---

Правові засоби запобігання, припинення та призупинення порушень бюджетного законодавства

У цьому підрозділі розглянемо, які заходи примусу є правовими засобами запобігання, припинення порушень бюджетного законодавства України.

На перший погляд, здається, що вся 18 глава Бюджетного кодексу містить виключно правові засоби запобігання, припинення, проте на практиці все не так однозначно. Дійсно, каральна функція заходів відповідальності забезпечує наявність запобіжної функції, тобто інститути, що її встановлюють, будуть правовими засобами запобігання порушенням бюджетного законодавства.

Цю ідею в різних формах не раз повторювали в своїх працях дослідники: стимулююча функція властива будь-яким санкціям, як правопоновлювальним, так і каральним, оскільки санкція містить прогностичну інформацію, правореалізація на рівні санкції спрямована, передусім, на забезпечення нормальної правореалізації на рівні диспозиції.

Складність полягає в тому, що видається сумнівним застосування терміна «відповідальність» до заходів, що містяться у 18 главі Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, оскільки не є однозначним віднесення їх усіх до каральних заходів. Враховуючи розглянуті доктринальні проблеми з визначенням поняття бюджетної відповідальності, навіть якщо б бюджетно-правові заходи примусу й можна було назвати відповідальністю, це ще не означало б їх обов’язкового віднесення до запобіжних засобів, оскільки для цього ще необхідно довести наявність каральної або іншої функції, що обов’язково тягне за собою запобіжний ефект. У зв’язку з неоднозначністю природи бюджетних заходів примусу й вищезгаданими суперечностями, будуть і негативні результати. Усупереч висновкам, які можна зробити з досліджень наукової громади, деякі заходи примусу є не повною мірою правовими засобами запобігання, а інші не є такими.

Дослідження наявності функції запобігання невід’ємне від вивчення всіх функцій, що містяться в 16 главі Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. Деякі із заходів примусу на практиці не застосовують, інші, зважаючи на реформу системи фінансово-бюджетного контролю, що триває, будуть змінені або скасовані. На наш погляд, усе це не зменшує актуальності дослідження, оскільки інститути, що вивчаються, типові, тобто можуть існувати в майбутньому в тій або іншій формі, тому інформація про їх запобіжний ефект є актуальною.

Таким чином, наше завдання полягає у виявленні наявності функції заходів примусу, що забезпечує запобіжний ефект. Як згадувалося раніше, важлива також достатність міри вираженості функції, оскільки всі заходи примусу тягнуть за собою ті або інші обмеження, а отже, тією чи іншою мірою здійснюють запобіжний вплив. Ми відноситимемо до засобів запобігання тільки такі заходи, які, на нашу думку, мають відповідну функцію в достатньою мірою.

Зауважимо, що для нас не так важлива головна функція міри, оскільки міра примусу може мати декілька функцій, серед яких основна не буде запобіжною, але при цьому все ж буде функція, що забезпечує запобіжний ефект. У зв’язку із цим ми відмовилися від дедуктивного методу визначення правових засобів запобігання. Визначення правового інституту за класифікаціями інших авторів не має для нашого дослідження вирішального значення. На наш погляд, надійнішим є індуктивний метод, тобто визначення й аналіз властивостей кожного конкретного заходу як основи для кваліфікації належності до правових засобів запобігання.

Дослідження інституту бюджетно-правових заходів примусу ми розпочнемо з інституту призупинення бюджетних асигнувань. На сьогодні існує певна термінологічна плутанина.

У ст. 117 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI ідеться про призупинення бюджетних асигнувань. Порядок призупинення бюджетних асигнувань, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 15.05.2002 р. № 319, визначає дії Міністерства фінансів України, органів Державної казначейської служби України, органів Державної фінансової інспекції України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів, головних розпорядників бюджетних коштів у разі прийняття рішення про призупинення бюджетних асигнувань розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України.

Згідно з п. 2 вищенаведеного Положення, призупинення бюджетних асигнувань передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) і може застосовуватися у разі [128]:

– взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України;

– порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

– здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов’язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставної відмови у проведенні платежу органами Державної казначейської служби України;

– нецільового використання бюджетних коштів;

– порушення вимог Бюджетного кодексу України при здійсненні витрат державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчасного прийняття рішення про місцевий бюджет);

– надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу України та/або встановлених умов кредитування бюджету;

– здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч Бюджетному кодексу України;

– здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до Бюджетного кодексу України мають проводитися з іншого бюджету;

– здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України;

– здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу України чи закону про Державний бюджет України;

– інших випадків порушення бюджетного законодавства учасником бюджетного процесу.

Відповідно до п. 3 цього ж Положення рішення про призупинення бюджетних асигнувань приймає Міністр фінансів України, Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до нього документів [128].

Відповідно до пп. 6 п. 6 Положення «Про Державну казначейську службу України», затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011, казначейство України для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку порушувати питання про притягнення до відповідальності за допущення порушення бюджетного законодавства згідно з законами України [127].

Як бачимо існує певна колізія між указом Президента України та наказом Міністерства фінансів України щодо повноважень органів державної влади з приводу застосування такого заходу впливу, як призупинення бюджетних асигнувань.

Кошти, що перебувають на розрахункових рахунках у фінансових установах, – це кошти, отримані установою від підприємницької діяльності й іншої діяльності, що дає дохід. На наш погляд, немає потреби доводити відмінність між коштами, отриманими з бюджету, і коштами, отриманими в результаті власної діяльності. Очевидно, що останніми бюджетній установі важче управляти.

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37016.html