Екологізація свідомості та її відображення в сучасному комунікативному просторі

Вирішальними етапами екологізації свідомості можна вважати періоди, коли «виникали та реалізовувалися чинники, які призвели до екологічної кризи» [119]. Водночас, як зазначає В.І. Шубін, відбувається процес усвідомлення, аналізу і критики причин екологічної кризи, що призводить до розуміння й осмислення екологічних проблем. Це, у свою чергу, сприяє формуванню думки про важливість екологічних знань.

Людство почало цікавитися екологією ще в ХІХ столітті. Уявлення романтиків того періоду про надзвичайну цінність природних ландшафтів та необхідність збереження цієї краси, а також більш прагматичні погляди мальтузіанців щодо залежності економічного і соціального розвитку суспільства від природних ресурсів, що мають обмежений характер, відіграли важливу роль у становленні екології як науки.

Екологія як окрема наукова дисципліна з’явилася наприкінці XIX ст. завдяки праці німецького біолога Ернста Геккеля «Загальна морфологія організмів» (1866). У 1935 році британський еколог Артур Тенслі вводить поняття екосистеми, яке стало головною функціональною одиницею в екології [41]. З часів Е. Геккеля сфера вживання терміна «екологія» поступово розширилась, охопивши різноманітні галузі науки, пов’язані з вивченням контактів людини і навколишнього середовища.

У XX столітті представники неокласичної економічної школи застосували методи економічного аналізу для вирішення проблем промислового забруднення і ввели поняття «економіка довкілля» (environmental economics) [272]. Головним питанням цієї науки, що утворилася на межі економіки й екології, стала «інтерналізація зовнішніх екологічних витрат з метою досягнення цін, які б віддзеркалювали повні соціальні гранично можливі витрати» [36]. Однак тільки в 60-их роках XX століття почався процес, який сучасні західні соціологи називають емансипацією сфери соціально-екологічних відносин: з’явилися екологічні рухи, почала зароджуватися екологічна політика, а екологічне управління виокремилося як самостійна сфера діяльності [1].

Незважаючи на бурхливий розвиток «екологічних наук» на сучасному етапі, загальноприйнятого тлумачення терміна «екологічна свідомість» ще не існує.

Н.Ф. Реймерс визначає екологічну свідомість як глибоке, доведене до автоматизму розуміння нерозривного зв’язку людини з природою, залежність добробуту людей від цілісності та відносної незмінності їхнього природного середовища [105, с. 245].

В.Є. Борейко визначає екологічну свідомість як «сукупність екологічних та природоохоронних уявлень, світоглядних позицій і ставлень до природи, стратегій практичної роботи, спрямованих на природні об’єкти» [28, с. 190].

В.І. Медведєв і А.А. Алдашева наводять наступне визначення цього поняття: «Екологічна свідомість - це ставлення до природи» [88, с. 29].

Кожне з визначень є правильним, проте доцільним буде доповнити, що жодне з них не торкається проблеми суспільної екологічної свідомості, адже незалежна індивідуальна екологічна свідомість у чистому вигляді, якщо й існує, то лише на ранніх етапах розвитку людства. Екологізація суспільної свідомості включає в себе формування екологічної свідомості як самостійної форми суспільної свідомості, а також внесення екологічного аспекту в інші галузі суспільних знань (мораль, філософію, мистецтво, лінгвістику і т. д.) та на інші рівні суспільної свідомості (масова свідомість, ідеологія, суспільна психологія). З урахуванням перелічених аспектів пропонуємо своє визначення екологічної свідомості.

Екологічна свідомість - це тип світобачення, що базується на усвідомленні гармонійного взаємозв’язку людини і природи й орієнтоване на забезпечення сталого розвитку людства на основі практичної діяльності, невід’ємним складником якої є підтримка екологічної рівноваги.

Завдяки все більшому зростанню інтересу до екології взагалі та екологічної свідомості зокрема в межах економічного розвитку деякі науковці припускають, що, подібно до Інтернету, «зелена економіка масово створить нові можливості» для професіоналів як у сфері нових технологій, так і в бізнесі [227, с. 74]. Саме тому з’являються навчальні програми, що ґрунтуються на комунікації з екотематики, все популярнішими у світовій освітній практиці стають такі спецкурси, як «Екологічні новини у ЗМІ», «Риторика в комунікації з екотематики», «Вирішення конфліктів у сфері екології», «Кампанії захисту», «Зелений маркетинг», «Образ природи у поп- культурі» [156, с. 12].

Вивчення взаємозв’язку ЗМІ та екології стало настільки важливим, що зараз цю сферу вважають окремою підгалуззю науки: журналісти створили спеціальні товариства (Society of Environmental Journalists (SEJ), North American Association for Environmental Education, International Institute for Environmental Communication, Science and Environment Communication Section of the European Communication Research and Education Association, International Federation of Environmental Journalists і т. д.), а науковці - журнали “Environmental Communication: A Journal of Nature and Culture”, “SEJ Journal”, “Applied Environmental Education and Communication”, “Journal of Environmental Education”. Забезпечення онлайн-ресурсами відбувається через соціальну мережу “Environmental Communication Network”. Для координації досліджень на міжнародному рівні у 2011 році теоретики і практики у сфері комунікації з екотематики заснували асоціацію “International Environmental Communication Association”. Крім того, подібні професійні асоціації нині існують на національному рівні в США, Західній Європі, Латинській Америці, Китаї, Індії та Росії. Соціальна мережа “Environmental Communication Network” у Латинській Америці і Карибському басейні, наприклад, надає підтримку репортерам, що висвітлюють екологічні новини, у п’ятнадцяти країнах цього регіону.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/84879.html