---

Дослідження співвідношення поняття порушення бюджетного законодавства з поняттям бюджетного правопорушення

Підставою виникнення юридичної відповідальності загалом і відповідальності за порушення бюджетного законодавства зокрема є правопорушення, оскільки тільки за наявності складу конкретного правопорушення застосовується юридична відповідальність.

Проблема тлумачення поняття «правопорушення», як і поняття «юридична відповідальність», є дуже актуальною темою сучасної юриспруденції і не залишалася поза увагою вчених. Історично феномен правопорушення вивчали на найяскравіших прикладах – на злочинах як найсерйозніших правопорушеннях.

У спеціальній літературі проблему правопорушення висвітлено з різних поглядів.

Т. Гоббс вважав винуватість основною ознакою правопорушення: «...якщо здійснена якась провинність, то це не означає, що її негайно ж можна назвати проступком або провиною, але тільки у тому випадку, якщо провинність здійснена свідомо... тому слід встановити, що означає провинитися свідомо і що означає провинитися без наміру» [38, c. 55]. Учений відзначав також шкідливий характер правопорушень: «…якщо ми, далі, порівнюємо злочини за мірою шкідливості їх наслідків, то, по-перше, одна і та ж дія є великим злочином, коли вона шкодить багатьом, і меншим – коли шкодить небагатьом» [38, c. 56].

Практично всі сучасні учені – теоретики права у своїх працях аналізують поняття «правопорушення». На відміну від тлумачення поняття «юридична відповідальність», позиції різних учених з питання «правопорушення» дуже схожі.

Словник фінансово-правових термінів містить таке визначення правопорушення: «Правопорушення – це родове поняття, що означає будь-яке діяння, що порушує норми права» [148, с. 432].

На думку Ю. С. Шемшученка, правопорушення – це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права [189, с. 47-48].

А. Б. Венгеров вважає правопорушення найбільш шкідливою антигромадською поведінкою, забороненою правом. Серед ознак правопорушення учений виділяє здатність спричинити юридичну відповідальність. Автор визначає структуру правопорушення. Правопорушення складається з: об’єкта – особисте або суспільне благо, що охороняється правом; об’єктивної сторони – зовнішні дії, які можна спостерігати й оцінювати і що становлять єдність трьох елементів (протиправної поведінки, шкоди і причинного зв’язку між діянням і шкодою); суб’єкта правопорушення – осудна і така, що досягла певного віку, людина, яка не має дипломатичного імунітету; суб’єктивної сторони – провини [23, c. 105].

Л. К. Воронова визначає фінансове правопорушення як протиправне (винне) діяння або бездіяльність, що посягає на встановлений державою порядок фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування і яке невідворотно має бути покаране, що передбачено нормами фінансового, адміністративного, кримінального законодавства [164, c. 427].

П. М. Рабінович зазначає, що правопорушення – це протиправне винне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним [131, c. 146].

А.Й. Іванський стверджує, що «правопорушення – ця винна протиправна і шкідлива поведінка деліктоздатних осіб, що тягне за собою юридичну відповідальність» [67, c. 44].

З точки зору К.В. Коваленка, правопорушення – це суспільно шкідливе винне діяння суб’єкта, що суперечить вимогам правових норм. Автор підкреслює, що правопорушення – це вольовий акт поведінки, що виражається в дії або бездіяльності, коли індивід усвідомлює, що здійснювана ним дія протиправна і суспільно шкідлива. Крім того, учений вважає, що не можна назвати правопорушенням поведінку, що здійснюється в ситуації, яка не контролюється свідомістю або позбавляє людину права вибору. Внаслідок цього правопорушеннями є тільки варіанти поведінки дієздатних (деліктоздатних) людей [78, c. 135].

М. І. Матузов, А. В. Малько визначають правопорушення як винну, протиправну дію (бездіяльність) особи, що завдає шкоди суспільству, державі або окремим особам [102, c. 35].

Отже, основними сутнісними ознаками правопорушення є:

– винність (що виключає об’єктивне ставлення);

– протиправність;

– шкідливість;

– деліктоздатність особи, яка вчинила правопорушення.

Відсутність хоч б однієї з цих ознак не дає змоги розглядати діяння як правопорушення. Отже, правопорушенням не може бути, наприклад, соціально небезпечна поведінка, що не суперечить закону.

Численними прикладами, що підтверджують цю тезу, є створені на початку 90-х рр. ХХ ст. фінансові піраміди, які завдали величезної шкоди і суспільству, і державі, але в умовах повного юридичного вакууму в той період часу не порушували правових норм. Відповідно до ст. 58 Конституції України, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Не може вважатися правопорушенням діяння, яке, незважаючи на те, що порушує правові приписи, не завдає збитку (наприклад, протиправна поведінка недієздатної особи).

Водночас діяння може не завдати реальної шкоди, а лише поставити під загрозу його спричинення (наприклад, обіймання посади керівника фінансової установи без наявності відповідної вищої освіти).

Таким чином, будь-яке правопорушення має протиправний характер, але не будь-яка протиправна поведінка є правопорушенням. Основні ознаки правопорушення перебувають у щонайтіснішому зв’язку з його структурою (об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона), яка становить склад правопорушення.

Саме наявність складу правопорушення є необхідною умовою для притягнення до юридичної відповідальності. Структура всіх видів правопорушень однакова, але зміст кожного елемента відрізняється залежно від конкретного виду правопорушення.

Так, наприклад, у кримінальному праві суб’єктом правопорушення може бути тільки дієздатна фізична особа, а в адміністративному, цивільному праві як дієздатна фізична, так і юридична особа.

Суб’єктивна сторона нерозривно пов’язана з поняттям «вина», яка має форми наміру (прямого або непрямого) або необережності (самовпевненість або недбалість).

Об’єктом правопорушення є те, на що воно спрямоване, тобто ті суспільні відносини, які порушуються. Об’єктивну сторону правопорушення характеризує зовнішнє вираження діяння, його суспільно шкідливі наслідки.

У теорії права найбільшого поширення набувала класифікація правопорушень залежно від характеру і міри соціальної шкідливості: усі правопорушення поділяються на злочини і проступки. Злочини – суспільно небезпечні кримінально карні діяння. Як злочинні діяння встановлюються виключно законом.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37016.html