Укладення договору перевезення вантажів автомобільним транспортом

Як уже вказувалось вище, договір є підставою виникнення правовідносин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України) та, як визначено в ст. 626 ЦК України – домовленістю, чи її результатом, що виражений у встановленій законом формі. Укладання договорів, з одного боку, є матеріально-правовим явищем, що закріплено у гл. 53 ЦК України і гл. 20 ГК України, а з другого, – процесуальним як послідовність і юридична процедура досягнення домовленості між оферентом та акцептантом. Саме оцінка факту укладення договору та доказів того при спрощеній його формі є каменем спотикання на практиці, про що свідчить значна частина спорів (Справа № 922/1592/13, що розглядалася Господарським судом Харківської області [237], Справа № 16/247, що розглядалася Господарським судом Луганської області [238]). Їх об’єднує ігнорування дотримання форми договору та приписів чинного законодавства: а) про форму договору; б) про доказову базу існування правовідносин між сторонами. Навіть якщо з матеріалів справи, з огляду на засаду розумності вбачається наявність факту перевезення та навіть видачі-прийняття вантажу, то це не підтверджується наданими доказами при розгляді справ у суді. Відповідно намагання перевізника «хапатися» за будь-якого клієнта, виконувати перевезення з ігноруванням вимог про передплату та належне оформлення відносин призводить до відмови у задоволенні позовів.

Попри традиційність розгляду укладення договору як підстави виникнення правовідносин та репрезентації знань теорії та практики, актуальності та виправданості створюють проблеми практики й однобічного тлумачення наявності чи відсутності договору. Показовою є наведена в підрозділі 1 Справа № 6/42/5022-597/2011 [233], що розглядалася Господарським судом Тернопільської області. Представник відповідача ТОВ «МС Партнерс» проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність між сторонами будь-яких договірних зобов’язань. Судом було встановлено, що 21.06.2010 р. ПуАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» (позивачем у справі) отримано через технічні засоби зв’язку примірник заявки договору на перевезення вантажу № Л-2106-1ТМ у міжнародному сполученні смт. Єлізово (Білорусія ОЗАО «Склозавод Єлізово») у м. Харків (Україна, Харківський пивзавод «Рогань») через митний перехід у Нових Яриловичах. Заявку-договір оформлено на бланку з друкованим зазначенням реквізитів ТОВ «МС Партнерс» (відповідача), названого в договорі як експедитор. Як перевізника, в заявку було вписано позивача. Одержана заявка-договір № Л-2106-1ТМ від 21.06.2010 р. зареєстрована позивачем за № ЗМК 075/10 від 21.06.2010 р.

Згідно з наданими позивачем поясненнями та доданими документами, ТОВ «Комора-С» та відповідач організовували перевезення для ОЗАО «Склозавод Єлізово» і пивзаводу «Рогань». У зв’язку з чим ТОВ «МС Партнерс» звернулось 21.06.2010 р. до позивача, який володіє ліцензією, у тому числі на міжнародні автомобільні перевезення (ліцензія серії НОМЕР_2, із строком дії 29.08.2007 р. – 28.08.2012 р.). Перевезення вантажу було виконано відповідно до умов заявки, що підтверджується міжнародною товаротранспортною накладною (СМR) серії № 0008888 та подорожнім листом серії 01 ААГ № 011808.

За ініціативою позивача сторони в спосіб, аналогічний оформленню заявки- договору, завірили Акт виконаних робіт від 22.06.2010 р., відповідності до якого в ТОВ «МС Партнерс» відсутні претензії щодо виконаного позивачем перевезення вартістю 7 000 грн., згідно з п. 9 заявки-договору її факсимільна копія має силу оригіналу. Сторони зобов’язані обмінятись оригіналами документів у строк до п’яти робочих днів з дня підписання.

У судовому засіданні 17.06.2011 р. представник позивача пояснив, що відповідач обіцяв скласти й надіслати поштою на адресу ПуАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» заявку-договір на перевезення вантажу № Л-2106-1ТМ із відтиском печатки та підписом представника ТОВ «МС Партнерс», але так цього і не зробив. Для проведення оплати, ПуАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів» направив на адресу відповідача рахунок № 1123 від 23.06.2010 р.

Суд прийшов до висновку, що згідно зі ст. 638 ЦК України з представлених позивачем матеріалів, безпосередньо між сторонами у справі було досягнуто згоди щодо умов договору, який за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами ч. 1 ст. 207 ЦК України, ч. 1 ст. 181 ГК України.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37968.html