Поняття та структура механізму цивільно-правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом

Правове регулювання цивільних правовідносин, у тому числі з перевезення вантажів автомобільним транспортом і його різновидів, забезпечується механізм правового регулювання. Стосовно різних аспектів та напрямів його впливу при перевезенні вантажів висловлені різні погляди вітчизняних та зарубіжних представників науки приватного права. Внаслідок дуалізму приватного права та різних теоретичних конструкцій договору та суб’єктивного бачення проявів, що складаються в цій сфері, вони ще не набули належного усвідомлення. Тут вбачається недостатність наукової розробки положень цивільного права й потреби їх наукового трактування взагалі [262, c. 117] та окремих інститутів приватного права зокрема. Ускладнює й певне жонглювання цивілістичною чи господарською позиціями при відстоюванні навіть суб’єктивної її оцінки.

Щодо дуалізму приватного права ми солідаризуємося з академіком НАПрН України проф. Р. А. Майдаником, який висловився: «Теза щодо одночасного існування ГК і ЦК загалом негативно оцінюється в науці цивільного права, що ґрунтується на розумінні цивільного права як первинної (базової) галузі права, з властивим їй самостійним предметом і методом правового регулювання, які в сукупності не притаманні іншим галузям права. Та чи інша відокремлена сфера суспільних відносин може бути предметом лише однієї галузі права. Суб’єкти господарювання діють у сфері майнових відносин за принципом диспозитивності, тобто рівності сторін, що характерно для предмета і метода галузі цивільного права. Тому суб’єкти господарювання у відносинах юридичної рівності є суб’єктами цивільного права» [137, с. 7]. При виборі галузевої приналежності регулювання відносин на основі договору ми зважаємо на ту обставину, що товарообіг врегульовано договором, а договір повинен відповідати засаді свободи договору (п. 3 ст. 3 ЦК України), забезпечуватися принципами свободи цивільного договору (ст. 627 ЦК).

Наразі проводиться пошук шляхів підвищення ефективності регулювання суспільних відносин приватним правом загалом та окремих його інститутів на основі ідей універсалізації, а в Україні – напряму його адаптації до положень законодавства ЄС. Безперечно, що Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [188] передбачено приведення національного законодавства до вимог законодавства ЄС. У своєму спрямуванні вони збігаються, оскільки міжнародні акти у сфері приватного права та його окремих підгалузей і інститутів й акти ЄС забезпечують універсалізм правового регулювання. Йдеться про механізм соціальної дії права, його місце в системі соціальних регуляторів, зміст, характер та напрями  регулювання. За таких умов постановка проблеми про міжнародні перевезення має суто гносеологічне спрямування.

Ми вважаємо, що за умови євроінтеграції різниця в них стирається чи вже майже стерта й ось чому:

1) при розробці проекту ЦК та його прийняття, як і спеціального законодавства про вантажні перевезення, за основу приймались напрацювання в країнах ЄС, зокрема Німеччини. До того, ці проекти проходили експертизу європейських фахівців і отримали їхнє схвалення;

2) відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства;

3) якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 10 ЦК України);

4) навіть якщо міжнародний договір не чинний на території України, то все одно, зважаючи на перспективу розгляду спору з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом у європейських судах (Стокгольмському міжнародному комерційному суді), будуть застосовуватися норми міжнародного права;

5) здебільшого вже при укладенні такого договору сторони намагаються у клаузулі про застосування законодавства передбачити більш лояльне для їх сторони законодавство та країну, де суди є незалежними і не схильні до корупції як в Україні;

6) не можна ігнорувати важливе для права положення «Dura lex, sed lex» як основу правосуддя (ст. 125 Конституції України).

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом у межах ЄС ідеться про дотримання єдиних, а не територіально-розбіжних правил перевезення вантажів, плати на основі договорів про приєднання за користування магістралями, дотримання санітарних та інших правил. Лише за порушення публічних вимог, можуть бути прийняті національні засоби впливу. Йдеться про механізм правового регулювання та напрями його впливу на поведінку учасників відносин із перевезення вантажів. Таке майбутнє ми бачимо й для України.

Можна погодитись, що правове регулювання здійснюється через свідомість і волю людей, має ідеальний характер у тому розумінні, що реалізується за допомогою не матеріальних засобів, а особливих ідеальних об’єктів (засобів), які впливають на суб’єкти права, формуючи їхню правосвідомість [164, c. 361]. Тобто право перетворюється у реальність, починає функціонувати лише в процесі його застосування суб’єктами права [143, c. 16]. Тож право стосується учасників правовідносин і формує ідеальну модель (диспозицію), яка через особливості гіпотези норми права перетворюється у реальність при правозастосуванні.

Апріорі правове регулювання автомобільних перевезень повинно бути уніфіковане. Це забезпечує зручність у правозастосуванні за напрямами: уніфікації понятійного апарату, вимог до засобів перевезення, оформлення вантажів, проходження митних процедур, урахування позицій сторін перевезень та національних інтересів, наразі щодо збереження транспортної інфраструктури. При тому, що однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ст. 3 ЦК), сторони цих перевезень не завжди вільні у виборі можливостей застосування права, оскільки тут є певні імперативи та обмеження (зокрема в’їзду до Києва та інших міст України вдень, тоннажності автомобіля), правила вантаження та кріплення вантажів, зокрема штучних, які перевищують рівень бортів кузова.

Категорія «правове регулювання» є вихідною чи опорною. Вона в семантичному походженні від латинського «regulo» означає «правило» і впорядкування, налагодження, приведення будь-чого у відповідність з будь-чим. У семантичному тлумаченні термін «регулювати», як визначив О.В. Малько [139, c. 27], з яким солідаризується більшість фахівців, – це правове впорядкування за допомогою права. Його сутність полягає у впливі на учасників правовідносин та спрямуванні чи впорядкуванні їхніх дій у потрібному напрямі. Це відбувається під впливом права на елементи правовідносин: встановлення підстав їхнього виникнення, правового становища учасників, правового режиму об’єкта правовідносин.

У позитивному праві ч. 1 ст. 1 ЦК України приведено регулятивний підхід до суспільних відносин, які є цивільними, а в ГК України – нормативно-правового регулювання господарських відносин. Це впливає і на доктринальні підходи до цієї категорії. Так, видатний теоретик права С.С. Алексєєв висловився, що в правовому регулюванні задіяні саме правові норми та індивідуально-правові акти компетентних органів і осіб, необхідні для регулювання певної групи суспільних відносин, належної реалізації диспозицій чи санкцій цих норм. Регулятивність є змістовою властивістю (на наш погляд функцією – А. В.) самого права, і ще ніхто не довів, що вона такою самою мірою притаманна всім іншим засобам юридичного впливу, в тому числі правосвідомості, правовій культурі, правовій літературі тощо [1 , c. 145].

На погляд проф. В. М. Горшеньова, в узагальненій формі правове регулювання відображає соціальне призначення права як одного з важливих організуючих факторів у системі соціального управління суспільними процесами [46, c. 19].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37968.html