Поняття та види цивільних прав у сфері інтелектуальної влансості

Відповідно до Конституції України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності,  захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності [206]. 

Статтею 199 ЦК України передбачено, що результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права і обов'язки відповідно до книги четвертої цього Кодексу та інших законів.

Безпосередньо із положень ЦК України слідує, що права та обов’язки, які виникають у сфері інтелектуальної власності є цивільно-правовими. Разом з тим виокремлення відносин, які виникають у  зв’язку зі створенням та використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності, в окрему книгу ЦК України, наявність спеціальних законодавчих актів, які діють у зазначеній сфері, свідчить про особливість  прав та обов’язків на об’єкти інтелектуальної власності.

Отже, визначення особливостей прав та обов’язків у сфері інтелектуальної власності має важливе значення для дослідження підстав їх виникнення, зміни та припинення.

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності.

Із цього визначення випливає наступне: по-перше, право інтелектуальної власності визнається державою через закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановленому законом порядку; по-третє, це право пов'язується з відповідними об'єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами. До таких об'єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законодавством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов'язань [319, c.62].

У Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятій 14 липня 1967 року у Стокгольмі, використовується категорія «інтелектуальна власність», яка включає права, які відносяться до: літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач, винаходів у всіх сферах людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній  сферах [203]. 

Отже, незважаючи на розбіжності у термінології, і ЦК України, і Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, позначають одну і ту ж категорію цивільних прав, а саме прав, які виникають у зв’язку зі створенням та використанням результатів інтелектуальної творчої діяльності.

Категорія «інтелектуальна власність» є предметом дослідження не лише у юридичній літературі, а й у економічній.

У сучасній економічній літературі трактування терміна «інтелектуальна власність» характеризується співіснуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретико-методологічних підходів, сформованих представниками провідних наукових шкіл та напрямів економічних досліджень. У рамках етико-економічного підходу відносини інтелектуальної власності оголошуються дійсним буттям особистості, оскільки людина здатна відчужувати лише те, що не є її субстанціональною сутністю. Відтак, специфіка інтелектуальної власності пов'язується з невідчужуваністю розуму, здібностей, моральних та релігійних переконань окремих індивідів. Водночас, робиться наголос на тому, що ступінь розвитку особистості, її свобода, моральний та духовний рівень визначають повноту розвитку та зрілість відносин власності того чи іншого суспільства. Прихильники соціально-економічного підходу трактують інтелектуальну власність як історично сформовані суспільні відносини, що складаються між суб'єктами господарювання з приводу привласнення результатів їх інтелектуальної діяльності. При цьому основна увага приділяється майновим суспільним відносинам, пов’язаним зі створенням та використанням інтелектуальних продуктів як специфічних об’єктів товарно-грошових відносин. Водночас, на думку переважної більшості дослідників, інститут інтелектуальної власності глибоко пов'язаний з концепцією «пучка» прав власності, що уможливлює широке використання у сучасній теорії інтелектуальної власності економіко-правового підходу. Згідно з цим підходом інтелектуальна власність має подвійний економіко-правовий характер і розкривається у єдності економічних і юридичних відносин, властивих тому чи іншому суспільству [492, с.53].

Отже, для економічних підходів трактування інтелектуальної власності характерним є акцентування на визначенні приналежності результатів інтелектуальної, творчої діяльності певному суб’єкту. При цьому ключовою категорією виступає «власність».

Щодо юридичного підходу до визначення сутності прав інтелектуальної власності, слід відзначити, що у сучасній науці цивільного права сформувалось дві протилежні точки зори, які ґрунтуються на теорії виключних прав та пропріетарній теорії. Основні дискусії виникли щодо можливості чи неможливості застосування конструкції права власності до відносин, які виникають у зв’язку зі створенням об’єктів інтелектуальної власності.

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37928.html