Обов’язки у сфері інтелектуальної власності

У наукових дослідженнях увага переважно приділяється питанням набуття, реалізації, охорони майнових та немайнових прав творців, патентовласників та їх правонаступників. Натомість, питання належного виконання обов’язків суб’єктами права інтелектуальної не отримали широкого висвітлення. Неналежне виконання обов’язків може суттєво позначатись на правах та інтересах правоволодільця, завдавати шкоду іншим особам, в окремих випадках призводити до припинення чинності патенту. У зв’язку з цим визначення обов’язків, які виникають у сфері інтелектуальної власності, має важливе як теоретичне, так і практичне значення.

Суб’єктивне право не може існувати саме по собі без юридичного обов’язку, оскільки вони складають одне неподільне ціле – правовідношення. Унаслідок своєї правової природи суб’єктивне право не буде існувати як право, якщо воно не протиставляється та не забезпечується юридичним обов’язком. Суб’єктивним правом, яке виникає в результаті норм дії закону, особа може володіти тільки щодо будь-якого зобов’язаного суб’єкта, так як і юридичний обов’язок існує тільки в протиставлення суб’єктивному праву [449, c.117].

Юридичний обов'язок — міра необхідної поведінки, що є гарантією реалізації суб'єктами наданих їм прав. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою окремій особі. У  разі позитивного ставлення особи до необхідності виконання покладених на неї обов'язків їх реалізація настає лише за певних умов, що передбачені правовою нормою. Держава у системі обов'язків визначає доцільний, соціально корисний та необхідний варіант поведінки. Hopмами реалізації обов'язку є дотримання певних зобов'язань, які мають форму заборон, та виконання активних обов'язків, що існують як зобов'язання [426].

Сутність обов’язку полягає в здійсненні певної дії чи утриманні від неї в інтересах особи, яка має суб’єктивне право. Інакше кажучи, обов’язок – це належна поведінка суб’єкта, що виникає як складова частина зобов’язальних чи інших правовідносин [105, c.505].

Юридичний обов'язок – передбачена нормою права міра належної поведінки учасника правовідносини, забезпечена заходами державного примусу. Юридичні обов'язки одних учасників правовідносини забезпечують використання суб'єктивних прав іншими учасниками. Вони гарантують суб'єктивні права, роблять їх реальними, практично діючими. Суб'єктивні права не існують без відповідних обов'язків. У цьому полягає основне призначення обов'язків.  Юридичний обов'язок може мати дві форми – активну і пасивну. Перша передбачає вчинення активних дій, передбачених нормативно і покладених на учасника правовідносин, друга – утримання від певних дій. Активна форма випливає з зобов'язуючих норм права, пасивна – із заборонних [125].

Юридичний обов'язок є самостійною юридичною категорією, що характеризується низкою особливих ознак:

1. це міра необхідної поведінки, змістом якої є утримання від порушення заборон та необхідність виконання зобов'язань;

2. це необхідна поведінка, що покладається з метою задоволення інтересів уповноваженої особи;

3. це необхідна поведінка, яка має юридичний характер, тобто закріплена правовою нормою;

4. це необхідна поведінка, що покладається як на всіх осіб, що проживають на території держави (обов'язок платити податки та обов'язкові платежі, охороняти природу, поважати державні символи, дотримуватись Конституції та законів України), так і лише на громадян (обов'язок захищати Вітчизну, її незалежність і територію, проходження військової служби);

5. це необхідна поведінка, яка гарантується державою шляхом встановлення юридичної відповідальності за невиконання обов'язків чи створення перешкод до реалізації необхідної поведінки [426, с.93-95].

Характер обов’язків, які виникають у сфері інтелектуальної власності,  в першу чергу залежить від виду правовідносин.

Як і в цивільному праві, у праві інтелектуальної власності правовідносини можуть бути поділені на абсолютні і відносні.

Так, С.М. Клейменова виділяє абсолютні та відносні авторські правовідносини. Виходячи з загальної класифікації цивільних правовідносин, авторські правовідносини необхідно охарактеризувати як абсолютні. Оскільки правомочній особі, у даному випадку - автору твору, протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Практичне значення виділення авторських правовідносин, як абсолютних, означає, що приналежне правомочній особі право може бути порушене будь-якою особою. Однак, необхідно врахувати і той факт, що такий розподіл авторських правовідносин носить дещо умовний характер, оскільки в ряді випадків вони можуть бути і відносними, зокрема при укладанні видавничого договору. У наведеному прикладі кожна зі сторін за договором є власником чітко означених прав і обов'язків. Таким чином, дані правовідносини містять у собі характерні ознаки як абсолютних, так і відносних правовідносин [187, c.8].

Вся работа доступна по ссылке https://mydisser.com/ru/catalog/view/37928.html