким чином, кожен другий безробітний прагне пристосуватися до наявних соціально-економічних умов. Орієнтовану на перспективу адаптивну поведінку демонструє тільки кожен четвертий безробітний, готовий до пошуку роботи в широкому полі професійних можливостей. Незважаючи на те, що респондентів, орієнтованих на розширення професійних можливостей, серед безробітних не більше 25%, готовність до професійного навчання та перекваліфікації серед них є високою. Більше половини опитаних твердо відповіли «так» на запитання, чи готові вони до перенавчання та перекваліфікації. У соціально- психологічному відношенні безробітні, які не вважають за необхідне для себе професійне навчання та перекваліфікацію - це частіше люди більш зрілого віку (понад 40 років). Більше половини з них не хочуть працювати за іншою спеціальністю, крім як за своєю, і в цьому відношенні вони характеризуються не тільки соціально-професійною ригідністю, але і психологічною ригідністю, зниженою пластичністю соціальної поведінки і неадаптивністю реакцій і в інших сферах життя. Природно, що у них підвищені вимоги до місця роботи, до відстані до неї (як можна ближче до дому). Вони не готові ні на роботу з низькою оплатою, ні до зниження соціального статусу. Серед них значно більше осіб, які мають складне матеріальне становище сім’ї, але також вище і частка бажаючих працювати. Відносини в родині у таких безробітних гірше. Відповідно, гірше і відносини між подружжям.

Незважаючи на все те негативне, що несе в собі безробіття, воно має, з точки зору самих безробітних, і позитивні сторони: велика кількість вільного часу (0,31); допомогу з безробіття (0,19), що має порівняно більше значення для жінок, ніж для чоловіків; можливість приділяти більше уваги сім’ї і дітям (0,12) (жінки частіше за чоловіків вказують на цю позитивну сторону безробіття). Можливість оцінити свої сили і здібності, поглянути на себе по- новому (0,09); на це частіше вказують чоловіки; можливість відпочити (0,08) важлива частіше для жінок, ніж для чоловіків; почуття свободи і нових можливостей, перспектив, які відкриваються перед людиною (0,06);

соціальна підтримка і захищеність з боку держави бачиться позитивною стороною безробіття (0,05); можливість вчитися і перекваліфікуватися (0,05) видається важливою позитивною стороною безробіття; підвищення самостійності та відповідальності (0,03). Ще близько 4% безробітних вказали й інші позитивні сторони, але вони носять вже індивідуальний характер. Таким чином, майже кожен другий респондент знаходить у безробітті й позитивні сторони, а отже у своїй діяльності пристосовується до вимушеного для себе стану.

З’ясовано, що безробітний в умовах тимчасової втрати своєї здатності бути рівноправним «годувальником» сім’ї, відчуває певний психологічний тиск з боку близьких, насамперед, з боку чоловіка або дружини, інших членів сім’ї. Певною мірою змінюються й відносини з друзями, приятелями. Як показало дослідження, статус безробітного вплинув на взаємини в сім’ї між подружжям, один із яких виявився виключеним зі структури трудових зв’язків. В цілому нормальне, підтримуюче ставлення характерне для більшості подружжя. Але на цьому тлі загрозливим виглядає кількість подружжя, що негативно ставляться до зміни соціально-трудового статусу іншого члена сім’ї. Таке ставлення - фактор внутрішньосімейного напруження, яке може вести до негативних наслідків. Зокрема виникають міжособистісні проблеми, що загрожують або реально призводять до конфліктів. Безробіття призводить не тільки до зміни відносин між подружжям, а й до зміни відносин між усіма членами сім’ї. На запитання про зміну стосунків в сім’ї після того, як респондент став безробітним, більшість (71,9%) осіб вказали, що відносини в родині не змінилися. Але 21,1% осіб зізналися, що відносини в родині стали гірше. На відміну від близьких і родичів, друзі і знайомі безробітних виявляють, на думку останніх, значно більше співчуття, співпереживання, розуміння того становища, в якому опинилася людина. Негативне ставлення демонструють тільки близько 3% друзів і знайомих безробітного. Встановлено, что емоційна реакція найближчого соціального оточення на втрату роботи людиною є вельми сильною. Співпереживаюче, співчутливе ставлення до себе відчувають 25,9% чоловіків і 36,4% жінок, а 11,8% чоловіків і 7,8% жінок відзначають наявність підтримки і допомоги з боку своїх близьких і знайомих.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/486502.html