---

Персуазивність як дискурсивна стратегія

Сучасні тенденції розвитку лінгвістики свідчать про переорієнтацію мовознавчої науки на вивчення мови не просто як засобу спілкування, а як засобу, за допомогою якого адресант може вплинути на інтенцію слухача, змінивши його почуття, думки та дії.

У певному сенсі персуазивним можна вважати використання мови в принципі [252]. У нашій роботі ми обмежимося визначенням персуазивності як лінгвістичної поведінки, метою якої є зміна думок чи поведінки реципієнта повідомлення або надання аудиторії більшої впевненості у правдивості того, з чим вона вже погодилася.

Поняття персуазивності вперше засвідчено у визначенні риторики Аристотелем: «Риторика - це здатність знаходити можливі способи переконання» [3, с. 751]. Сьогодні персуазивність досліджується в межах неориторики і теорії персуазивності (Н.А. Безменова [14], M. Beck [134], E.Bettinghaus [139], H. Halmari [196], C. Hovland [205], C. Liberman) [219]); теорії дискурсу і дискурс-аналізі (Р. Водак [37], А.Г. Гурочкіна [51], Т.А. ван Дайк [52], В.І. Карасик [69], В.В. Красних [74], О.С. Кубрякова [78], П. Серіо [108], Ю.С. Степанов [111], О.Й. Шейгал [117], Z.S. Harris [200]); лінгвістики тексту і стилістики (І.Р. Гальперін [42], Є.О. Гончарова [47], І.О. Щирова [121].

На думку А.В. Голоднова, персуазивна комунікація є «ментально- мовленнєвою взаємодією комунікантів, що реалізує спробу впливу адресанта на ментальну сферу реципієнта з метою зміни його поведінки (спонукання до здійснення / відмови від здійснення певних посткомунікативних дій)» [44, с.

3].

Персуазивність є невід’ємним текстотворчим складником тексту, адже кожен текст є прагматично спрямованим і має певну комунікативну мету. Прагматична спрямованість передбачає не тільки простий відбір необхідних фактів, але й подання їх у певному ракурсі, тобто вона «змушує автора тексту відповідно організувати його й обумовлює композицію та характер мовних і немовних засобів» [31, с. 25]. Комунікація з екотематики - це інструмент, який допомагає у вирішенні екологічних проблем, тому вона є здебільшого добре продуманою та структурованою, отже, має прагматичну мету. Реалізацією прагматичної функції комунікації з екотематики можна вважати, наприклад, навчання учасників певної екологічної групи правильно висловлювати свою думку на мітингах або намагання електроенергетичних компаній за допомогою реклами «чистого вугілля» змінити ставлення до видобування корисних копалин.

Варто зазначити, що рівень персуазивності в текстах з екотематики значною мірою залежить від контексту. На думку Ленса ДіХевена-Сміта, «екологічна свідомість з’являється на місцевому рівні, а не на рівні загальної філософії» [162, с. 15]. Комунікація у сфері екології здійснює ефективний вплив на інтенції адресатів лише тоді, коли містить специфічні для певної ситуації функціонально-прагматичні характеристики.

Персуазивність постає як діалектична єдність когнітивного (концептуально-тематичного) плану (концептуалізація і (ре)фреймінг) та динамічного комунікативно-дискурсивного процесу текстотворення, що пов'язаний з вибором та актуалізацією певних комунікативних стратегій. Дешифрування цих стратегій у процесі інтерпретації може призвести до розуміння інтенцій адресата.

Персуазивна стратегія має ієрархічну структуру, що складається з п'яти рівнів, пов'язаних відношеннями включення:

-   загальна персуазивна стратегія - функціональна характеристика текстів, яка співвідноситься з домінантною персуазивною інтенцією;

-   часткові персуазивні стратегії - реалізація персуазивної інтенції у вигляді елементів змісту, включених у пропозиціональному структуру окремих текстів;

-   персуазивні комунікативні тактики - операції вибору і комбінування, тематичного оформлення та мовного чи іншого кодування комунікативної дії під контролем персуазивної стратегічної мети;

-   персуазивні комунікативні ходи - конкретні способи реалізації інваріантної комунікативної тактики;

-   маркери персуазивності - мовні та немовні засоби експлікації персуазивного комунікативного ходу в текстовій структурі [45].

Персуазивний вплив має інтеграційний характер і поєднує два начала - раціональне, що передбачає переконування шляхом аргументації, та емоційно-оцінне, яке постає як навіювання шляхом впливу на підсвідомість. Розмежування на логічні докази і психологічне навіювання базується на існуванні двох типів умовиводів - аналітичних та діалектичних. Перші спираються на істину, об’єктивну дійсність, другі - на те, що здається реципієнту повідомлення істинним, правдоподібним.

В основі дослідження процесу переконання шляхом апеляції до логосу лежить теорія аргументації. Її здобутки та методи лінгвістичного аналізу застосовуються нині в дослідженні комунікативних стратегій, що сприяють підвищенню рівня персуазивності повідомлення.

Традиційно аргументація як явище досліджувалася в межах логіки і риторики. У логіці аргументація розглядається як додатковий доказ, засіб пояснення незрозумілого аудиторії твердження. Риторика бачить в аргументації інструмент досягнення згоди, спосіб взаєморозуміння з адресатами. Поштовхом для розвитку сучасної теорії аргументації послужив розгляд аргументації з точки зору прагматики, що дозволяє дослідити аргументацію як особливу форму комунікативної діяльності (Perelman, Olbrechts-Tyteca [247], Rorty [254], Toulmin [266]) та з точки зору мовленнєвих актів (Austin [129], Van Eemeren, Grootendorst [174], Searle [258]).

На сучасному етапі розвитку науки аргументація в широкому розумінні є мистецтвом переконання, яке спрямоване на інтерлокутора. З точки зору когнітивної лінгвістики аргументація розглядається в широкому контексті і визначається ціннісними перевагами людини та інтерпретується як складова частина процесу прийняття рішень. А.Д. Бєлова вважає аргументацію «видом комунікативної діяльності суб'єкта, що поєднує вербальні, невербальні та екстралінгвістичні компоненти з метою переконання адресата шляхом обґрунтування своєї позиції» [15, с. 5]. О.А. Івін дає таке визначення аргументації:        «Аргументація - вербальна дія, що включає систему

тверджень, призначених для виправдання чи спростування певної думки», підкреслюючи, що «в першу чергу вона звернена до розуму людини, який здатний прийняти чи спростувати цю думку» [63, с. 27].

Про раціональну природу аргументації пише P. Джонсон. Він стверджує, що метою «хорошої аргументації є раціональна персуазивність», пояснюючи, що під поняттям раціональної персуазивності мається на увазі «персуазивність шляхом наведення аргументів» [208, с. 189].

З 80-х рр. ХХ ст. популярності набула прагмадіалектична інтерпретація аргументації Ф. ван Еемерена та Р. Гроотендорста [174], де аргументація розглядається як складний мовленнєвий акт, метою якого є подолання розбіжностей у думках комунікантів і який ґрунтується на чотирьох принципах, до яких належать:

-   екстерналізація - зміст дискусії висловлюється експліцитно;

-   соціалізація - аргументація як спосіб взаємодії між людьми;

-   функціоналізація - дослідження функцій фрагментів мовлення в контексті реальної мови;

-   діалектизація - аргументація як критичний, діалектичний засіб переконання.

У своєму підході Ф. ван Еемерен та Р. Гроотендорст намагаються поєднати здобутки логіки і риторики в такий спосіб, щоб прагмадіалектичний напрям задовольняв вимоги корисності (прагматичності) і раціональності дискусії (діалектики в первісному, історичному сенсі цього слова). Важливим здається і твердження, що ефективна аргументація є не готовою, «застиглою» системою посилань та умовиводів, а живою, «контекстуально залежною» комунікативною практикою.

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/84879.html