Досвід взаємодії парламентів зарубіжних країн з неурядовими організаціями в Україні та його адаптація

Європейські країни демонструють чітку позицію у налагодженні тісної взаємодії парламенту з НУО. Для Української держави, яка здійснює пошук оптимальної моделі взаємодії ВРУ з НУО, нині, особливо актуальним є зарубіжний досвід, передовсім, європейських держав, в яких провідні позиції займає система демократичного державного регулювання, яка базується на діалозі держави з суспільством.

Прагнення максимально залучати громадян до вирішення державних справ можна пояснити намаганням уникнути протистояння між владою та суспільством, адже, якщо вони нестимуть взаємну відповідальність за прийняті рішення, цей ризик значно скоротиться та підвищиться рівень ефективності державного управління.

Тому доцільним, на наш погляд, є розгляд визнаних у міжнародній практиці моделей взаємодії парламентів з НУО – корпоративної, англосаксонської, скандинавської, середземноморської та їх адаптація в Україні.

Як стверджують вітчизняні науковці, одна з найбільш ефективних для застосування на вітчизняному ґрунті є корпоративна (континентально-європейська) модель взаємодії парламентів з НУО, яка застосовується у ФРН, Австрії, Бельгії, Франції, Нідерландах. Її основними характеристиками є парламентська система правління, тісна взаємодія сфери адміністрування з громадянськими інститутами, демократизація державної служби, передача зростаючого числа повноважень недержавним структурам, мінімізація корупції за рахунок регламентації та прозорості парламентської діяльності, профілактика і вдосконалення методів вирішення конфліктів інтересів, орієнтація на партнерство та інтерактивні відносини з громадянами як одержувачами державних послуг.

О. Якубовський і Т. Бутирська запропонували скористатися досвідом Франції кінця 50-х рр. щодо взаємодії влади та суспільства. Післявоєнні проблеми у Франції були вирішенні завдяки впровадженню конституційної реформи, яка полягала у створенні п’ятої республіки. Таким чином, шляхом прийняття й реалізації управлінського рішення, в основу якого закладені принципи взаємодії влади та суспільства, була сформована цілісна державно-управлінська система Французької держави [387]. Це дало можливість Франції вийти із системної кризи державного управління.

Сфера державного управління та громадянське суспільство у Франції чітко розмежовані. В основу взаємодії влади та громадянського суспільства покладено правило “свободи існування”, відповідно до якого суспільство убезпечує себе від традиційно сильної та бюрократичної держави [365, c. 213]. У Франції НУО відрізняються своєю потужністю, численністю, здебільшого, тривалою історією розвитку, налагодженою організаційною структурою та згуртованістю відповідно до своїх ідеологічних, релігійних і політичних переконань. Окремі права і форми участі громадськості у законотворчому процесі закріплені у статті 6 Декларації прав людини і громадянина від 26 серпня 1789 року та визначені у статтях 3, 11, 79, 69 Конституції Франції від 04 жовтня 1958 року [175], зокрема:

– національний суверенітет належить народу, який реалізовує його через своїх представників та шляхом референдуму (ст. 3);

– Уряд може консультуватися з Економічною та Соціальною Радою щодо усіх питань економічного та соціального характеру, надавати їй на розгляд програмні законопроекти економічного та соціального характеру. Склад та порядок діяльності Ради регулюється окремим законом (ст. 69).

– Закон є вираженням загальної волі. Всі громадяни мають право брати участь особисто чи через своїх представників в його формуванні (ст. 6) (Додаток Д).

Порівняно з корпоративною моделлю, фундаментальними принципами англосаксонської (ліберальної) державно-управлінської моделі взаємодії парламентів з НУО є панівна ідеологія індивідуалізму. Роль держави за таких умов полягає в забезпеченні свободи індивіда та забезпечення права кожного на об’єднання у спосіб, що не суперечить моралі та чинному законодавству. Ліберальна модель характерна для Сполучених Штатів Америки, Канади, Швейцарії, Великої Британії, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії.

У Великій Британії, зокрема, досвід взаємодії парламенту з НУО є прикладом зразкової представницької демократії і демократії участі. “П’ятизіркова демократія” у цій державі розширила права її громадян. Відкритість парламенту Великої Британії є найголовнішим досягненням, яке можна успадкувати українському законодавчому органу. З метою доведення до населення Сполученого Королівства можливих форм участі громадськості у законотворчому процесі, на початку 2012 року була створена парламентська команда. Інформація про можливі форми участі громадськості у законотворчому процесі доводилася до широких мас через місцеві співтовариства, громадські групи, волонтерські організації, музеї і бібліотеки. В кінці жовтня 2013 року, на інавгураційному парламентському тижні були проведені підсумкові заходи: теле- та радіопрограми, дебати молодіжного парламенту Великобританії, конкурс фотографій та кліпів YouTube, змагання інтернет “хакерів” з метою виявлення нових способів захисту комп’ютерних програм парламенту та розроблення клієнтського додатку до iPhone, що дозволить користувачеві відслідковувати парламентські новини з можливістю їх обговорення в парламенті. В результаті кількість відвідувачів парламентських слухань та громадських ініціатив збільшилася з одинадцяти тисяч у 2006 році до сорока тисяч у 2013 році. Кількість екскурсійних путівок до парламенту, виданих у 2013 році, дорівнювало одному мільйону примірників, що майже у п’ять разів перевищило попередню кількість [320].

По-іншому виглядає картина вільного доступу виборців до приміщень ВРУ. Незважаючи на те, що Головою Верховної Ради України прийнято Розпорядження від 24 травня 2004 року № 582 “Про затвердження Положення про порядок організації та проведення відкритих відвідувальних заходів у Верховній Раді України”, відвідування проходять у вигляді екскурсій і мають виключно загально оглядовий характер: відвідувачів ознайомлюють з історією становлення та розвитку українського парламентаризму, архітектурною спадщиною. Таким чином, необхідний інформаційний контакт громадян та їх НУО з ВРУ здійснюється завдяки листуванню, ЗМІ, прийомам громадян членами Президії Верховної Ради України.

Структура одного з найстаріших парламентів світу обумовила систему взаємодії парламенту з НУО. В палаті громад британського парламенту є ряд комітетів, які уважно вивчають обсяг участі НУО у законотворчому процесі, проведення політики урядом, включаючи і виконання законодавства. Це так званні виборні і постійно працюючі комітети. Виборні комітети представляють урядові відомства, зокрема, Казначейство, Міністерство внутрішніх справ та інші. Основна їх місія полягає у здійснюють контролю за законотворчим процесом у палаті громад та розгляді запропонованих проектів законів: коментар законопроектів на предмет відповідності цілям політики. Для цього вони запрошують експертів з наукових кіл і представників громадськості. Наприклад, Національну Асоціацію Бюро Цивільних Рад, яке аналізує питання соціальної політики, Національний Трест, для якого визначальними питаннями є екологічні проблеми. Постійно працюючі комітети призначаються лише для вирішення окремих питань. Тому вони приймають до увагу свідчення, надані, у тому числі, НУО щодо об’єктивності законопроектів [64].

Показовим прикладом ліберальної моделі державного управління є Швейцарія. Відмінною особливістю Швейцарії є те, що населення цієї країни наділене правом безпосередньо брати участь у законодавчому процесі країни як на кантональному, так і на загальному федеральному рівні, що свідчить про наявність елементів прямої демократії. На вимогу 50 тис. громадян або 8 кантонів можуть бути організовані факультативні референдуми з питань внутрішнього життя країни. Народна ініціатива вважається схваленою у разі її підтримання як більшістю громадян, які взяли участь у голосуванні, так і більшістю кантонів. Цей механізм є одним із головних надбань швейцарців [336] (Додаток Д).

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/85662.html