Сутність і структура феномена «організаційна культура майбутніх учителів початкової школи»

Вирішення складних завдань, які стоять перед сучасною школою, вимагає приходу до школи вчителя, який здатний до організаторської діяльності, вміє розв’язувати організаторські завдання, має такі особистісні якості, як організованість, самоволодіння, наполегливість, кмітливість, товариськість, ініціативність, працездатність [207]. З огляду на зазначене, вважаємо, що здійснювати педагогічну діяльність на високому професійному рівні майбутні вчителі початкової школи можуть за умови сформованості в них організаційної культури.

Особливого значення, зауважує О. Рябова, ця проблема набуває сьогодні для вчителів початкових класів, які формують у школярів, що вперше переступили поріг школи, настанову на організаційну культуру – найважливіший чинник успіху в навчальній і професійній праці. Сучасна школа переживає гостру потребу в умовах демократизації всіх сфер її життєдіяльності в чітких орієнтирах як для учнів, так і для вчителів, адміністративного персоналу на систему формальних та неформальних правил і норм конструктивної діяльності. В таких умовах виникає творчий процес відродження та формування звичаїв і традицій, що об’єднують індивідуальні й групові інтереси суб’єктів освіти [205].

Організовувати – означає зосереджувати, мобілізовувати, спрямовувати когось на що-небудь; здійснювати певні заходи, розробляючи їх підготовку і проведення; чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь. У професійній діяльності вчителя, що передбачає насамперед організацію навчально-виховного процесу, важливе місце посідає його власна організованість. Організованість – це комплексна, інтегративна властивість особистості вчителя, що характеризується наявністю організаторських здібностей і виражається в уміннях організовувати свою і чужу діяльність, поведінку. Водночас це і певний якісний стан особистості, її можливостей здійснення впорядкованих дій і поведінки. Висока організованість вчителя – це такий рівень розвитку організаторських здібностей, який відповідає сучасним вимогам [46].

Щодо сутності поняття організації, то в загальному сенсі її слід розуміти, з одного боку, як внутрішню впорядкованість, узгодженість взаємодії частин цілого, а з іншого – як сукупність процесів чи дій, що ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого [46].

Американські спеціалісти в галузі менеджменту М. Мескон, М. Альберт в Ф. Хедуори уважають, що організацією може вважатися група людей, яка задовольняє трьом обов’язковим вимогам: 1) наявність, щонайменше, двох людей, які вважають себе частиною цієї групи; 2) наявність, щонайменше, однієї мети, яку приймають як загальну члени цієї групи; 3) наявність членів групи, які навмисно працюють разом задля досягнення значущої для всіх мети. Отже, організація – це група людей,  діяльність яких свідомо координується для  досягнення загальної, значущої для них мети [153]. Ми цілком поділяємо зазначене твердження, оскільки вчителі початкової школи складають професійну групу людей, основною метою яких є навчання, виховання молодших школярів і підготовка їх до навчання в основній школі, у свою чергу, метою основної школи є виховання всебічно розвиненої особистості школяра.

Т. Парсонс називає організаціями соціальні підрозділи (або людські групування), спеціально створені чи відтворені для досягнення певних цілей [287]. Організаційні цілі залежать від характеру організацій, зауважують П. Блау й У. Скотт, і виокремлюють чотири типи організацій: 1) взаємовигідні асоціації, що приносять вигоду насамперед членам цих організацій (різні союзи, клуби, політичні партії, релігійні секти професійні спільноти); 2) ділові підприємства, що приносять вигоду головним чином їх власникам-менеджерам (промислові підприємства, крамниці, банки, будівельні компанії); 3) організації сфери обслуговування, що приносять вигоду здебільшого їх клієнтам (шпиталі, школи, агентства соціальної роботи); 4) державні організації, що вигідні для суспільства в цілому (урядові організації, міністерство оборони, міністерство внутрішніх справ, пожежна служба) [280].

Всі організації мають загальні характеристики, завдяки розрізненню яких стає можливим визначити внутрішню структуру організацій. Найважливішими з них є такі:

Ресурси – члени організації, матеріальні кошти, технологія, інформація. Мета будь-якої організації – використання ресурсів для досягнення бажаних результатів. Зовнішнє середовище – сукупність економічних, політичних, соціальних, екологічних та інших умов, в яких здійснюється життєдіяльність організацій. Із зовнішнього середовища беруться ресурси і на нього спрямована діяльність організації.

В аспекті дослідження зазначене цілком можна застосувати й до початкової школи, оскільки ресурсами є вчителі, діяльність яких спрямована на здійснення навчально-виховного процесу з використанням форм, методів і прийомів навчання й виховання молодших школярів, постійне самовдосконалення з використанням психолого-педагогічної та методичної інформації. Значну роль відіграє і зовнішнє середовище, оскільки навчально-виховний процес у початковій школі ґрунтується на тих вимогах, які ставить суспільство до якості здобутих знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти випускник початкової школи.

Підтвердення цього ми знаходимо й у твердженні А. Свенцицького, який зазначає, що «... завжди потрібно пам’ятати, що жодне підприємство не працює само по собі. Головний кінцевий результат його діяльності – задоволення споживача.  Для  лікарні кінцевий результат – здоров’я пацієнта;  для школи – знання, отримані учнем, які він надалі зможе корисно застосувати» [215, с.115].

Розглядаючи школу як організацію, нам імпонує визначення У. Мастенбрук, який акцентує на тому, що організація це мережа організаційних субодиниць, взаємозв’язок і взаємовідносини між якими характеризуються поєнанням співробітництва і конкуренції (люди, відчуваючи взаємозалежність,  переслідують одночасно особисту вигоду)». Під субодиницями автор розуміє як окремих членів організації, так і групи. Сутність організації, на його думку, і полягає в наявності «коаліції дивергентних інтересів», людина постійно вчуває дилему – «залежність – незалежність» у поведінці і це визначає її відносини з іншими людьми в організації [148, с.21-22]. 

Організація як педагогічна категорія, за І. Підласим, це упорядкування дидактичного процесу за певними критеріями надання йому необхідної форми для найкращої реалізації поставленої мети, причому форма в цьому контексті розглядається означеним автором як спосіб існування навчального процесу, оболонка для його внутрішньої сутності, логіки і змісту, пов’язана з порядком його здійснення [191].

З огляду на вищезазначене доходимо висновку, що сутність школи як організації визначається взаємовідносинами між суб’єктами педагогічного процесу (вчителі учні та їхні батьки, адміністрація), основною метою яких є організація навчально-виховної діяльності школярів.

Організувати діяльність, наголошує А. Новіков, означає упорядкувати її в цілісну систему з чітко визначеними характеристиками, логічною структурою і процесом її здійснення. При цьому логічна структура містить такі компоненти, як-от: суб’єкт, об’єкт, предмет, форми, засоби, методи діяльності, її результат; процес здійснення діяльності має певну часову структуру – етапи, дії; зовнішніми відносно цієї структури є такі характеристики діяльності, як особливості, принципи, умови, норми [172]. Для того, щоб успішно організовувати навчально-виховну діяльність у початковій школі, на нашу думку, майбутні вчителі початкових класів повинні мати сформовану організаційну культуру.

Концептуальні засади розгляду організаційної культури як фактора забезпечення діяльності організації заклали Т. Пітерс, Р. Уотермен, Т. Діл, А. Кеннеді, П. Друкер, Р. Кілманн, Р. Пейскел, Е. Етос, В. Сате). Зауважимо, що проблема організаційної культури знайшла досить широке відображення у психолого-управлінській літературі (Т. Діл, А. Кеннеді, У. Оучі, Т. Пітерс, Р. Уотерман, Е. Шейн та ін.), її роль у діяльності організацій досліджували А. Агеєв, Т. Базаров, Б. Гаєвський, М. Грачов, Дж. Грейсон, В. Кнорінг, М. Мескон, Я. Радченко, Р. Рютінгер, В. Томілов, Л. Фаткін та ін.; методам її діагностики та формування присвячено праці таких науковців, як Р. Ален, Р. Гласер, К. Камерон, Р. Кілман, Р. Куінн, К. Лаферті, Г. Марасанов, М. Сакстон, П. Харіс, Дж. Хофштеде та ін.

Основним завданням управління вважається адаптація організації до зовнішнього середовища і його подальша зміна за допомогою розвитку організаційної культури, що допомагає впливати на діяльність організації через встановлені цінності, норми, традиції, мову тощо; озброює керівників спеціальною системою понять, яка робить щоденне керівництво людьми осмисленим і зрозумілим [203].

У межах теорії менеджменту організаційна культура розглядається як потужний стратегічний інструмент, що дає змогу орієнтувати всі підрозділи організації й окремих осіб на спільні цілі; мобілізувати ініціативу співробітників, виховувати відданість організації, поліпшувати процес комунікації, поведінку [236].

Організаційна культура, будучи складовою організації, зауважує О. Виханський, сильно впливає як на її внутрішнє життя, так і на її положення у зовнішньому середовищі. Організаційна культура складається з усталених норм, уявлень, принципів і вірувань відносно того, як ця організація повинна і може реагувати на зовнішні впливи, як слід поводитися в організації, який сенс функціонування організації і т. ін. Часто основні положення організаційної культури знаходять прояв в лозунгах, що узагальнюють сенс діяльності організації. Носіями організаційної культури є люди, але вироблюється вона й формується здебільшого менеджментом і, зокрема, вищим керівництвом. Організаційна культура може відігравати велику роль у мобілізації всіх ресурсів організації для вирішення задач, які стоять перед нею. Але може бути і потужним гальмом, особливо, якщо вирішення задачі потребує проведення змін. Тому менеджмент приділяє значну увагу вирішенню питань формування, підтримки і розвитку організаційної культури [49].

Ознакомиться с работой можно по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/189702.html